Храпко Іванна Євгеніївна

Буковинська державна

фінансова академія

Україна в контексті міжнародних міграційних процесів: тенденції розвитку та правове регулювання

Масова міграція населення є однією з найбільш характерних особливостей життя світового співтовариства другої половини ХХ століття. Сучасний міжнародний ринок робочої сили включає різноспрямовані потоки трудових ресурсів, які перетинають національні кордони. Він об’єднує національні ринки робочої сили та виявляється у формі трудової міграції. Тому питання трудової міграції громадян України за кордон є актуальним для розгляду, адже це питання займане позиції питання, яке розглядається на державному рівні. Тема українських заробітчан активно обговорюється в пресі та на телебаченні, привертаючи при цьому увагу всього суспільства.

Проблема міграційних процесів в Україні розглядається у багатьох вітчизняних наукових працях. Зокрема, у наукових дослідженнях І.А. Малютіна, І.О. Щебликіна, О.В. Поліщука, Г.П. Балабанової, О. Клименко та інших.

Основною метою статті є аналіз міграційних процесів в Україні, а також розробка пропозицій щодо оптимізації державного регулювання даної проблеми.

Глобалізація виробництва, посилення взаємозалежності національних економік і, як наслідок, виникнення та постійний розвиток міжнародного ринку праці, що охоплює потоки трудових ресурсів, які перетинають національні кордони, призводять до трудової міграції громадян України. Мігрант – (від лат. migro, той хто переселяється) . Трудові мігранти, які виїжджають за кордон – це особи, які здійснюють переселення, тобто перетинають державний кордон із метою пошуку роботи, високого рівня оплати праці, кращих умов життя.

Головною причиною трудової міграції з України можна, безумовно, вважати соціально-економічну. Важливими чинниками, які спонукають українців до виїзду за межі держави, є також низький рівень життя та безробіття. Дана обставина змушує громадян України шукати для себе кращої долі за кордоном, що цілком відповідає прагненню людини, яка бажає знайти роботу, достойну оплату її праці і має на це конституційне право (ст. 43 Конституції України) [1,97].

Починаючи з кінця 1980-х рр. Україна перетворюється на один з активних експортерів робочої сили, переважно нелегальних мігрантів. До 1991р. переважала еміграція з України на етнічній основі (угорці, євреї, німці, греки). Після 1991 р. зростає кількість громадян України, які виїжджають на тимчасові заробітки в Росію, Німеччину, Італію, Грецію, Англію, Туреччину та інші країни Європи. Згідно із статичними даними, не менше 7млн. українців щорічно перебувають за кордоном з комерційними цілями або пошуках тимчасової або постійної роботи.

Стійка тенденція трудової міграції з України призводить до негативних наслідків в економіці України. Насамперед, це виїзд за кордон висококваліфікованої робочої сили, (так званий «відтік умів») та наукових кадрів. За експертними оцінками, витрати на підготовку одного фахівця з повною вищою освітою в Україні становлять близько 20 тис. доларів США. За даними Державного комітету статистики України, впродовж останніх десяти років з а кордон емігрували 574 доктори наук та близько тисячі кандидатів наук, третина з них – перспективні фахівці молодше 70 років.

Проте, поряд з негативними наслідками трудова міграція в Україні має і свої позитивні наслідки. Насамперед – це додаткові надходження у країну коштів, зароблених трудовими мігрантами. Близько 8,7 млрд. доларів США надійшло в Україну за 2007 рік від українських заробітчан за кордону, що практично дорівнює обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну з 2007р.[1,98].

На 2008 рік, за різними джерелами за кордоном перебувало понад 7 млн. громадян України. Основна кількість наших мігрантів зосереджена в країнах Європи та Америки: Аргентина – 100тис осіб, Бразилія – 150 тис. осіб, Великобританія – 70 тис. осіб, Греція – 20тис. осіб, Іспанія – 400тис. осіб, Канада – 150 тис. осіб, США – 500 тис. осіб, Польща – понад 400 тис. осіб, Туреччина – 30 тис. осіб та ін.

