Дімітрюк І.В., Глівінська Д.А

Науковий керівник: Карвацький М.В.

Буковинська державна фінансова академія

Особливості управління державним боргом України за умов фінансової кризи

Стабілізація макроекономічного середовища та проведення дієвих структурних реформ у банківському секторі мають ключове значення для зменшення гостроти фінансової кризи в Україні. Серед заходів антикризового управління вагоме місце посідають інструменти забезпечення зовнішньоекономічної платоспроможності Уряду та корпоративних позичальників на міжнародних ринках.

Актуальність даного питання підтверджується працями багатьох вчених економістів: Мойсеєв С.Р., Вахненко Т, Черняєв Т.Ю., Пасічник В.А., Кудряшов В., Макаренко Є.В. та інші.

Згідно із Законом України про державний бюджет в 2009 році для фінансування бюджету та рефінансування боргових виплат Уряд має залучити 18,8 млрд. грн.(2,5 млрд. дол. США) зовнішніх позик і 70 млрд. грн. внутрішніх позик. Запозичення до спеціального фонду бюджету із внутрішніх джерел (4,8 млрд. грн.) мають надійти до стабілізаційного фонду. А внутрішні запозичення до загального фонду бюджету у сумі 65,3 млрд. грн. згідно з планами Уряду, частково можуть бути спрямовані на рекапіталізацію банківської системи[1с.8].

Граничний розмір дефіциту бюджету, визнаний ст.1 закону про бюджет становить 31,1 млрд. грн., або 3% від ВВП. Згідно із ст. 11 граничний розмір державного боргу України станом на 31 грудня 2009 року має становити 192,9 млрд. грн. Проте ст. 79 встановлено, що за рішенням КМУ можуть придбаватися акції банків в обмін на державні облігації України, випущені чи отримані понад обсяги встановлених законодавчо норм. А згідно із ст. 80 позики МВФ на реалізацію проектів економічного і соціального розвитку України можуть залучатися понад обсяги встановлені додатками до закону про бюджет[3 с. 60].

Ст. 85 визначено, що у разі недоотримання доходів загального фонду державного бюджету для забезпечення проведення захищених статей видатків державного бюджету КМУ має право здійснювати державні запозичення понад встановлені законом норми.

Тобто фактичний дефіцит бюджету не обмежується нормами закону про бюджет і його рівень може кількісно перевищувати граничні 31,1 млрд. грн. Ситуація погіршується тим, що фінансові агенти уряду не обмежуються обсягами пропозицій позичкових коштів на фінансових ринках, оскільки уряд закріпив за собою право монетизувати дефіцит бюджету.

У нинішньому році буде проведена започаткована у листопаді 2008 практика емісійного фінансування дефіциту бюджету через викуп центральним банком державних облігацій у афілійованих банків.

Вказані дії означають, що після 10-річної перерви Уряд розглядає емісійні кошти як серйозне джерело поповнення бюджету, ігноруючи руйнівні наслідки такої політики для макрофінансової стабільності. Джерелом доходів держави від випуску грошей в обіг стануть знецінені грошові баланси приватних суб’єктів, які сплачуватимуть інфляційний податок і за його рахунок покриватимуть дефіцит бюджету. У тривалій перспективі стягнення інфляційного податку урядом матиме своїм наслідком звуження реального попиту на гроші та формування перманентно високих темпів інфляції [2 с. 48].

Розкручування інфляційної спіралі в умовах виробництва, девальвації національної валюти та нестабільності банківської системи стане пусковим механізмом руйнування фінансової системи держави і втягування економіки в затяжну рецесію.

Вкрай ризиковою є політика без контрольованого нарощування зовнішнього державного боргу за каналами двосторонніх кредитів, яка започаткована урядом у поточному році. Уряд України веде переговори з урядами США, Росії та ін. країн щодо залучення багатомільярдних позик до бюджету: замість допустимих 1,7 млрд. дол. Україна планує залучити до 5 млрд. дол. Така позиція може суттєво посилити економічну кризу, та безперечно відіб’ється на банківській системі держави.

Рівень умовних зобов’язань держави, пов’язаних із стабільністю банківської системи, експерти «Standard&Poors» оцінюють її на рівні 40% ВВП. Крім того, зобов’язання державних підприємств за негарантованими кредитами у кризових умовах можуть коштувати бюджету до 3% ВВП [5 с. 11].

