Экономические науки/3. Финансовые отношения

Гресько Д.С.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Проблеми розвитку фінансової системи України у кризовий період

Світова фінансова криза, що не оминула й Україну, вкотре поставила перед наукою і практикою надзвичайно складні й багатогранні питання: як керувати економікою. Зокрема як управляти фінансовою системою держави, інтеграція до світової фінансової системи потребує міцної в усіх аспектах фінансової системи. З метою подолання наслідків світової кризи, відновлення економічного зростання пропагується активне використання інструментів фінансової політики: бюджетно-податкової, фіскально-бюджетної, грошово-кредитної.

Фінансова система – це сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, які є у розпорядженні держави [6]. Вона складається із внутрішньої будови та організаційної структури фінансової системи. До внутрішньої будови належать державні фінанси, фінанси суб’єктів господарювання, міжнародні фінанси та фінансовий ринок. До складу фінансової системи – органи управління та фінансові інститути. Розбудова в Україні ринкової економіки і демократії вимагають переосмислення усіх проблем нинішнього суспільного життя, які дедалі більше фокусуються у сфері фінансів. З урахуванням закономірностей функціонування фінансів і фінансової системи, формується економічна політика держави загалом і її фінансова політика.

Метою роботи є визначення проблем у розвитку фінансової системи України, на шляху інтеграції до світової фінансової системи.

Значний вклад у розвиток сучасної фінансової науки внесли: В.Л. Андрущенко, О.Д Василик, В.М. Федосов, С.І. Юрій, В.М. Суторміна, П.М. Леоненко, І.В. Бураковський та ін..

Зупинимося на кожній складовій з якої складається фінансова система, визначимо які реформи потрібно здійснити, щоб досягти максимального ефекту. З метою подолання наслідків світової кризи, відновлення економічного зростання урядом пропагується активне використання інструментів податково-бюджетної політики у підтримку заходів грошово-кредитної політики Національного Банку України. В Україні необхідно розробити та реалізувати комплексну антикризову політику, чітко розмежувавши поточні антикризові та стратегічні пріоритети. До перших належать структурна перебудова економіки на інвестиційно-інноваційній основі та підвищення ефективності функціонування державного сектора. Необхідно здійснити перехід до системи середньострокового бюджетного планування, що дасть змогу запроваджувати бюджетні програми тривалістю більше одного року, комплексно оцінювати їх результати та підвищувати ефективність бюджетних інвестицій. Нагальним є раціоналізація видатків бюджету, надання пріоритету продуктивним інвестиціям та скороченням неефективних програм.

Заходи фіскально-бюджетної політики повинні бути спрямовані на забезпечення економічного зростання, підтримання внутрішнього попиту та створення робочих місць. Зниження та перерозподіл податкового тягаря є одним із завдань антикризової політики. Нині необхідно закласти підвалини реформування податкової системи, трансформації податків у ефективний інструмент регулювання соціально-економічних процесів.

Надзвичайно актуальним в Україні залишається питання визначення джерел фінансування структурних реформ. Підвищення податкового тягаря для фінансування реформ у ситуації, що склалася, не є доцільним. Збільшення надходжень від податків за рахунок удосконалення адміністрування та розширення бази оподаткування можна досягти у середньостроковій перспективі. Використання коштів, залучених за рахунок державних позик, в якості інвестицій в інфраструктуру та для фінансування структурних реформ є виправданим за умови чітко визначених цілей та наслідків [4, 34].

Нинішню кризу у світі визначають як фінансову за походженням і змістом, хоча безперечно її підґрунтям є глибинні внутрішні процеси в економіці, повязані з циклічністю її розвитку. По суті, кризу намагаються приборкати там, де вона сфокусувалася. Така ситуація потребує глибокого дослідження засад функціонування фінансової інфраструктури та її впливу як на процеси зародження і загострення фінансових криз, так і їх подолання. Актуальним у теоретичному і практичному аспектах стає питання: чим є нинішня фінансова інфраструктура в умовах глобалізованої економіки – чинником генерування кризи чи макроекономічної стабілізації? На жаль, фінансовій інфраструктурі ринкової економіки на сьогодні не приділено належної уваги в науковій літературі. Загалом можна стверджувати , що сформована мережа установ інституційної фінансової інфраструктури поступово наближається до потреб розвитку економіки України, хоча досі, мають місце відчутні диспропорції в розвитку її окремих сегментів [5].

Одним з найважливіших напрямків реформи фінансової інфраструктури, і фінансової системи в цілому є створення єдиної системи фінансових інститутів. Так головним державним органом у цій системі є Міністерство фінансів України, на нього зокрема покладено завдання розроблення Державного бюджету України – це основа фінансової системи держави. Так щоб розробити Проект Державного бюджету потрібно знати обсяг податкових надходжень до бюджету, ці дані подає Державна Податкова Адміністрація України, отримати Звіт про виконання поточного бюджету від Державного казначейства України. Тобто в бюджетному процесі є багато органів які мають самостійний статус і не підпорядковуються Міністерству фінансів України безпосередньо. А для того, щоб ефективно складати бюджет потрібно знати про стан справ у податковій, казначейській галузі “без посередників”. Потрібно створити Міністерство фінансів України і в його складі створити Департаменти: податковий, казначейський, контрольно-ревізійний тобто всі органи які беруть участь у процесі розроблення бюджету, а потім і контроль його виконання. Таким чином Міністр фінансів буде безпосередньо знати стан справ в усіх сферах, і контролювати їх. Це дасть змогу ефективніше, продуктивніше, а головне мобільніше реагувати на стан справ у фінансовій системі України.

