Дрогомирецька Ю.В., Семчук О.В.

Буковинська державна фінансова академія

Науковий керівник: Самойленко О.А.

Актуальність державного регулювання інноваційної діяльності в контексті сучасних умов господарювання

На сьогодні Україна спрямована на побудову соціально орієнтованої ринкової економіки. Проте виконання стратегічних пріорітетів є можливим лише у випадку сильної та дієвої правової держави, державного управління, спрямованого на інноваційний розвиток української економіки.

В Україні проблематику державного регулювання інноваційної діяльності вивчають такі вчені як Алексєєва К.А., Гусєв В.В., Кущік А.П., Каракай Ю.В., Кіктенко О.В. та ін. Зокрема, досліджено діяльність державних інститутів щодо забезпечення пріоритетів інноваційного розвитку економіки в умовах міжнародної конкуренції у працях Миленького В.М. Детально проаналізовано напрями державного регулювання ризиковості інноваційної діяльності інвесторів у роботах Чорнобаєва В.В. Механік О.В. обґрунтовано державне регулювання економіки як один із чинників її конкурентоспроможності.

Спираючись на інноваційний розвиток, можна забезпечити реалізацію основних ідей соціально орієнтованої ринкової економіки – економічних, соціальних, екологічних, оскільки на основі досягнень науково-технічного прогресу можна:

а) по-перше, розширити виробничі можливості економіки, забезпечити довгострокове економічне зростання, використовуючи внутрішні ендогенні резерви;

б) по-друге, досягнути соціальної рівноваги у суспільстві, прискорити формування середнього класу (на основі зростання освіченості населення, інноваційної зайнятості), підвищити рівень життя народу України; ї

в) по-третє, реалізувати перехід до нового способу господарювання з безвідходними, ресурсозамінними технологіями.

За таких умов важливим є посилення державного регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності, формування державної політики у цій сфері. До такого висновку підводить і вивчення досвіду розвинутих країн (США, Японії, Німеччини, Великобританії, Франції), які розвиваються перш за все на основі активізації інноваційної діяльності. Саме в цих країнах намічається радикальний перехід від традиційної до інноваційної науково-технічної політики.

Саме тому для України на сьогодні актуальною є розробка конкретних механізмів стимулювання інноваційного розвитку в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки.

Існує три найтиповіші моделі відтворювального економічного процесу:

1) ресурсна модель без високотехнологічного виробництва:

природні ресурси>виробництво>гроші;

2) інноваційна модель:

трансформація грошей на дослідження в знання >трансформація знань у майстерність працівників та інновації>перетворення інновацій у товар>гроші;

В) інтелектуально-донорська модель - скорочений варіант моделі 2, з якого вилучена стадія виробництва.

Практичний досвід свідчить, що у світових країнах з рівним рівнем і ефективністю економічного розвитку найбільш ефективною є друга модель економічного відтворення. Проте в Україні сьогодні домінують перша і третя моделі: ресурсна без високотехнологічного виробництва та інтелектуально-донорська. Згадані моделі у стратегічній перспективі мають порівняно низький рівень ефективності, оскільки вони призводять до виснаження ресурсів країни, до витоку факторів виробництва національної економіки за кордон і унеможливлюють забезпечення високих показників рівня добробуту населення [6].

Саме тому, прагнучи інтегруватися до світового економічного простору, уряд України повинен забезпечувати реалізацію такої державної економічної політики, яка була б спрямована передусім, на створення як державних, так і суто ринкових інститутів, що сприятимуть ефективному генеруванню і поширенню інновацій та формуванню визначального фактора сучасної конкурентоспроможності – експортного потенціалу.

Варто зауважити, що інноваційна активність державних підприємств не поступається приватним, а в деяких випадках навіть є вищою. Це пояснюється тим, що, окрім, яскраво вираженої волі до нововведень, тут ще наявні необхідні фінансові ресурси. Існує нерівність, яка характеризує схильність до інновацій підприємства-монополіста (Vm) і конкурентної фірми (Vc) порівняно із суспільними витратами (Vs):

Vs > Vc > Vm

З нерівності випливає, що схильність до інновацій вища у конкурентної фірми, аніж у монополіста, однак вони затрачають на це менше коштів, ніж потрібно для досягнення суспільного добробуту. Це мотивує здійснення інновацій через державний сектор [4].

Актуальність даного питання підтверджується й тим, що на фоні значного науково-технічного, виробничого та трудового потенціалів до побудови економіки за інвестиційно-інноваційною моделлю Україна має вкрай неефективний механізм їх реалізації: наявність унікальних технологічних ноу-хау та потужних науково-дослідних установ ніяк не впливає на темпи економічного зростання, співіснує з надвитратами і неефективним виробництвом. Нездатність суб’єктів господарювання тиражувати інновації власними силами, а також відсутність механізму організаційно-інфраструктурного забезпечення діяльності суб’єктів інноваційного підприємництва, що полягає у підтримці їх взаємодії в процесі поєднання інноваційного попиту та інноваційної пропозиції, виступають додатковими факторами гальмування інноваційних процесів на всіх рівнях економічної системи.

