Экономические науки /15.Государственное регулирование экономики

Лук’яненко Д.І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ ТА РОЛЬ ГРОШОВОГО СЕКТОРУ В ЇХ ВИРІШЕННІ

Вступ. Проблемам створення адекватного ринковим вимогам монетарного механізму та ролі грошового сектору в реалізації макроекономічної політики приділяється значна увага як серед зарубіжних, так і серед вітчизняних науковців. Значний внесок в обґрунтування економічної природи та сутності монетарної політики зробили такі економісти, як Б. Адамик, А. Гальчинський, О. Дзюблюк, І. Лютий, М. Савлук та інші. Однак на сучасному етапі розвитку грошово-кредитної політики в Україні дослідження ролі грошового сектору як фактора макроекономічної стабілізації є недостатніми. Лише невелика кількість вчених приділяє увагу розгляду та обґрунтуванню оптимізації монетарної політики, переважно у роботах досліджуються її теоретичні аспекти та аналіз іноземних наукових досліджень. 

Основна частина. Діючу модель макроекономічної політики в Україні було започатковано ще в жовтні 1994 р., коли економіка перебувала під впливом рекордної за світовими стандартами гіперінфляції попереднього року. У такій ситуації результативною могла стати лише жорстка монетарна політика. Інших інструментів швидкого подолання гіперінфляції та розвитку ринкової економіки не існувало. Ставка робилася на те, що для входження в режим стабілізації та зростання достатньо буде забезпечити середньомісячний темп інфляції на рівні 2-2,5 %. Така позиція відповідала не лише основним постулатам економічної теорії, а й накопиченому досвіду країн Центральної та Східної Європи. У Польщі, Угорщині та деяких інших країнах економічне зростання розпочалося при річній інфляції 35-40 %. В Україні такий рівень інфляції ціною жорсткого емісійного режиму було досягнуто у 1996 р.

У 2000-2003 рр. спостерігались досить низькі темпи інфляції і високі темпи зростання грошової маси. В період з 2004 р. по 2006 р. рівень інфляції не опускався нижче від 10,3 %, а в 2007 р. взагалі досяг 16,6 % , тоді як у 2008 р. інфляція становила вже 20 %. Темпи інфляції у 2009 р. матимуть тенденцію підвищення до 15-20 %. Однак механізм низька інфляція — зростання виробництва не спрацював. Серед причин, що призвели до такого стану, є відсутність глибоких реформ у фінансовій сфері, які в поєднанні з системою грошових відносин детермінують макроекономічну ситуацію.

Грошовий сектор в Україні тісно пов'язаний з фіскально-бюджетною сферою, оскільки в зв’язку з стійким дефіцитом бюджету є актуальною проблема його монетизації.

Так до 1995 р. обсяги бюджетного дефіциту повністю покривалися кредитною емісією НБУ, тобто шляхом безакцептного застосування інфляційного податку, основний тягар якого лягав перш за все на малозабезпечені верстви населення та людей з фіксованими доходами. Тому обсяг бюджетного дефіциту був певною мірою формальною величиною. Його фінансування гарантувалося механізмом друкування інфляційних грошей. У 1992 р., коли бюджетний дефіцит становив 13,8 %, за рахунок лише цього джерела було профінансовано 36,3 % бюджетних видатків.

З 1995 р. фінансування дефіциту почало здійснюватися на іншій, більш цивілізованій основі — через механізми фондового ринку. Так, у 1995 р. кредитами НБУ було покрито 81,4% дефіциту Зведеного бюджету України, у 1996 р. – 33,9 %, а вже у 1997р. таке фінансування було вперше повністю припинено. Однак, параметри фінансового ринку України виявилися недостатніми, щоб покрити сформований у 1997 р. бюджетний дефіцит. Це позначилося на непомірно високій ставці бюджетних запозичень, яка, як відомо, формується на фондовому ринку шляхом співставлення попиту та пропозиції на відповідні фінансові ресурси.

Ситуація з нестачею позикових ресурсів на внутрішньому фінансовому ринку збереглась і в бюджеті 2008 року. Цю обставину не потрібно списувати на світову фінансову кризу, так як ще до неї Міністерство фінансів України здійснювало запозичення на рівні 29 %, тоді як у Росії відповідний відсоток становив 13 %, Азербайджані — 12 %, Литві — 3 %.

