Економічні науки/ 5. Управління трудовими ресурсами

 

Бочарова Н. О.,  к.е.н., доцент кафедри організації виробництва і агробізнесу

Таврійський державний агротехнологічний університет, м. Мелітополь, Запорізька обл., Україна

Організаційно-часові аспекти забезпечення гнучких трудових відно­син в агровиробництві

 

Природа соціально-трудових відносин між людьми в процесі виробництва така, що при їх вивченні необхідно враховувати їх постійні видозміни, причому їх перебудова посилює цю власти­вість. Соціально-трудові відносини в соціальній ринковій економі­ці різко підвищують ступінь складності теоретичних і практичних знань у сфері економіки праці через необхідність об'єктивного ві­дображення в них інтересів суб'єктів соціального партнерства. Адже за умов затяжної соціально-економічної кризи, в якій і донині перебуває агропромисловий комплекс України, відбувається скорочення сільськогосподарського виробництва у суспільному секторі економіки, що веде до звуження сфери прикладання праці селян у сільськогосподарських підприємствах. На локальному рівні параметри трансформації зайнятості населення зумовлюються територіальними особливостями щодо рівня розвитку сфери прикладання праці на території (тобто рівня її господарської облаштованості, розгалуженості і місткості інфраструктурних об’єктів); співвідношення між трудоактивною і загальною чисельністю населення; характеру інтеграції об’єктів місцевого господарства між собою та кожного з них у складну мережу територіальних товарних ринків (тобто здатність суб’єктів ринку виробляти кінцевий продукт чи обмеження їх діяльності певною проміжною стадією виробництва) тощо.

Що ж до реалій українського буття за часів перехідного періоду відносно питань доцільності застосування існуючих форм зайнятості, можна зазначити, що вони є практично не досконалими і повсякчасно обговорюються багатьма вченими – науковцями, зокрема теоретичні аспекти щодо забезпечення продуктивної зайнятості селян зустрічаються у напрацюваннях  Жукова А. Л., Завіновської Г. Т., Кокіна Ю. П., Рофе А. І., Шлендер П. Е. та інших. Однак, в їх працях недостатньо розкриті питання щодо впливу процесів реструктуризації агровиробництва на трансформацію соціально-трудових відносин на селі. Це призвело до проблем у формуванні та використання людських ресурсів аграрного сектору, зокрема таких як питання забезпечення ефективної зайнятості аграріїв, удосконалення їх професійної підготовки, єдності впливу відносин власності та стимулювання на результативність сільської праці тощо.

Тому метою написання статті є розробка теоретичних засад з приводу надання практичних рекомендацій щодо забезпечення ефективної зайнятості селян в умовах реструктуризації агровиробництва.

Організаційно-часові аспекти гнучких трудових відно­син охоплюють проблематику поділу праці всереди­ні організації, винесення певних видів діяльності за межі організації, а також організування робочого часу. Це озна­чає, що, запроваджуючи нові, нетипові форми організу­вання робочого часу, можна підвищити ступінь еластич­ності зайнятості працівників в організації.

Гнучкі форми організування робочого часу передбача­ють відмінні від традиційних вирішення і схеми. До них належать гнучкий графік початку і закінчення робочого дня, рухомий час праці, варіанти тижневого і довготермі­нового сумарного обліку часу праці, різні варіанти позмін­ної праці, часові рахунки.

Гнучке організування часу є су­купністю заходів і рішень щодо формування хронологічних і хронометричних вимірів робочого часу. Ці заходи і рішення є компромісом між вимогами, обумовленими ці­лями організації, і потребами й очікуваннями працівни­ків, за дотримання медико-гігієнічних вимог до праці. Йдеться про пошук оптимальної форми організування ро­бочого часу, яка б одночасно враховувала прагнення й очікування всіх суб'єктів трудового процесу.

Гнучке організування робочого часу можливе у таких вимірах:

¯ у хронометричному вимірі. Такий підхід означає змі­ни тривалості робочого часу (денної, тижневої, річної), ос­новною формою якого є абсолютне скорочення тривалості робочого часу. Гнучкість робочого часу у хронометричному вимірі досягається організуванням праці за неповного виміру часу. Йдеться про створення робочих місць, на яких робочий час є коротшим за обов'язковий (нормативний). Цей факт повинен бути відображений у трудовому догово­рі. До форм гнучкого організування робочого часу можна також віднести вільне закінчення трудової діяльності, тоб­то достроковий вихід на пенсію порівняно з передбаченим
пенсійним віком;

¯   у хронологічному вимірі. Сутність його полягає у створенні працівникам можливостей для вибору обов'язко­вого часу перебування на робочому місці протягом доби, тижня, року. Часовий вимір праці (тривалість) залишаєть­ся у цьому разі без змін. Однією з форм такого організування робочого часу є рухомий час. За таких умов працівнику надається можливість вільного вибору моменту початку й закінчення робочого дня у визначених межах, за обов'язко­вого перебування його в певні години на робочому місці;

¯                     у хронометричному і хронологічному вимірах. Таке організування робочого часу вважається найінноваційнішим. У практиці особливо поширені такі його форми:

а)     тимчасова праця — позичання одним підприємством своїх працівників іншому на певний час. Підприємство, яке позичає працівників, отримує змогу задовольнити свої короткочасні кадрові потреби без додаткового набору пра­цівників. «Позичені» працівники, ознайомившись з інши­ми робочими місцями й іншим підприємством, отримують ширші можливості у виборі постійного місця праці;