Саме тому, держава у своїх діях повинна перш за все у своїх діях спиратись на складові ринкового механізму, наведені на рис. 1.

Мотивація до комерціалізації нових знань

Формування інституту інноваційних суб’єктів, спроможних до комерціалізації інновацій

Створення розгалуженої мережі агенцій технологічного трансферу із приєднанням до міжнародних угод і національних патентних банків даних

Організація системи інформаційного обміну для підвищення інформованості потенційних споживачів інноваційної продукції про наявність на ринку потрібних інноваційних продуктів

Підготовка кадрів для інноваційної сфери діяльності

Рис. 1. Фактори формування ринкового механізму інноваційної системи

З огляду на економічні реалії, потенційні внутрішні можливості й зовнішні умови, в Україні необхідно у невідкладному порядку розпочати реалізацію стратегії випереджаючого розвитку економіки на основі активізації інноваційних чинників.

Перехід до інноваційної моделі розвитку має здійснюватись на основі ефективного використання науково-технічного потенціалу країни, створення економічних, інфраструктурних та інституційних передумов для досягнення стабілізації та стійкого розвитку економіки і соціальної сфери країни.

Зокрема, головним завданням підвищення сучасного рівня міжнародної конкурентоспроможності нашої держави стає забезпечення прискореного розвитку, передусім, у низці профільних науково- і техноємних галузей (аерокосмічна, виробництво нових матеріалів, окремі виробництва у фармацевтичній, електронній та електротехнічній промисловості), здатних ефективно конкурувати на міжнародних ринках і стати основою високотехнологічного зростання.

Основними завданнями інноваційної політики повинні виступати:

а) створення економічних, інфраструктурних та інституційних передумов переходу до інноваційної моделі розвитку;

б) організація виробництв, що реалізують новітні технологічні уклади і мають перспективи виходу на внутрішній і зовнішній ринки з наукомісткою продукцією світового рівня;

в) закріплення позитивних тенденцій в інноваційному розвитку;

г) створення науково-технічних та інституційних передумов для кардинального технологічного переозброєння економіки та збільшення частки сучасної високотехнологічної конкурентоспроможної на світовому рівні продукції.

Для практичного втілення вище поставлених завдань в Україні необхідно зосередити зусилля на створенні розгалуженої законодавчої і нормативно-правової бази, яка забезпечувала б широкі можливості для юридичних і фізичних осіб здійснювати і підтримувати інноваційну діяльність незалежно від базових державних замовлень. Тобто система організації інноваційної діяльності на українських підприємствах не повинна обмежуватись їх власними науково-дослідними і дослідно-конструкторськими роботами, а навпаки – орієнтуватися на постійний зовнішній моніторинг і пошук інновацій у глобальному інформаційному просторі, на оцінку і придбання нових технологій, необхідних для їх інтенсивного розвитку.

На державному рівні також має бути модернізована система прямої підтримки інноваційних процесів за допомогою механізмів податкової і грошово-кредитної політики. Необхідно забезпечувати стабільність національної грошово-фінансової системи, що впливає на якість бізнес-середовища, а, отже, і на інвестиційну привабливість країни; запровадження дієвого пільгового режиму здійснення інноваційної діяльності; зростання рівня капіталізації банківського сектора, і врешті-решт, - послідовно переходити від економіки споживання до економіки розвитку.

Таким чином, формування інноваційного фінансування є органічною складовою процесу створення цілісного господарського механізму, який відповідав би завданням розвитку економіки країни загалом.

Отже, стимулювати інноваційний розвиток можна, головним чином, через державні підприємства реального сектору економіки, частково використовуючи стратегію запозичення, що дозволить спрямувати дифузію інновацій в інші галузі, та частково – нарощування у специфічних галузях реального сектору, наприклад, у військово-промисловому комплексі. Так, у довгостроковій перспективі завдяки даним діям вдасться одночасно досягти цілей економічних, соціальних, тобто побудувати в Україні соціально орієнтовану ринкову економіку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» // www.zakon.rada.gov.ua

2. www.ukrstat.gov.ua

3. Алексеєва К.А. Державний механізм стимулювання інноваційного розвитку // Економіка та держава. – 2009. - №3. – с. 74-76.

4. Гусєв В.В. Інноваційна активність підприємств як об’єкт державного регулювання їх сталого розвитку // Інвестиції: практика та досвід. – 2008. - №20. – с.29-34.

5. Кущік А.П., Пахоменко А.В. Напрями вдосконалення державної підтримки інноваційної діяльності вітчизняного малого підприємництва // Держава та регіони. - 2008. - №1. – с.69-73.

6. Каракай Ю. Роль держави у стимулюванні інноваційної діяльності // Економіка України. – 2007. - №3. – с.14-21.

7. Кіктенко О.В. Механізм державного регулювання розвитку національної економіки України // Економіка та держава. – 2006. -№3. – с.17-20.

8. Сербина Г.М. Роль посиленого впливу держави на інноваційну діяльність в Україні // Економіка та держава. – 2006. - № 2. – с.20-23.