Зовнішній борг України на 1січня 2008 року становив 38 млрд. дол.., що перевищило 30 % ВВП. Крім того, відбулося фактичне роздвоєння економічного простору на позбавлений кредитних коштів реальний сектор та сферу обігу грошового капіталу, який обслуговує дефіцит бюджету й через механізми самозростання поглинає основні фінансові ресурси держави. Фактично втратила, не зважаючи на поетапне зниження з 300 % у жовтні 1994 р. до 12 % — у квітні 2008 р., свою регулюючу функцію облікова ставка НБУ. Відсоткові ставки за кредитами комерційних банків почали регулюватися ставкою запозичень держави на фондовому ринку. Зазначені процеси не могли не позначитися на економічному стані підприємств. Зокрема, більш як у півтора рази зросла кредиторська заборгованість економічних суб’єктів.

Висновки. На сьогодні в Україні необхідно сформувати умови переорієнтації фінансових потоків у реальний сектор. Єдиний шлях до цього —приймати бюджет зберігаючи балансову рівновагу між дохідною та видатковою його частинами. Це припинить нарощування державного боргу і дозволить проводити подальше зміцнення національної грошової одиниці.

Водночас не можна й далі покладатися на стримування інфляції лише монетарними інструментами. Макроекономічна політика, що будувалася на цій основі, вже давно себе повністю вичерпала. Подальше зниження інфляції має випливати із структурних реформ, їх стабілізуючої дії на соціально-економічну, в тому числі фінансову, системи. Більше того, нагальним є питання істотного підвищення рівня монетизації економіки, який сьогодні чи не найнижчий серед країн СНД. Певні зрушення в цьому відзначено вже 2006 р., коли рівень монетизації ВВП зріс з 11 до майже 14 %. Однак цього недостатньо і процес має бути істотно прискорений, тому що бартерні зв’язки потрібно наповнювати грошовою масою. Це ж стосується заміни грошових сурогатів. Тож можливості відчутного зростання рівня монетизації економіки без інфляційного ефекту дуже широкі. Реалізувати завдання політики економічного зростання за існуючого рівня монетизації валового внутрішнього продукту та за умов, коли майже кожна друга гривня минає банківські рахунки, неможливо.

Вимагає певних коректив і валютна політика. У 2006 та 2007 рр. сальдо поточного рахунку платіжного балансу України становив відповідно — мінус 1,6 та мінус 5,9 млрд. дол., а валютний курс гривні, який в своїй основі відбиває названі параметри, лишився практично незмінним. З огляду на вище зазначене обґрунтованою є необхідність більш гнучкої валютної політики. Йдеться про здійснення в перспективі політики паритетного до темпів інфляції валютного курсу. Така політика, що збалансовуватиме інтереси експортерів та імпортерів і найбільшою мірою відповідатиме логіці економічного зростання, не ставить під сумнів подальшу стабільність національної валюти і за рахунок цього буде можливо уникати появи кризових явищ грошової політики, які проявились в 2008 р..

Окрім заходів впровадження стратегічного планування і управління монетарною політикою, напрямками поліпшення української економіки можуть стати:

- подальші наукові розробки у сфері монетарного регулювання, які базуватимуться на основі вітчизняної практики;

- встановлення державою чітких цілей монетарної політики;

- прийняття та підтримка програм з організації конференцій, семінарів з проблемних питань розвитку і функціонування грошової сфери між українськими фахівцями та провідними науковцями іноземних країн з метою обміну досвідом.

Реалізація в комплексі практичних і інформаційних заходів дозволить активізувати процеси розробки та впровадження програм оздоровлення грошового сектору і економіки в цілому.

Література

1. Сліпченко Т. О. Структурні та функціональні особливості монетарного механізму в країнах ЄС і перспективи розвитку інтеграційних зв’язків з Україною/ Сліпченко Т. О. // Актуальні проблеми економіки. – 2009 – №1 – С. 176 – 183.

2. Михайловська І. М. / Михайловська І. М., Ларіонова. Гроші та кредит практикум: Навч. посібник – Львів: «Новий Світ – 2000», 2008 – 312 с. – ISBN 966-418-048-3

3. Геєць В. Макроекономічна оцінка грошово-кредитної та валютно-курсової політики України до і під час кризи. / Геєць В. // Економіка України. – С. 5-24.