За нинішніх умов господарювання під час забезпечення соціально економічного розвитку адміністративно-територіальних утворень особлива увага приділяється своєчасності та повноті мобілізації фінансових ресурсів і напрямам витрачання їх у різних ланках фінансової сфери. Управління охоплює весь процес формування та використання фінансових ресурсів стосовно доцільності та обґрунтованості здійснення фінансових операцій на місцевому рівні. Відтак виникає необхідність у створенні ефективного механізму управління, що забезпечить соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних утворень завдяки належному формуванню та ефективному використанню фінансових ресурсів суб’єктами господарювання [3,41]. Таким чином випливає необхідність, реформування системи фінансових органів на місцевому рівні, оскільки в цілому фінансова система складається з окремих елементів – місцевих фінансів адміністративно-територіальних одиниць.

В цьому контексті одним із найболючіших питань залишається пошук шляхів збалансування фінансової системи. На загальнодержавному рівні уже робилися спроби у частині затвердження та виконання бюджету, хоча вони приводили лише до формальної відповідності, а на практиці – дефіцит та зростання державного боргу. На регіональному рівні ситуація також складається не найкраще, оскільки в різних регіонах дохідна та видаткова частина не співпадають.

Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що бюджетна політика в цілому потребує радикального реформування. Для забезпечення ефективного функціонування бюджетної системи, складової фінансової системи, необхідно розв’язати багато проблем, особливо у взаємовідносинах бюджетів різних рівнів, внести зміни до Бюджетного кодексу України. Втім, ці заходи не дадуть бажаних результатів без певних змін у адміністративно-територіальному устрої країни, оптимізації мережі бюджетних установ, створення потужних місцевих бюджетів

Отже, оскільки бюджетна система тісно пов’язана з іншими сферами функціонування держави, які також потребують удосконалення, вносити зміни, в тому числі запропоновані в цій статті, доцільно разом із реформуванням освіти, охорони здоров’я податкової політики, адміністративно-територіального устрою [2, 55].

В усіх країнах з ринковою економікою діє система регулювання фінансових ринків та інституцій. В деяких із них суттєво змінюються концепції цієї системи, передусім у напрямі інституційної побудови та активізації діяльності. У світовій практиці не існує єдиного підходу до інституційної побудови системи державного регулювання фінансової сфери в цілому та банківської зокрема. Залежно від особливостей функціонування національної фінансової системи виділяють три основні моделі наглядових систем: за секторами, за завданнями, модель єдиного нагляду.

Секторна модель ґрунтується на регулюванні та нагляді окремими органами за діяльністю певних секторів фінансового ринку – банківського, страхового, фондового та ін.. Відповідно до моделі нагляду за завданнями, обов’язки цих органів розподіляються на пруденційний нагляд за діяльністю фінансових посередників та на регулювання бізнесу у фінансовій сфері з метою забезпечення його прозорості – так звана модель двох вершин [1, 46].

Отже, потрібно вирішувати ці проблеми щоб не допустити застою у фінансовій системі. По – перше – налагодити функціонування грошової, кредитної, банківської, та інших систем. По-друге – налагодити всі сфери фінансів та їх ланок, діяльність органів та інститутів. Стратегія і тактика реформування фінансів має полягати у поступовій реструктуризації, яка передбачатиме подальшу трансформацію. Єдиним способом збалансування фінансової системи є застосування системи міжбюджетних розрахунків, хоча в деяких випадках він неефективний. Підбиваючи підсумок, можна сказати що фінансова система України досить розвинута, але існує чимало проблем, які потребують негайного вирішення в короткостроковому періоді.

Література:

1. Аржевітін С. Побудова системи нагляду за фінансовою сферою // Вісник НБУ. – 2009. - № 1. – С. 46 – 49

2. Демків О.І. Напрями поглиблення бюджетної реформи в Україні // Фінанси України. – 2009. - № 3. – С. 46-55

3. Мельничук Н.Ю. Механізм управління формуванням та використанням фінансових ресурсів на місцевому рівні: сучасний стан та перспективи розвитку // Наукові праці НДФІ. – 2008. - № 3. – С. 41 – 52

4. Новосад Л. Фіскально-бюджетна політика у системі антикризових заходів // Світ фінансів. – 2009. - № 1. – С. 28 – 34

5. Федосов В. М. Інституційна фінансова інфраструктура України: сучасний стан та проблеми розвитку // Фінанси України. – 2008. - № 12. – С. 3 – 21

6. Юрій Е.О. Фінанси. Начальний посібник. – Чернівці: БДФА, 2004, ст. 14-19