Чайковська Т.В., Стефурак О.Д.

Науковий керівник: Кравчук І.П.

Буковинська державна фінансова академія,

м. Чернівці

 

Модель якісно нового розвитку агропромислового виробництва

 

Агропромисловий комплекс України — це велике міжгалузеве утворення, органічна частина економіки країни, яка включає сукупність галузей, пов'я­заних між собою процесом відтворення, основне завдання якого — забезпе­чення продовольчої безпеки країни, оптимальних норм харчування населен­ня України, створення експортного потенціалу сировини й продовольства. Сфера його діяльності охоплює три чверті території України, на якій прожи­ває третина населення і формується майже 60% фонду споживання, створюєть­ся 17% ВВП.

Проблеми розвитку агропромислового виробництва досліджуються в працях вітчизняних економістів-дослідників В. Андрійчука,
В. Вітвіцького, П. Гайдуцького, М. Маліка, В. Месель-Веселяка, Б. Пасхавера,
П. Саблука, О. Шпичака та інших.

 Матеріально-технічна база сільськогосподарських підприємств значно зменшила­ся кількісно, морально і фізично застаріла. Лише майже 10 % агроформувань застосовують новітні агротехнології світового рівня, а в переважній більшості суб'єктів господарювання аграрного сектору економіки України на полях і фермах домінують витратні технології — витрати пального на 1га сільськогосподар­ських угідь перевищують аналогічні в розвинутих країнах Заходу в 2—3 рази. Близько третини сільськогосподарських підприємств збиткові.

Основою функціонування галузей аграрного сектору України повинна бути інноваційно-випе­реджувальна модель з визначеним цілеспрямованим державно-приватним інноваційним партнерством. Для введення в дію Національної інноваційно-випереджувальної моделі якісно нового рівня розвитку агропромислового виробництва доцільно: прийняти концепцію партнерства держави, наукового співтовариства та бізнесу; створити сприятливі умови для здійснення технологічної модернізації виробничі бази агропромислових підприємств; надати розвитку науки пріоритет державної підтримки: у 2009 і наступних роках бюджетне фінансування на розвиток науки повинно становити 1,7% від валового внутрішнього продукту України та ін. [2].

Реалізація інноваційно-випереджувальної моделі якісно нового рівня розвитку агропромислового виробництва сприятиме: збільшенню до 2015 року у два рази обсягу ВВП в агропромисловому комплексі та частки сільськогосподарської продукції на зовнішньому ринку, забезпеченню зростання прибутковості агропромислового виробництва до 30%, поетапному доведенню рівня наукомісткої продукції сільського господарства і переробної промисловості до 75%[1].

Обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств за грудень 2008р. проти грудня 2007р. зріс на 6,9%, у т.ч. у сільськогосподарських підприємствах - на 15,8%, у господарствах населення - на 2,3%. Загальний обсяг реалізованої сільськогосподарськими підприємствами власно виробленої аграрної продукції за грудень 2008р. порівняно з груднем 2007р. збільшився на 13%, у т.ч. продукції рослинництва - на 3%, продукції тваринництва - на 19%. Частка продукції рослинництва у загальній вартості реалізованої продукції склала 33%, тваринництва - 67% (у грудні 2007р. відповідно 29% та 71%) [6].

Особливості формування доходів сільськогосподарських товаровиро­бників зумовлені також високим ступенем відносної демонополізації сільського господарства, нееластичністю зв'язку між попитом на аграрну продукцію та цінами на неї, низькою купівельною спроможністю населення України.

Зовнішні фактори впливу на дохідність (прибутковість) аграрного виробництва: методологія ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, відсутність інфраструктури аграрного ринку, адміністративне втручання у розвиток галузі, недостатня мотивація сільських жителів до праці в сільському господарстві тощо. До внутрішніх факторів впливу на дохідність (прибутковість) аграрного виробництва належать: технологічна потреба аграрного сектору в системі машин, оновленні машин­но-тракторного парку, дотримання інтенсивних технологій виробництва сільськогосподарської продукції, покрашення якості сільсь­когосподарської продукції тощо [3].

Одним із найважливіших зовнішніх факторів, які визначають рівень ефективності сільськогосподарського виробництва, є кредитне забезпечення галузі. Основним шляхом подолання негативних факторів у кредитному забезпеченні є розвиток кредитної та інституційної інфраструктури.

Вже зроблено перший офіційний крок до виправлення  становища через розробку Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року.

«Модель аграрних ринків» (МАР) – найбільш поширена модель, що дає можливість визначити вплив зовнішніх чинників на аграрні ринки. Метод дає змогу вимірювати результати впливу політичних (урядових) заходів на дохід виробників, а також визначати трансферти між основними цільовими групами аграрного ринку. МАР складається з двох груп тотожностей. Перша група визначає прибутковість, друга — відхилення приватної вартості від суспільної.