У більшості країн світу стабільна банківська система розглядається як суспільне благо, оскільки безперебійне функціонування платіжно-розрахункової системи, можливість отримання банківських кредитів для фінансування тимчасових касових розривів, поповнення обігових коштів та основних засобів є критично необхідними для роботи бізнесу. Тому забезпечення стабільності банківської системи вважається одним із видів неочевидних умовних зобов’язань уряду. При наростанні ризиків дестабілізації банківської системи ринкові агенти небезпідставно очікують підтримки уряду чи грошової влади.

Зазвичай у кризових умовах для того, аби не допустити ланцюгову реакцію банкрутств банків і руйнування платіжно-розрахункової системи, влада бере банки «на поруки». При цьому масштаби державних інвестицій набагато перевищують рамки нормативно-правових зобов’язань держави, що диктується необхідністю забезпечення виконання фінансовими установами критично важливих функцій та гарантування захисту майнових інтересів вкладників банків. У такий спосіб завдання компенсації збитків від банківської діяльності покладається на плечі платників податків. Джерелом для фінансових вливань у статутний капітал банків і надання їм кредитної підтримки стають бюджетні кошти на емісійні ресурси.

Законом про Державний бюджет України на 2009 рік передбачається випуск ОВДП у сумі 44 млрд. грн. з метою рекапіталізації банківської системи. На сьогодні розглядається питання про отримання 500 млн. дол. цільового кредиту МБРР, надходження від якого буде 4,7 млрд. грн. у січні 2009, 30,7 млрд. грн. у грудні, 45,5 млрд. грн. у листопаді та 29,2 млрд. грн. у жовтні 2008 року[5 с. 16].

Очікування підтримки з боку держави породжує відому проблему морального ризику серед банків і веде до неефективного та несправедливого розподілу економічних ресурсів. Власники і менеджери банків приватизують прибутки від проведення високо ризикових операцій у докризовий період, проте вимагають усуспільнення збитків у кризових умовах.

Фінансовою теорією і світовою практикою антикризового управління визнаються такі засоби мінімізації витрат бюджетних коштів у ризикових умовах і зменшення гостроти проблем «морального ризику» в діяльності банків: визначення чітких рамок державного втручання у ринок банківських послуг; надання суб’єктам ринку чітких сигналів щодо того, що уряд бере на себе відповідальність лише за надання мінімального обсягу суспільних благ, а основна частина збитків припадатиме на фінансово неспроможних приватних суб’єктів[4 с.12].

Для забезпечення антикризового управління слід:

1. Відмовитися від участі держави у збільшенні статутних капіталів фінансово слабких банків, не виключати можливість банкрутства великих банків та обмежити підтримку дочірніх структур ТНБ.

2. Вдосконалити механізми і процедури підтримки ліквідності банків.

3. Ініціювати процес реструктуризації зовнішніх боргів корпоративних позичальників.

4. Відмовитися від практики емісійного фінансування дефіциту бюджету та дотримуватися курсу поміркованої грошово-кредитної політики.

5. Встановити граничний розмір дефіциту Державного бюджету на рівні, що не перевищує 3% ВВП.

6. Посилити роль внутрішніх ринкових позик у процесі фінансування дефіциту бюджету, запровадити ОВДП з плаваючою відсотковою ставкою, прив’язаною до темпів інфляції, перейти до випуску ощадних облігацій, які розповсюджуватимуться серед фізичних осіб.

7. Продовжити співробітництво з міжнародними фінансовими організаціями та проводити стриману політику залучення іноземних кредитів від урядів іноземних держав [3 с.62].

Отже, запропоновані заходи фінансової політики держави повинні забезпечити зменшення масштабів трансформації корпоративних боргів у державний борг та оптимізації політики державних запозичень у період фінансової кризи.

Список використаних джерел:

1. Закон України про Державний бюджет України на 2009 р. 26.12.08. № 835 – VII Україна Закон // Урядовий кур’єр. – 2008. - № 246. – с.5-12.

2. Вахненко Т. Політика державних запозичень та управління корпоративними боргами в умовах фінансової кризи // Економіст. – 2009. - № 3. – с.48-51.

3. Кудряшов В. Фінансування дефіциту державного бюджету // Економіка України. – 2009. - №4. – с. 52-64.

4. Макаренко Є.В. Управління бюджетним дефіцитом у фінансовій політиці зарубіжних країн // Формування ринкових відносин в Україні. – 2008. - №11. – с.10-14.

5. Пасічник В.А. Вплив бюджетно-податкової політики на утворення та розподіл доходу основних секторів економіки// Фінанси України. – 2008. - №11. – с. 9-21.