К.е.н.,доцент Єгоркіна Т.О.,Мхітарян А. В.,Рижова Є.В.

 

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені  Михайла Туган-Барановського

МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Досліджено стан медичного страхування в Україні і зроблено висновок, що він не відповідає вимогам населення країни. За зразком ізраїльської запропонована трирівнева система, що містить державне обов'язкове, сумісне на підприємстві й добровільне додаткове медичне страхування.

Постановка проблеми. Метою даної статті є структуризація вітчизняної системи меди­чного страхування шляхом упровадження плідних надбань зарубіжжя на українській ниві, враховуючи, звісно, національну специфіку.

Актуальність подібного дослідження зумовлена тим, що механізм медичного страху­вання в Україні перебуває лише на стадії формування. Аби він почав успішно діяти, треба докласти неабияких зусиль. Зокрема, на сьогоднішній день не існує чіткого уявлення про систему медичного страхування, яка має бути прозорою І зрозумілою для громадськості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.В останні роки спастерігалося: посилення уваги вітчизняних фахівців до аналізу означених проблем, зокрема Виноградова О., Писанця Е., Поліщука М., Рудня В., Рудого В., Сергєевої О., Сидорччка О., Сизоненко Л., Фуфаєвої і., Черкесова В., Черненко В. Проте слід зазначити, шо питання теорії і практики медичного страхування в українській науковій думці досліджено не достатньо. В сучасних умовах трансформаційних процесів розвитку нашої країни виникають нові актуальні напрямки, які потребують подальшого дослідження, наукового обгрунтування, практичного вирішення і розвитку. Одним із них є необхідність побудови комплексної, ефективної, загальнодоступ­ної і справедливої системи медичного страхування, яка могла б бути впроваджена в націо­нальну практику.

Bиклад основного матеріалу. Добре зрозуміло, що забезпечення доступності, своєчас­ності і якості медичних послуг станс можливим лише за багатоканальної системи фінансу­вання, яка передбачатиме, окрім бюджетного фінансування, залучення інших джерел. На наш погляд, одним із найбільш реальних позабюджетних джерел фінансування є медичне страхування, котре традиційно поділяють на обов'язкова і добровільне [2].

Відповідно до проведених економічних розрахунків, обов'язкове медичне страхування (ОМС) зможе дати додатково до бюджетної частини фінансування близько 7,54 млрд. грн. [3]. Незважаючи на помітні переваги, його введення в Україні гальмується, і всі законодавчі ініціативи не залишають стін Верховної Ради (проект закону України "Про загально­обов'язкове державне соціальне медичне страхування" розглядається у третьому читанні)

Але люди живуть сьогоденням, вони, на жаль, хворіють і потребують належної медич­ної допомоги. Тому, на наш погляд, зараз альтернативним джерелом фінансування медици­ни є добровільне медичне страхування (ДМС), яке додатково забезпечить близько 1 млрд. грн.. [3]. Воно мінімізуватиме незаплановані витрати застрахованих; перерозподілятиме кошти різних страхувальників на користь соціально незахищених верств населення; підвищить якість медичних послуг; дасть поштовх до розвитку медичної галузі [5].

На сьогоднішній день в Україні на ринку ДМС реально працюють близько 30 страхових компаній [6]. Серед провідних страхових компаній медичне страхування пропонують як компанії з іноземним капіталом “AIG" - американський; "PZU Україна" - польський; "АКВ Гарант" - швейцарський, так і з вітчизняним (“Аско-Медсервіс", "Веста”, "Інго Україна". "ПРОСТО-страхування", "Лемма", ''Алькона", "Харківська муніципальна страхова компанія", "Український страховий дім” та ін.).

Слід зазначити, що на сьогоднішній день медичне страхування в Україні - абсолютно неприбутковий напрямок у страхуванні (навіть, навпаки, - збитковий), про що говорять усі без виключення страховики. Середній рівень виплат по ДМС становить близько 60% від страхових платежів, у той час, як решта спрямовується на комісійні, ведення справ компанії, послуги асистансу [7]. Проте, цей вид страхування тісно пов'язаний з іміджем, тому надзви­чайно важливий і для страхової компанії, і для компанії, яка піклується про своїх працівни­ків.