Підхід МАР є системою подвійного обліку. Основною прикладною задачею є побудова матриць обліку доходів, витрат і прибутків. МАР будується для вивчення певної обраної аграрної системи, використовуючи дані аграрного виробни­цтва, просування продукції від виробника до переробника, саму переробку та марке­тинг від переробника до оптовика кінцевої продукції[4].

За допомогою моделі аграрних ринків досліджують такі основні питання: а) вплив політики на конкурентоспроможність і доходи виробників; б) вплив інвестиційної по­літики на економічну ефективність та відносні переваги; в) вплив аграрних науково-прикладних досліджень на зміну технологій.

Досить значною проблемою є надмірне й некоординоване адміністрування аграрного ринку владними інституціями всіх рівнів. Вже прийнято або приймають­ся рішення про обмеження і навіть заборону експорту зерна, соняшнику, олії, ініці­юються широкомасштабні масові перевірки виробників на предмет завищення опто­вих цін, у черговий раз переглядаються рівні рентабельності переробників і торгове­льні надбавки, на споживчих ринках наполегливо шукають спекулянтів.

Реальним ризиком для аграріїв найближчим часом може стати і більш жорстка фіскальна політика (вже майже скасований фіксований податок, зростають відсотки платежів до Пенсійного фонду, з 2008 року скасовуєть­ся спеціальний режим нарахування та використання ПДВ).

Дедалі більш масштабного світового характеру набувають кліматичні ризики. Не зайвим буде запровадження раціонального і чіткого районування та квотування, диверсифікація виробництва, починаючи з галузей  і закінчуючи науково обґрунтованим якомога більшим набором сортів, видів рослин або гібридів.

Тому при вирішенні соціальних проблем села доцільно поєднати зусилля бізне­су і держави. Зокрема, місцевій громаді та підприємцям набагато видніше ви­значати, на які соціальні потреби найбільш ефективно та доцільно спрямувати частину отриманого прибутку, газифікацію, водопостачання, будівництво житла чи закладів освіти, охорони здоров'я, культури, побуту тощо.

До позитивних факторів можна віднести те, що на правовому рівні практично не існує обмежень щодо обсягів інвестування, створено кращі умови для руху капіталів, підприєм­ствам з іноземними інвестиціями доз­волено використовувати метод при­скореної амортизації із підвищенням чинних норм не більше, ніж у два рази.

Негативними чинниками є: відсутність податкових пільг для іно­земних інвесторів та дієвої системи страхування ризиків, недорозви­неність інфраструктури села (дороги, зв'язок, комунікації), мережі комерц­ійних банків, кредитних спілок у сільській місцевості, відсутність роз­винутої інфраструктури ринку та роз­витку системи маркетингу для реалі­зації сільськогосподарської продукції, нестійкість рівня цін.

Стратегічним завданням аграрної політики держави в економічній сфері є насамперед формування ефективного конкурентоспроможного агропромислового виробництва, здатного забезпечувати продовольчу безпеку країни та нарощування експорту окремих видів сільськогосподарської продукції й про­довольства. На державному рівні потрібно підтримувати технологічне переозброєння переробної промисловості, впроваджувати спрощені процеси в результаті застосування імпортного устаткування. Це забезпечить прискорення розвитку ринкової інфраструктури та підвищення конкурентоспроможності продукції на внутрішньому ринку.

Страховий захист сільськогосподарського виробництва є важливим елементом системи фінансово-кредитного забезпечення аграрної сфери.

Висновки. У результаті реформування аграрного сектору економіки зростає економічна ефективність виробництва в агропромисловому комплексі, підвищується його кредитна, інвестиційна та інноваційна привабливість, що в кінцевому підсумку стане вирішальною умовою забезпечення успішного розвитку сільських громад територій, виробництва конкурентоспроможної продукції не тільки для захисту внутрішнього ринку, а й для виходу з нею на зовнішній ринок, освоєнь європейських стандартів господарювання.

 

Література:

1.                      М. В. Зубець, П.Т. Саблук, С.О. Тивончук. Інноваційно-випереджувальна модель якісно нового розвитку агропромислового виробництва // Економіка України. – 2008. - №12. – С. 4-18.

2.                      Л. І. Марчук. Комерційні аспекти трансферу інновацій в аграрній сфері //  Економіка України. – 2008. - №9. – С. 25-31.

3.                      Об’єктивна необхідність забезпечення дохідності агропромислової діяльності // Економіка АПК. – 2008. - №4. – С. 19-37.

4.                      І. Дем’яненко, В. Жв’євський. Аграрні ринки: основи аналізу та моделювання // Економіка АПК. 2008. - №8. – С.81-89.

5.                      http://www.ukrstat.gov.ua.