Білаш Я. О. ст. гр. ДІ-07-1

Семенцова К. Ю. ст. гр. ДІ-07-1

Леонідов І. Л. , к.е.н., доцент

Національна металургійна академія України

РЕГУЛЮВАННЯ ІНТЕГРАЦІЇ РИНКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПРОДУКТУ ДО СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Новий етап науково-технічної революції у світовому господарстві розгорнувся у другій половині XX ст. Специфікою етапу є глибокі якісні зрушення у засобах праці, технології та організації виробництва. Він визначився переходом людства до нового технологічного способу виробництва, коли знання, наука та інформація стають основними джерелами економічного зростання і відкривають перспективи для його інноваційного виду.

У розвинених країнах досягнуто зменшення питомої ваги матеріального виробництва і одночасно швидке зростання нематеріального. Формування постіндустріального відтворюючого контуру відзначилося пануванням сфери послуг, тобто науки, освіти, охорони здоров’я, культури, де створюються умови всебічного розвитку людини, її розумових і фізичних здібностей. Останні капіталізувалися через авансування грошових коштів у людину. У розвинених країнах провідною формою національного багатства стає розвиток людської особистості, зростання її інтелектуального потенціалу, що фіксується у відповідних об’єктах власності.

На жаль, в Україні панівним лишається матеріальне виробництво, що характеризується індустріальною стадією розвитку. Актуальність інтеграції України до постіндустріального відтворюваного контуру полягає в тому, що розвинені держави мають потужний потенціал подолання енергетичних, структурних криз та розвитку техніки і технології, комп’ютеризації й інформатизації суспільства, нового технологічного способу виробництва, перетворення інтелектуального продукту у джерело економічного зростання. Перспективи інтеграції України передбачають розвиток і вдосконалення матеріального виробництва на основі інноваційної техніки і технології, що забезпечить зростання продуктивності праці, вивільнення робочої сили спочатку відносне, а потім і абсолютне, та відкриє можливості збільшення зайнятості у соціальній сфері, піднесення її ролі й значення у зростанні економіки і суспільства в цілому. На жаль, зазначеним перспективам властива суперечність між рівнем нових наукових розробок та ступенем втілення їх у виробництво. Одним із напрямків розв’язання такої суперечності є зосередження зусиль на розвитку освіти, науки, культури, тобто соціальної сфери. Його головною ціллю є розробка і запровадження вітчизняного механізму капіталізації інтелектуального продукту, спрямування наявного вітчизняного інтелектуального капіталу у виробництво матеріальних і духовних благ, підвищення ринкової конкурентоспроможності результатів інтелектуальної праці тощо.

Міжнародний ринок інтелектуального продукту стає невід’ємною складовою світового ринкового господарства, до якого залучається й Україна. Становлення та розвиток товарних основ її міждержавного співробітництва грунтується на інтелектуальному потенціалі малого і середнього бізнесу, експертних та консалтингових фірмах, креативних корпораціях і т. ін. На жаль, вітчизняні суб’єкти є менш конкурентноспроможними внаслідок недостатнього досвіду функціонування в умовах ринку інтелектуального продукту, низького технологічного рівня їх виробництва, неспроможності втілювати останні досягнення НТП та ін. Входження українських виробників інтелектуального продукту до відповідної складової світового ринку вимагає ефективного державного регулювання, яке б відповідало національним інтересам.

У цьому напрямі держава починає проводити інноваційну політику, визначати пріоритети розвитку галузей економіки (наприклад, ракетно-космічної, літакобудування, танкобудування, суднобудування), формувати технополіси, технопарки тощо. Однак ще досі не вдалося створити сприятливе середовище для відтворення циклу «освіта-наука-виробництво», заінтересованості вітчизняного виробника втілювати останні досягнення науки та ін. Для ефективного використання інтелектуального потенціалу в Україні доцільно наслідувати досвід його регулювання Єврокомісією: надання сприятливих умов для залучення фахівців з високим рівнем підготовки (створення європейської «блакитної картки», що забезпечує ряд соціально-економічних прав та преференцій, виділення допомоги для об’єднання сімей); втілення альтернативних стратегій формування кваліфікованих спеціалістів (агресивні, стимулюючі, мотиваційні та ін.); прогресивні форми оренди сучасного обладнання; стимулювання впровадження у виробництво принципово нової техніки, видів матеріалів, інтернет-технологій, супутникового зв’язку тощо.

Громадянські заходи посилять потенціал державного регулювання зазначеної інтеграції шляхом інформування про діяльність національного виробника інтелектуального продукту, сприятимуть проведенню відповідних рейтингів, турнірів юних винахідників і раціоналізаторів, створенню неформальних об’єднань тощо. Наприклад, Товариства винахідників і раціоналізаторів України; Єдиного Всеукраїнського громадянського об’єднання професійних митців; Всеукраїнської спілки вчителів та тренерів, INTAS (Міжнародної організації по сприянню співпраці з вченими із Нових незалежних держав колишнього Радянського Союзу), COST (Європейського співтовариства в області науки і технології), об’єднаних європейських проектів TACIS, JEPs, програми TEMPUS, що покликані здійснювати пошук талановитої молоді у віддалених регіонах, популяризувати креативні види діяльності, контролювати дотримання вітчизняного та іноземного законодавства (наприклад, закону «Про інтелектуальну власність»), надавати Індивідуальні Преміальні Гранти (IMGs), забезпечувати фінансовою допомогою вчених, які працюють над спільними науково-дослідницькими розробками та ін.

Взаємодія ринкового само-, державного, громадянського регулювання формує триєдиний механізм регулювання інтеграції українського ринку інтелектуального продукту до світового господарства.