б)     поділ часу праці — заміщення робочого місця більше ніж одним працівником шляхом поділу між ними завдань, які слід виконувати на цьому робочому місці, і необхідного часу для їх виконання. У зв'язку з цим визначають хро­нологічні і хронометричні виміри часу праці для кожного
зайнятого на даному робочому місці працівника;

в)    визначення загальної річної тривалості робочого ча­су, яку потім різними способами поділяють протягом ро­ку. Використовують її  підприємства, для яких характерні сезонні коливання зайнятості;

г)     змінна праця — подовження часу роботи підприємс­тва за межами денної норми робочого часу. Зумовлена вона економічними, організаційними, фізіологічними і суспільними чинниками. Найпоширенішими варіантами змінно­го організування праці є двозмінна, тризмінна і безперер­вна праця;

д) надання працівнику можливості вибору різних варі­антів поділу робочого часу у заздалегідь визначених ме­жах, відправним пунктом для яких є обов'язковий нор­мальний робочий час;

ж) лізинг персоналу (трудовий лізинг). Пов'язаний він із необхідністю залучення тимчасової праці, зумовленої відпустками чи хворобами працівників, необхідністю вико­нання додаткових робіт (при сезонному зростанні попиту) або за потреби найняти працівника рідкісної кваліфікації. Часто найм тимчасових працівників може бути спричине­ний прагненням змінити співвідношення між постійними і змінними витратами на персонал.

Лізинг персоналу означає, що зацікавлені організації укладають угоду, за якою найняті організацією-клієнтом особи виконують певні роботи під її наглядом, а винагоро­ду отримують в організації-позичальниці. Організацією-позичальницею може бути будь-яка організація, що функціонує у даній сфері і має на певний момент часу надлишок працівників. Останнім часом в Україні заявили про себе організації-агенції тимчасової праці, які спеціалізуються на пропозиції іншим господарюючим суб'єктам трудових послуг у формі тимчасової праці працівників. Вони володі­ють базами даних про осіб, які мають бажання і можли­вість тимчасово працювати. На замовлення клієнтів аген­ції тимчасової праці скеровують необхідних їм працівни­ків на роботу, отримують за це оплату і потім виплачують працівникам винагороду за мінусом комісійних.

Попри усі обставини, лізинг персоналу і тимчасова праця є основними інструментами підвищення гнучкості ринку пра­ці, вони спричинюють виникнення нових робочих місць і поліпшують готовність працедавців до розширення зайня­тості.

1. Просторові аспекти гнучких трудових відносин ре­алізуються у двох формах:

а)     праця вдома з використанням засобів комунікатив­ного зв'язку, що застосовується при виробництві виробів, їх комплектуючих або напівфабрикатів, які не потребують складного обладнання (наприклад, розкрій чи пошиття швейних виробів). Працівник-надомник має власне або отримане від підприємства обладнання, по телефону за­
мовляє сировину і повідомляє про виконану роботу. Підприємство-наймач своєчасно поставляє сировину і заби­рає готовий продукт праці;

б)     телепраця — організування праці з використанням сучасних телекомунікаційних засобів. Особливостями її є локалізація робочих місць поза межами організації, використання   телекомунікаційних   технологій   та   інфор­маційних систем для зв'язку у процесі праці. Телепраця змінює просторове організування підприємства, уможлив­лює застосування гнучких форм організування праці у ме­жах трудових відносин працівників з організацією, сприяє розвитку інших форм надання трудових послуг, уможлив­лює економію коштів на утримання працівників. Часто це дає змогу залучити до активної трудової діяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями, стимулювати роз­виток соціальних спільнот в економічно депресивних регіонах.

Запровадження телепраці вимагає суттєвих культурних змін і набуття певних компетенцій працівниками, задіяними у цій формі організування робочого часу. Такими компетенціями є самодіяльність, підприємливість, самодис­ципліна, комунікабельність, відкритість до змін, вміння розпоряджатися власним часом. Також потребує зміни тра­диційних підходів до керівництва людьми в організаціях, побудованих на системі ієрархічних відносин.

2. Функціональні аспекти гнучких трудових відносин виявляються в усуненні межі між виробничими і уп­равлінськими функціями. Більшість форм гнучкого ор­ганізування праці передбачає самоменеджмент виконавця у процесі його виробничої діяльності. Це стосується таких функцій, як планування власного робочого часу, органі­зування виробничого процесу, його контролювання і регу­лювання.

3. Кількісні аспекти гнучких трудових відносин стосу­ються змін у підходах до визначення обсягів виробничих завдань і календарного планування їх виконання (викона­вець сам визначає ритм власної праці).

4. Фінансові аспекти гнучких трудових відносин стосу­ються грошових відносин між працедавцем і працівником.

Таким чином, нами доведено доцільність застосування гнучких форм організації праці в якості апріорної складової понятійного апарату сучасної політики сільської зайнятості з метою максимізації її ефективності за умов економічної доцільності щодо певних виробничо – соціальних потреб згідно вимог ринкової соціально – орієнтованої економіки.

Література:

1.     Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 300 с.

2.     Рофе А.И., Жуков А.Л. Теоретические основы экономики и социологии труда, 1999.

3.     Экономика труда./ Под ред. П.Э. Шлендера и Ю.П.Кокина, М.: Юрист,2002 – с.592.