Донецький національний
університет економіки та торгівлі
ім. М. Туган-Барановського
Торгові підприємства повсякчас зустрічаються з
проблемою неліквідності товарів. Уповільнення реалізації таких товарів гальмує
обіг їх грошової маси. Це призводить також до затоварення складів, що впливає,
зрештою, на рівень рентабельності підприємства, знижуючи її. Перед
підприємством постає питання: що робити з залежалим «неліквідним» товаром? Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про бухгалтерський облік
та фінансову звітність в Україні» [1] і п. 4 Положення (стандарту)
бухгалтерського обліку 2 «Баланс» активами є ресурси, контрольовані
підприємством «у результаті минулих подій, використання яких, як очікується,
приведе до отримання економічних вигід у майбутньому» [2]. А п. 5 Положення
(стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» визнає запаси активами, якщо
«існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні
вигоди, пов’язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно
визначена» [3]. Тому товари як складова запасів підприємства є активами, якщо
вони відповідають наведеним критеріям.
На
торговому підприємстві отримання доходу від продажу товарів є основним напрямом
діяльності. За ступенем ліквідності активи поділяються на ліквідні та
неліквідні.
Ліквідні
активи — це група засобів підприємства, які можуть бути швидко конвертовані у
грошову форму без суттєвих втрат своєї поточної (балансової) вартості для
своєчасного забезпечення платежів за поточними фінансовими зобов’язаннями. До
ліквідних активів підприємства належать: грошові активи в різних формах,
короткострокові фінансові вкладення, короткострокова дебіторська заборгованість
(крім безнадійної), запаси (у т. ч. виробничі запаси, малоцінні та
швидкозношувані предмети, готова продукція і товари, призначені для
реалізації). Ліквідність передбачає безперешкодне перетворення майна на гроші.
Найменш ліквідним поточним активом є запаси, оскільки для перетворення їх на
гроші спочатку треба їх продати.
Під
ліквідністю будь-якого активу слід розуміти можливість перетворення його на
гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого
відбувається це перетворення. Що коротшим є цей період, то вищою буде
ліквідність цього виду активів.
Товари, що залежалися, — це товари широкого
вжитку і продукція виробничо-технічного призначення, що не мають збуту понад
три місяці і не користуються попитом у споживачів, а також товари та продукція,
які частково втратили свою первісну якість, і товарно-матеріальні цінності
(матеріали, комплектуючі вироби, інші матеріальні цінності, що більше трьох
місяців не можуть бути використані на виробництво продукції, оскільки таку
продукцію виробляти недоцільно за відсутності попиту на неї як на внутрішньому,
так і на зовнішньому ринках) [4]. Проблема неліквідності товарів, їх
обліку досліджуються в працях провідних вчених-економістів. Серед вчених, які займалися
дослідженням цієї проблеми слід назвати таких: Куцміда Н.Д., Гаджиев Н.Г., Федотов А.В., Талалаева Ю.Н., Волков
Н.Г., Ефимова О.В., Медведев М.Ю.
Мета статті - дослідження
сутності ліквідних та неліквідних товарів, причини «неліквідності», вплив
неліквідних товарів на рівень рентабельності підприємства, осибливості їх
обліку, які заходи слід застосовувати до неліквідних товарів з метою їх
уточнення для подальшого удосконалення методики бухгалтерського обліку
вказаного об’єкту.
Виділяють
можливі причини «неліквідності» (зменшення попиту з боку покупців) до
закінчення терміну придатності:
1) товар морально або технічно застарілий; 2)знизилась якість товару внаслідок
тривалого зберігання або недотримання умов зберігання; 3) строк споживання товару незабаром закінчується; 4) товар має сезонний характер; 5) на складі накопичилась велика
кількість одиниць товару схожих номенклатур; 6) виявлення прихованого дефекту в окремій партії товару;7) перепрофілювання підприємства тощо.
Ситуація
на ринку час від часу веде до здешевлення одних товарів і різкого стрибка цін
на інші. Таким чином, на балансі торгового підприємства нагромаджуються товарні
залишки, і підприємство повинно вирішити, що з ними робити і як їх позбутися.
Такі товари можна продати, використати у власній господарській діяльності або
списати. Це можна здійснювати, наприклад, таким чином: - продати під час проведення акції з використанням знижок
(провести акцію, застосувавши акційні ціни). [5].
Товари, що не мають попиту, можна також використати у
власній господарській діяльності, перевівши їх до складу матеріальних активів
(тобто з рахунка 28 «Товари» на рахунки 20 «Виробничі запаси» (22) «Малоцінні
та швидкозношувані предмети» ). При втраті споживчих якостей товар підлягає
списанню.
Щоб продати «неліквідні» товари, продавець часто змушений
вдаватися до зменшення їх вартості. І тут виникає питання щодо визначення
звичайної ціни на такі товари. Відповідно до п. 1.20 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною ціною є
ціна товарів, визначена сторонами договору [6]. Порядок проведення уцінки
товарів на торговому підприємстві регламентовано Положенням про уцінку, згідно
з п. 2 якого, уцінка товарів проводиться у міру потреби за рішенням керівника
(власника) підприємства.
Наведемо порядок проведення уцінки:
1. Спочатку визначають обсяги товарів, що підлягають
уцінці, для чого за рішення керівника на підприємстві створюється комісія2. До початку проведення уцінки
комісія попередньо розглядає складені раніше переліки, звертаючи особливу увагу
на суму можливої уцінки. 3. Розміри
уцінки повинні визначатися комісією на підставі експертних оцінок. Раніше
уцінені товари можуть бути повторно уцінені.4. Матеріали на
уцінку товарів, що залежалися і частково втратили свою первісну якість. 5. Після затвердження
описів-актів усі уцінені товари в обов’язковому порядку повинні бути
перемарковані.6. Результати
уцінки відображаються в обліку в тому місяці, в якому було складено опис-акт уцінки.
Сума уцінки товарів відповідно до п. 27 П(С)БО 9 «Запаси»
списується на витрати того звітного періоду, в якому проведено уцінку та
підписано опис-акт уцінки. Результати
проведеної торговим підприємством уцінки в бухгалтерському обліку
відображаються бухгалтерським записом:
Д-т 946 «Втрати від знецінення запасів» К-т 28 «Товари»
Уцінка товарів зменшує їх балансову вартість на суму
уцінки. Тому при визначенні фінансових результатів від продажу уцінених товарів
слід робити такі записи: — на дату уцінки - зменшення балансової вартості
товарів на суму уцінки, яку враховано у витратах періоду Д-т 946 К-т 28;—
списання суми уцінки на фінансовий результат Д-т 791 К-т 946; — при здійсненні
продажу уцінених товарів - списання уціненого товару з балансу.
Література:
1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 40, ст.365
2. Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» N 87 від 31.03.99 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р.
за N 396/3689
3. Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 р. №246 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 р. за №751/4044
4. Наталія Куцміда, «Неліквідний» товар: що з ним робити? // «Дебет-Кредит» № 37, 2008 р.
5. Талалаева Ю.Н. Продажа излишних и неликвидных материальных ценностей. Учет и налогообложение // Консультант бухгалтера № 3, 2006 р..
6. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, N 4, ст. 29