З усієї кількості громадян України за кордоном перебуває легально близько 500 тис. осіб, а решта – нелегально.

За даними Міністерства праці та соціальної політики, передовиками у постачанні дешевої робочої сили є чотири області: Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська та Чернівецька. Вихідці з цих регіонів переважно виїжджають на південь Європи – Грецію, Італію, Португалію, Іспанію, а також Чехію і Польщу. [2,280].

Зазначимо міграційний рух населення України по даних областях за січень – березень 2009 року(Таблиця 1) [5].

Таблиця 1.

Міграційний рух населення України по Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях у січні-березні 2009 року

	У межах України			Зовнішня міграція
	число прибулих	число вибулих	приріст	число вибулих	число прибулих	приріст
1	2	3	4	5	6	7
Україна	117120	117120	х	8400	4447	3953
Івано–Франківська	2701	2723	–22	124	85	39
Закарпатська	1555	1684	–129	59	152	–93
Львівська	5858	6323	–465	94	128	–34
Чернівецька	2188	2085	103	134	46	88

Виходячи з зазначених даних можна зробити висновок, що за даний період, згідно з даними Державного комітету статистики України, найбільша кількість осіб виїхали за кордон з Чернівецької області (128 осіб), а найбільше осіб прибуло в Закарпатську область (152 особи).

Забезпечення та захист прав людини, зокрема зовнішніх мігрантів, входить до виключної компетенції держав. Для вирішення питань загального характеру держави, об’єднуючись (міжнародне договірне співробітництво та створення міжнародних організацій), беруть на себе зобов’язання діяти у відповідності до взятих на себе обов’язків . Для України – транзитної держави і водночас постачальниці власних нелегальних мігрантів – нагальним питанням є термінове укладення з країнами перебування українських громадян двосторонніх угод про їх тимчасове працевлаштування. Прикладом співпраці у цій сфері є Португалія, яка перша з європейських краї пішла назустріч Україні в розв’язанні проблем тимчасової міграції наших громадян. Але головне завдання України – створити необхідні для людей соціально-економічні умови і забезпечити повернення трудових мігрантів на Батьківщину, де так потрібні, особливо нині, соціально-активні громадяни і висококваліфіковані працівники [4,12-13].

У світі давно склався міжнародний ринок робочої сили. На шляху України у світове співтовариство, необхідно в нагальному порядку розглядати питання оптимального входження в процеси міжнародної міграції. Ці явища давно відомі населенню України, оскільки українці традиційно були одними з найбільш мігруючих народів. Масова трудова міграція стала результатом непродуманої політики в Україні, наслідком якої стало виселення активних громадян за межі країни. Тому враховуючи складну демографічну ситуацію, а також інтенсивність міграційних потоків в Україні, слід значну увагу приділити розробці держаної міграційної політики, яка повинна регулювати процеси трудової міграції. Контролю та регулюванню підлягають соціальний, віковий та професійний склад мігрантів, рівень в’їзду та виїзду іноземних трудящих. Завдання управління міграцією, особливо її зовнішніми формами полягає не в тому, щоб зводити бар’єри через систему адміністративно-обмежувальних заходів, які не дають можливості мігрантам потрапляти в розвинені країни, а в тому, як на основі дотримання прав людини та гуманітарних принципів управляти міграційними потоками населення з врахуванням інтересів держави і країн чи регіонів, які приймають мігрантів.

Література:

1) Малютін А.І. Трудова міграція України: тенденції розвитку//Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2008.-№2.-с.97-102.

2) Щебликіна І.Ю. Роль України в міжнародних міграційних процесах// Держава та регіони.-2008.-№3.-с.278-281.

3) Поліщук О.В. Особливості формування та становлення основ міжнародного трудового (міграційного) права: сучасні тенденції //Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2008.- № 10.-с.27-37.

4) Балабалова Г.П. Трудова міграція в Україні в умовах глобалізації // Держава та регіони.-2008.-№2.-с.9-13.

5)Державний комітет статистики України // www.ukrstat.gov.ua