Економічні науки/12 економіка сільського господарства

Івахно А. Ю., здобувач

Адміністративно-правове забезпечення регіональної екологічної політики.

Активізація регіональної екологічної політики повинна здійснюватись на основі методології системного підходу, орієнтованого на конкретні дії і результати та відповідати принципам універсальності, демократії, відкритості, інтегрованої ефективності та підзвітності.

Слід зазначити, що слабкість координації управлінських дій та неефективний розподіл функцій між різноманітними підрозділами організаційної структури управління довкіллям часто заважають впровадженню принципів збалансованого розвитку території регіону.

Організаційну структуру системи управління екологічною безпекою складають:

- на загальнодержавному рівні – Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

- на регіональному рівні – органи представницької та виконавчої влади АР Крим та областей, територіальні підрозділи спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади в галузі охорони довкілля;

- на місцевому рівні – органи місцевого самоврядування та їх виконавчі структури (рис. 1).

Рис. 1. Схема територіального управління охороною довкілля

Таким чином, існуючі рівні державної системи екологічного управління (ДСЕУ) нині і реалізують територіальний принцип управління, але не в екологічному, а в адміністративному плані. Тому в ієрархії ДСЕУ розрізняють такі рівні екологічного управління, що відображають адміністративно-територіальний устрій держави:

- національний (територія всієї держави);

- регіональний (територія області, АР Крим, міст Києва та Севастополя);

- місцевий (рівень місцевого самоврядування) - територія адміністративного району, міста, селища, села;

- об’єктовий (природний об’єкт, підприємство).

ДСЕУ передбачає водночас галузеве управління, основою якого є міністерства, комітети, відомства, концерни, корпорації та інші галузеві установи й організації, які мають свої підвідомчі структури в усіх регіонах.

На рівні окремого підприємства, як об’єкта екологічного управління, перетинаються два рівні управління: територіального – з боку місцевих органів екологічного управління, та галузевого – з боку відомчих органів екологічного управління. Під впливом дій цих двох рівнів управління функціонує система екологічного менеджменту підприємства. Ступінь її ефективності значною мірою залежить від узгодженості впливів територіальної та галузевої управлінських систем та екологічної політики.

До суб’єктів, що здійснюють управління охороною довкілля, належать центральні законодавчі й виконавчі структури, органи регіональної влади, органи екологічного управління. Вони уповноважені приймати управлінські рішення, що стосуються держави в цілому, регіонів, галузей господарства тощо.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України – центральний орган виконавчої влади спеціальної компетенції, що здійснює державне управління, регулювання, визначає пріоритетні напрями регіональної екологічної політики.

Література

1. Голян В.А. Соціогуманітарні та екологічні аспекти трансформації організаційно-економічного механізму природокористування // Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журнал / Голов. ред. О.П. Степанов. – К.: НАУ, 2004. – Вип. 1-2. – С. 493-504

2. Качинський А.Б. Екологічна політика й екологічна безпека України // Екологічний вісник. – 2006. – № 1. – С. 24-26.

3. Кравців В.С. Регіональні програми як інструмент екологічної політики (досвід Львівщини) // Рідна природа. – 2003. – № 5. – С. 30-33.