Штефано А. П.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Паливно-енергетична безпека України

Забезпечення достатнього рівня енергетичної безпеки виступає необхідною умовою стабільного розвитку будь-якої країни. Велика залежність нафтогазового комплексу від зовнішніх постачань енергоресурсів надзвичайно підвищила актуальність проблеми паливно-енергетичної безпеки України. Під енергетичною безпекою України розуміють спроможність держави забезпечити ефективне використання власної паливно-енергетичної бази, здійснити оптимальну диверсифікацію джерел і шляхів постачання енергоносіїв, реалізувати потенціал енергозбереження, збалансувати попит та пропозицію на паливно-енергетичні ресурси [2].

Україна належить до енергодефіцитних держав, оскільки за рахунок власного видобутку забезпечує себе лише на 25-27% газом та на 12% нафтою. При цьому країна витрачає величезну кількість енергії, що складає 2,2% світової, тоді як її населення — менше 1% населення світу. За ефективністю використання енергоресурсів Україна набагато відстає від інших країн, які споживають аналогічні обсяги палива. В середньому енерговитрати України на одиницю продукції в 2,6 рази вищі, ніж у Європі. Залежність України від постачання стратегічно важливих ресурсів з інших країн складає понад 50% від потреби, а це уже створює пряму загрозу для національної безпеки [3]. Газове протистояння України та Росії у 2006 році та на початку 2009 поставило питання необхідності зменшити її залежність від імпортованих енергоносіїв, передусім нарощуючи видобуток власних покладів нафти та газу, а також розвиваючи альтернативні джерела палива та енергії.

Нині країна споживає приблизно 70 млрд. м³ газу та 40 млн. т нафти на рік, видобуває ж власного газу 22 млрд. м³, а нафти — 4 млн. т [1]. Видобуток здійснюється у трьох нафтогазових регіонах — Карпатському, Придніпровському та Південному. Україна має значні поклади нафти та газу, зокрема вільного газу — 3690,2 млрд. м³, розчиненого газу — 168,5 млрд. м³, нафти — 898,5 млн. т, газового конденсату — 235,8 млн. т. При цьому замовчуються дані про колосальні запаси високоякісної нафти Айдарського родовища (Луганська область), де розвідані запаси нафти оцінюються у 1 млрд. т, а також, що тільки поблизу Буджаку Білгород-Дністровського району Одеської області існує п’ять родовищ нафти: Саратське, Вишневе, Бурнаське, Жовтоярське і Тузлівське. Перспективними для видобутку є родовища на чорноморському шельфі (Південно-Голіцинське, Шмідтівське, Голіцинське, Архангельське), Дробишівське газове родовище, що на півночі від Красного Лиману Донецької області, де, згідно з оцінками геологів, обсяг запасів газу становить близько 110 трлн. м³. Розвідані запаси газу в Україні становлять близько 1% від світових, тоді як територія — 0,3% від суходолу планети. Таким чином, потенціал України за ресурсами газу майже втричі перевищує середньосвітовий, займаючи третє місце в Європі після Нідерландів і Норвегії, а чорноморський шельф “приховує” нафти і газу більше, ніж Каспійське чи Північне море.

Розвідка та дослідження родовищ потребують сотні мільйонів доларів і цих коштів держава немає, хоча видобуток окуповується через 5-10 років. Охочих вкладати гроші у розвиток надр — чимало. Низка міжнародних компаній вже розвідують Полтавські, Донбаські та Кримські родовища, але існують певні перешкоди цьому, зокрема — недосконале законодавство та важкодоступність ресурсів. Понад 70% запасів нафти і 15% запасів газу належать до важковидобувних. Їхня розробка потребує специфічних, наукоємних і високовитратних технологій.

Стан справ із використанням нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії сьогодні є незадовільним. Частка залучення цих джерел в Україні складає близько 0,9% споживання енергоресурсів. Україна має значний потенціал для розвитку альтернативної енергетики. Завдяки цьому вона може вирішити проблему енергетичної залежності, крокуючи одночасно у кількох напрямах, — розвиваючи як традиційну енергетику (атомну, вугільну й газову), так й альтернативні джерела енергії. Перше місце у цьому секторі займає гідроенергетика, наступне — біоенергетика. В Україні близько 0,5% енергії виробляється біоенергетичними установками, що використовують як сировину різні рослинні відходи, побутове сміття, торф. При цьому основна частка припадає на використання твердої біомаси — деревини, соломи, кукурудзи, лушпиння соняшника. Певний розвиток отримали також теплова сонячна енергетика і вітроенергетика. Крім того Україна може заміщувати біомасою навіть 50% природного газу, що використовується для опалення. Ще один перспективний напрям — отримання біодизелю з ріпаку, сої та інших олійних культур. Зараз в Україні ріпаком засівається значна частина полів, проте 90% цієї сировини йде на експорт — у держави немає потужних високотехнологічних заводів з її переробки. Така сама ситуація і з сонячними колекторами, вони також майже не надходять до українського споживача — 90% сонячних теплоустановок відправляють за кордон. Отримувати дешеву енергію країна може з геотермальних джерел, адже має близько 80 свердловин, проте більшість з них перебуває у поганому технічному стані й не функціонує.

Таким чином, необхідність сталого енергопостачання населення і економіки країни, зниження рівня енергетичної залежності, загальне підвищення рівня енергобезпеки України потребують вирішення проблем, пов’язаних з низькою енергетичною ефективністю економіки країни, значними витратами суспільства на своє енергозабезпечення. Тобто, видобуваючи власні поклади нафти та газу, розвідуючи перспективні родовища та розвиваючи альтернативні джерела палива та енергії Україна може забезпечити свою повну незалежність від імпорту енергоносіїв з інших країн, зокрема Росії.

Список використаної літератури

1. Дубина М. Багатство надр України // Всеукраїнська громадсько-політична газета “Демократична Україна”. – 2009. - № 21 с. 3-4

2. Офіційний сайт “Українське життя в Севастополі” [сайт http://www.ukrlife.org/main/prosvita/energia.htm]

3. Стаття [сайт http:// db.niss.gov.ua/docs/energy/146.htm]