К.е.н., доцент Хімченко А.М.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

щодо проблеми взаЄмодії держави та корпорації

Однією з форм економічної діяльності держави є державна власність на підприємства по виробництву товарів та послуг, або державне підприємництво. Саме тому державне підприємництво слід розглядати як одну із особливих форм системи державного регулювання економіки. Ця власність виникає двома шляхами: по-перше, шляхом створення нових підприємств виключно або частково за рахунок бюджетних коштів; по-друге, шляхом націоналізації або придбання частини акцій існуючих приватних компаній.

Роль держави як самостійного господарюючого суб’єкта різна в різних країнах: традиційно мінімальна для США та Японії (питома вага державної продукції у національному доході США в середині 80-х рр. складала – 1-2%) і значна для країн Західної Європи (у ФРН – 7%, Італії – 12%, Швеції – 14%, Австрії – 26%).

Головна проблема формування й використання державної корпоративної власності в перехідний період полягає у тому, аби змусити державу нести реальну відповідальність перед суспільством за виконання конституційно закріплених за нею функцій. Дуже сумнівно, що великий бізнес обмежить свій „апетит”. Він прагне приватизувати державне майно за неринковими цінами з тим, аби затим вигідно продати його будь-кому, в тому числі й самій державі, яка зрештою повинна буде подбати про достатність своєї власності. Такий варіант розвитку загрожує великими соціальними потрясіннями. Кардинальне вирішення цієї проблеми треба пов’язувати з демократизацією політичного процесу, рішучим розмежуванні інтересів бізнесу й держави.

Надмірність залишеного від приватизації державного сегмента корпоративного сектора та неефективність управління ним указують на нагальну необхідність розробки та прийняття концепції управління об’єктами державного сектора економіки, яка б давала можливість комплексно та ефективно вирішити ряд взаємопов’язаних завдань, а саме:

– чітко визначити стратегічні цілі держави у виробничій сфері, реалізація яких сприяла б забезпеченню економічної безпеки держави, сталому розвитку національної економіки, її модернізації та підвищенню конкурентноздатності;

– оптимізувати обсяг державного сектора економіки шляхом визначення переліку підприємств, їх організаційно-правової форми, обсягу корпоративних прав по кожному об'єкту, достатнього для здійснення державою своїх функцій;

– встановити відповідно до цілей державного підприємництва конкретизовані критерії оцінки ефективності діяльності кожного підприємства, у капіталі якого бере участь держава;

– активізувати процеси корпоратизації державних підприємств, включаючи й ті, які не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані задля їх адаптації до ринкових умов (надання господарської автономії, залучення приватного капіталу);

– визначити суб’єктів управління державними корпоративними правами в особі державних органів, розмежувати їхні функції та забезпечити координацію й контроль за їх виконанням;

– запровадити ринкові механізми управління державними корпораціями шляхом передачі повноважень з управління ними відповідним господарським структурам, наприклад, холдингам, для реалізації їх на умовах госпрозрахунку;

– забезпечити ефективний менеджмент у державних корпораціях і корпораціях із значною державною часткою власності шляхом конкурсного відбору та призначення їх керівників, встановити контроль за виконанням ними взятих зобов’язань;

– запровадити систему контролю за фінансовими потоками державних корпорацій шляхом ухвалення їх фінансових планів та введення моніторингу за їх виконанням;

– створити комплексну правову базу для системного управління державною корпоративною власністю.