Касян О. М., Щербаков Д. В.

Кременчуцький державний політехнічний університет ім. М. Остроградського, Україна

ПРОБЛЕМИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ В УМОВАХ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ

На сьогоднішній день у зв’язку зі світовою фінансовою кризою українські банки опинилися в скрутному становищі. Банки зазнають фінансового краху в зв’язку з надзвичайно ризикованою кредитною політикою.

Основна причина банківських банкрутств – не повернення раніше виданих кредитів. За наявними даними більше половини виданих сум неповністю чи невчасно повертаються позичальникам. Усі зусилля банку щодо повернення кредитів зводяться нанівець через недосконалість нашого законодавства. Тому застосовувані в даний час і рекомендовані заходи щодо запобігання кредитних ризиків зводяться до того, щоб не допустити неповернення позички. Через це доцільно контролювати якість роботи конкретного кредиту ще на стадії його використання, постійно перевіряти здатність позичальника повернути кредит, а також перевіряти забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою особою.

Такі проблеми вважалися головними в роботі банку протягом останніх десятиліть, а що можна говорити на сьогоднішній день. Нині, коли фінансова криза істотно змінює нашу економіку і її розвиток, банківське кредитування є великою проблемою взагалі.

Із виникненням фінансової кризи одне з перших пояснень її розростання стало те, що відбулося різке наповнення грошовою масою українського фінансового ринку. Це і призвело до того, що ми сьогодні маємо – неповернення споживчого кредиту.

На сьогодні в Україні домінує споживчий ринок імпорту над ринком експорту, тому що країна не виробила стільки товарів, на скільки грошей видано споживчих кредитів. На сьогодні покриття експорта імпортом приблизно 0,65 %, а це достатньо важкий удар по економіці України, по торгівельному балансу, по курсу національної валюти [1].

Більшість українських банків, які вагомо нарощували свої кредитні портфелі, робили це за рахунок залучення іноземних кредитів. Необхідність повертати залучені за кордоном кошти, які вже роздані як довгострокові кредити, примушує банки й саму державу вживати заходів для забезпечення платоспроможності фінансової системи. Вчасно не скоригувавши свою політику й не вживши ефективних заходів для мінімізації впливу кризи, банки розраховують на компенсацію втрат за рахунок держави й власних клієнтів.

За нормальних умов більшість іноземних кредитів після настання часу їх повернення могла бути рефінансована, тобто пролонгована іноземними фінансовими установами. В умовах фінансової кризи більшість іноземних банків закривають усі ліміти на банки країн, що розвиваються. Таким чином, певна кількість великих банків уже до кінця цього року та особливо у 2009-му році зіштовхнулися з кризою ліквідності. Криза ліквідності для банків означає, що їм потрібні гроші, які вони намагаються залучити всіма можливими методами. При цьому вартість грошей зростає, оскільки зростає їх недостача – наслідком є підвищення пропонованих депозитних ставок, оскільки банки готові платити більше, щоб залучити гроші. Вартість наданого кредиту зросла, але ж і вартість поточних платежів також зросла. Збільшення ставок за гривневими кредитами ще можна обґрунтувати знеціненням національної валюти – таким чином банки компенсують різницю в курсах. Банки навмисно застосовують до депозитів клієнтів занижені банківські ставки, які знаходяться нижче рівня інфляції, захищаючи виключно свої фінансові інтереси [2] .

Арсенал засобів якими українські банки намагаються повернути надані кошти вражають – вони підвищують відсоткові ставки за наданими кредитами, не повертають депозити як достроково, так і після закінчення строку, затримують проведення платежів, вимагають додаткових платежів та ін. Такі дії банків є неправомірними, їх можна оскаржити в суді. Аналогічно, через суд, можна добитися повернення депозиту, який банк не віддає без чіткої причини.

Проблеми з якими зіткнулися банки також пов’язані з відсутністю реальної довгострокової стратегії розвитку банківської діяльності як у держави загалом так і особисто у кожного банку. Помилковим є і безпосереднє позиціонування цілі та мети банків, а саме, прагнення до якомога ширшого розвитку споживчого кредитування тим самим отримання швидких прибутків. Кредитуючи населення, банки тим самим створювали ілюзію великих купівельних можливостей і провокували безпідставний ріст цін. Населенню була запропонована можливість купувати в кредит будь-що на досить простих умовах, а банкам отримувати надприбутки [3].

Така система кредитування не могла діяти ефективно на протязі тривалого часу і додатковою перепоною стає нестабільність національної валюти. З одного боку, з точки зору купівельної спроможності, гривня відносно долара США і Євро є недооціненою, з другого – у нас таке негативне сальдо торговельного балансу, що це не може не спричиняти значного тиску на курс гривні. Досі негативне сальдо торговельного балансу перекривалося за рахунок великого позитивного балансу надходжень інвестицій та кредитів. Але глобальна фінансова криза зумовила згортання іноземних інвестицій та кредитів, що означає погіршення не тільки торговельного, а й загалом платіжного балансу країни.

Література:

1. Про додаткові заходи щодо діяльності банків: Постанова Правління Національного банку України від 11.10.2008 № 319 // www.bank.gov.ua

2. Коваленко В.В., Крухмаль О.В.

Оцінка фінансової стійкості банківської установи для розробки антикризової стратегії діяльності, ст.95, №12 / 2007 року.

Актуальні проблеми економіки

3. Тридід О.М., Вовк В.Я.,

Концептуальні засади формування організаційно – економічного механізму антикризового управління банком. ст.98 №1 / 2009 року.

Фінанси України