Рансевич Я. С., студентка

Пирогова М. В., асистент

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

 

РЕГІОНАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

 

Ринкові перетворення в Україні насамперед відбилися на соціальній сфері суспільства. Співвідношення придбань і втрат соціальних цінностей у нових економічних і політичних умовах наочно демонструє необхідність дослідження питань соціальних пріоритетів, гарантій та захисту прав громадян, вимагає пошуку ресурсного забезпе­чення соціальної політики  в регіонах. У процесі розвитку економіки соціальна політика і її результати виступають оцінюючим факто­ром трансформацій, які здійснюються в регіоні [2].

У сучасний час у світі основною метою держав з демократичними формами управління є забезпечення балансу між державною політикою і інтересами громадян, що проживають у різних регіонах країни. Дослідження з цього приводу проведені на основі розробок сучасних українських та закордонних науковців: В. Федоренка, Н. Борецької та інших. Метою роботи є дослідження проблеми розвитку соціальної політики в контексті подій, що відбуваються в Україні, та вимагають невідкладного вирішення.

Регіональна політика держави повинна бути спрямована на зменшення розхо­джень регіонів за адміністративно-територіальними ознаками і за соціальною диференціацією населення. Розподіл регіонів України за рівнем людського розвит­ку свідчить про існування відчутних диспропорцій у розвитку окремих територій.

Соціальний розвиток базується на економічному стані країни.  Сьогодні в рішенні соціальних проблем велику роль відіграє регіональний аспект, який вимагає  координування і регулювання цих процесів з боку держави  Насамперед, це пов'язано зі структурними зрушеннями в народногосподарському комплексі країни, тому що саме в регіонах   відчувається збільшення безробіття, спад виробництва і зниження реальних доходів населення. Підтримка таких регіонів повинна здійснюватися через соціальні програми [1]. До складових таких програм варто віднести:

- створення в регіонах умов, що забезпечують рівні стартові можливості життєдіяльності діяльності;

- розробка критеріїв класифікації проблемних регіонів, показників граничних і критичних навантажень на населення регіону;

- проведення соціальної експертизи стану і розвитку регіону і здійснення соціальних прогнозів для використання їх при прийнятті законодавчих і управлінських рі­шень на державному рівні;

- постійне вивчення потреб у соціальному розвитку і захисті працюючих, а також усього населення регіону;

- прийняття першочергових додаткових заходів у соціально неблагополучних містах і селищах;

-  забезпечення зацікавленості в створенні додаткових робочих місць у сфері суспільних послуг (забезпечення пільг при зборі місцевих податків і зборів);

-  пріоритетне фінансування капітальних вкладень у підприємства регіону, що забезпечують його життєдіяльність і створення нових робочих місць [2].

Стає очевидним, що на шляху виходу України з кризи у сфері соціальної політики, першочерговим є розви­ток регіонів, використання їхніх внутрішніх ресурсів. Держава в більшому ступені забезпечує правову основу, демократизацію політичної влади, а в регіонах фун­кціонує реальна економіка з новою моделлю господарювання в системі ринкових від­носин, де повинна реалізуватися сучасна соціальна політика.

Таким чином, соціальний розвиток  і країни, і регіонів, який базується на еко­номічному фундаменті, потребує поліпшення його функціонування [2].

Соціально розвинуті держави намагаються передбачити добробут для всіх сво­їх громадян. Щодо України, то вона дуже неоднорідна як з економічної, так і з соці­альної точок зору, та складається з певних елементів, серед яких: забезпечення прав, свободи лю­дини; цілеспрямованість державної стратегії на відтворення соціальних цінностей; перешкодження падінню життєвого рівня населення і засоби до його підвищення, поси­лення державної політики щодо зростання доходів всіх категорій населення; відповід­ність соціального законодавства України до рівня міжнародних систем, у першу чергу до Європейського Союзу; підвищення якості та значення правових норм; посилення мотивації соціальної активності людей, збереження трудового потенціалу; зміцнення генофонду українського народу; розвиток соціальної інфраструктури; формування сві­домості та умов соціального і правового самозахисту людини [1].

Втілення в життя загальних принципів соціальної політики на рівні держави вимагають реалізації конкретних дій, а саме: стимулювання трудової активності населення, створення додаткових робочих місць і сучасних умов праці, здійснення права на відпочинок, забезпечення захисту найбільш незахищених шарів населення, забезпечення прав на охорону здоров'я, житло, соціальний захист.

Дуже складно вирішувати завдання соціального плану, коли для цього немає фінансово-бюджетного забезпечення, фундаментом якого є господарство регіону. Тому необхідно, по-перше, не допустити руйнування еко­номічного простору, відновлюючи і стимулюючи вітчизняне виробництво, по-друге, забезпечити поповнення бюджету, по-третє, зберегти працездатне населення. Од­ночасно, триєдине рішення цих питань приведе до реалізації основних напрямків соціа­льної політики, не дозволить нашій державі залишитися на задвірках світової цивілізації [2].

ЛІТЕРАТУРА

1. Горожанкіна М. Регіональний потенціал соціальної політики України. Д.: //Вісник ДонНУЕТ  №2(10), 2001. – 14-20 с.

2. Круглашов А. Роль громадських організацій у регіональному управлінні соціальними процесами. К.: Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Філософія. Політологія №63-65, 2004. – 145-148 с.