Що стосується індивідуальних клієнтів, то їх частка становить лише 5-6% [8]. Це, як правило, люди під 40 років, з вищою освітою, рівнем доходу від 1500 гри, що бажають оде­ржати високоякісні багатопрофільні медичні послуги в лікувально-профілактичних закладах вищого ступеня акредитації. Вони надають перевагу недорогим сімейним та дитячим про­грамам. Охочих придбати елітний пакет послуг сьогодні небагато, незважаючи на його над­звичайну практичність і зручність.

Фінансове забезпечення охорони здоров'я здійснюється з різних джерел: державного бюджету, коштів підприємств і внесків приватних осіб. Базуючись на цьому, виділяють на­ступні моделі фінансування охорони здоров'я.

1. Державна модель фінансується переважно (до 90%) із бюджетних джерел (Велико­британія, Капала). На каш погляд, основним недоліком цієї моделі є проблема залучення в охорон здоров'я коштів із позабюджетних джерел (кошти підприємств, фірм, компаній, працівникам яких установи охорони здоров'я можуть надавати додаткову медичну допомо­гу на договірній основі). Яскравим прикладом цього є Великобританія, де зараз спостеріга­ється нестача фінансових ресурсів і неефективна робота структурних підрозділів галузі.

2. Бюджетно-страхова модель фінансується за рахунок цільових внесків підприємців, працездатних громадян у фонд охорони здоров'я і субсидій держави. Фінансування з поза­бюджетних фондів медичного страхування переважає в Німеччині (78%), Італії (87%), Франції (7 3 %), Швеції (91%), Японії (73%) та ін. Проте, цілком очевидно, що фінансування медичного персоналу і лікарняних установ призводить до надмірних витрат на обладнання і невиправданого збільшення кількості медичних процедур, часто без урахування необхідною для пацієнта і тільки з метою збільшення прибутків. Нині ця проблема дуже актуальна для Німеччини [9].

3. Приватнопідприємницька модель фінансується за рахунок реалізації платних медич­них послуг, а також за рахунок коштів добровільного медичного страхування (США, Пів­денна Корея, Нідерланди) [6].

Позитивні моменти світового досвіду можуть стати Україні в нагоді при реформуванні своєї системи охорони здоров'я. Успіх нововведень, досягнення прийнятного рівня медич­ної допомоги і показників здоров'я населення багато в чому визначаються правильністю ви­браної моделі фінансування, адекватної соціально-економічним і політичним умовам.

Ми маємо на меті запропонувати наше власне бачення перспективної системи медично­го страхування в Україні. Зразком для неї має стати ізраїльська система, яка, на думку фахі­вців, є однією з найефективніших в світі.

Близько 96% населення Ізраїлю застраховані і отримують медичну допомогу в рамках чотирьох лікарняних кас. Найбільша лікарняна каса забезпечує страхування приблизно 70% населення, три більш дрібних фонди  Іншим 25%. Майже половина всіх витрат на медичну допомогу фінансується безпосередньо споживачами: 31% становлять особисті платежі спо­живачів і 18% - виплати страхових внесків до фондів страхування по хворобі. Внески робо­тодавців становлять 30%. До набору медичних послуг фондів страхування на випадок хво­роби включені первинна допомога, послуги фахівців, госпіталізація і ліки.

Комерційне медичне страхування на окремі види послуг забезпечується приватними страховими компаніями. Більшість полісів оплачують допомогу, пов'язану з якимось пев­ним захворюванням, і відшкодовують витрати на хірургічні втручання за своїм вибором, отриманню допомоги в приватній лікарні, стоматологічну допомогу або довготривалий до­гляд (сестринський і індивідуальний догляд) [3].

На нашу думку, наслідування саме цієї схеми є передумовою створення в Україні ком­плексної, ефективної, загальнодоступної і справедливої системи медичного страхування.

Перспективна система має бути трирівневою містити наступні елементи: державне обов'язкове, сумісне на підприємстві й добровільне додаткове медичне страхування.

У межах першого рівня - державне обов'язкове страхування - з заробітної плати кож­ного працівника щомісячно відраховується певна сума, частина якої спрямовується в пен­сійний фонд, решта - в медичний. Кожен самостійно обирає страхову компанію. Людина є застрахованою за державною програмою, яка передбачає стандартний набір послуг (полі­клініка, операція, швидка допомога).

На другому рівні - сумісне страхування на підприємстві - працівник вносить 40% пла­тежу, підприємство, на якому він працює, - 60%, це відбувається під контролем держави. Щодо медичних програм, то їх існує два види: перший - ризикові медичні програми, другий - накопичувальні, котрі дозволяють працівнику, з умов, що коліти не були повністю витра­чені на лікування, отримати при звільненні і а власним бажанням свою частку або всю суму за згодою власника підприємства, а у випадку скорочення, виходу на пенсію, звільнення з поважних причин - усю суму.

Третій рівень - добровільне додаткове страхування - передбачає придбання людиною страхового полісу за кошти зі своєї власної кишені. Середня програма обійдеться від 1200 до 4000 грн на рік. її вартість залежить від переліку включених медичних послуг, встанов­лених у договорі страхування лімітів на стоматологічні послуги, медикаментозне забезпе­чення, а також - рівня медичних клінік, у яких будуть обслуговуватися застраховані клієн­ти. Як правило, страхова компанія має до 5 базових програм, набір послуг у кожній з яких варіюється.

Отже, страховим компаніям необхідно підготуватися до конкуренції у сфері індивідуа­льного страхування. А саме, побудувати розгалужену агентсько-брокерську мережу [3]; прагнути до створення власних медичних закладів (на сьогоднішній день їх мають лише такі страхові компанії, як "Добробут", Українська страхова група, ВАТ "Страхове товариство "Іллічівське", страхова група "ТАС" [1]): переглянути тарифну політику, приділивши чіль­ну увагу вікові, професії, стану здоров'я, шкідливим звичкам страхувальника; ретельно пе­ревіряти надану клієнтом інформацію; контролювати дані лікарняної картки при прийнятті рішення про оплату страхового випадку; продумати строк договорів по ДМС, який не пови­нен бути менше року і франшизи задля виявлення прихованих хвороб.

Висновки. Таким чином, за умов відсутності сформованого механізму медичного стра­хування в Україні, наведений напрямок його подальшого розвитку є надзвичайно доречним. Його формулювання стало можливим завдяки всебічному вивченню світового досвіду, зок­рема прогресивних ізраїльських надбань у цій сфері, яким приділена першочергова увага. Створена на їх підґрунті авторська триріенееа система може стати корисною при реформу­ванні вітчизняної системи охорони здоров'я.

Використані джерела

1. Поліщук М. Економічні важелі реформування галузі охорони здоров'я / М. Поліщук /Медичне здоров'я. - 2007. - 11 травня.

2. Рудень В.В. Фінансування медичного забезпечення в Україні: проблеми та шляхи розв'язання / В.В. Рудень, А.М. Сидорчук.,'/ Фінанси України. - 2007. - №8. - С.25-34.

3.http://www.forinsurer.com/

4.hup://www.kmu.gov.ua/control/

5.Каминская Т.М. Функции медицинского страхования в переходной экономике / Т.М. Качинская // Економіка, фінанси, право. - 2008. - У3. - С.34-39.

6.Сергеева О. О. Состояние конкурентной среды на рынке ОМС / О. Сергеева // Страховое ревю.-2007. -№3 –С І9-22.

7.Бек А. Медицинское страхование: престиж превыше прибыли / А. Бек // Новый понедельник.-2007. -№12 (3-9 апреля).