Історія/2. Загальна історія

К.і.н. Лановюк Л.П.

Національний університет біоресурсів і природокористування України,

Україна (м.Київ)

Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир – архітектурна пам’ятка княжої доби

Київ – місто, що вражає своїми архітектурними пам’ятками, серед яких Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир.

Михайлівський собор був закладений у монастирі на честь святого великомученика Димитрія Солунського, заснованого ще сином Ярослава Мудрого, великим київським князем Ізяславом Ярославовичем біля свого княжого двору у середині ХІ століття. У 1108 р., згідно з літописом, «липня в одинадцятий день» онук Ярослава Мудрого, князь Святополк Михаїл заклав Церкву Михайлівського Золотоверхого. На Русі собор став першим храмом з позолоченими куполами, звідси й назва Золотоверхий. До того ж, храм був останнім, який прикрашала мозаїка. В подальшому у Руській державі мозаїку не використовували, оскільки це був дуже складний і дорогий вид робіт. У порівнянні із мозаїками Святої Софії, які наслідують візантійські зразки, витвори Михайлівського Собору є своєрідними і унікальними, бо у них вплетені елементи місцевого монументального мистецтва. У Михайлівській мозаїці, наприклад, кожен апостол зображений як індивідуальність і відрізняється від інших навіть положенням тіла, виразом обличчя, що вирізняє їх від візантійської традиції, де різницю може помітити лише фахівець.

У 1240 р. монастир був знищений монголо-татарами, але храм зберігся. Наприкінці ХІІІ ст. – початку ХІV ст. тут відроджується життя. Михайлівський монастир стає другим місцем у Києві за паломництвом після Києво-Печерської лаври. Про велику кількість паломників можна судити хоча б з того, що монастир протягом другої половини ХІХ ст. збудував три корпуси странноприїмниці – готелів, де одночасно мали можливість проживати до кількох тисяч осіб.

Особливого розквіту монастир набуває на початку ХVІІ ст. – першої половини ХVІІІ ст. За часів митрополитства ігумена Михайлівського Золотоверхого монастиря Іова (Борецького) монастир стає центром відновленої Православної Київської митрополії. У першій половині ХVІІІ ст. відбувається архітектурний розквіт собору. До центральної давньоруської частини храму добудовуються два проділи на честь святої Великомучениці Варвари і святої Великомучениці Катерини, зводиться дзвіниця. До єдиного центрального куполу додається ще шість. Храм набуває барокових форм.

Гетьман Іван Скоропадський на свої кошти жертвує храму чудовий величний іконостас. Сьогодні можна бачити копію нижнього його ряду, що у ХVІІІ ст. був багорядним і повністю закривав увесь вівтарний простір. Проте у 1888 р. під час реставраційних робіт під шаром пізніших олійних розписів у вівтарі було знайдено давньоруські мозаїки, які вирішили відкрити. Таким храм увійшов у ХХ ст.

За часів радянської влади монастир перетворили на студентське містечко. У колишніх чернечих келіях оселилися різні радянські організації. Проте, у храмі ще якийсь час дозволяли звершувати богослужіння, але у 1929 р. його закрили, перетворивши на архівне сховище [1].

У 1934 р., коли столицю Радянської України було перенесено з Харкова до Києва, постало питання про зведення урядового центру. Його вирішили будувати саме на місці Михайлівського Собору. Державна комісія склала акт, за яким Михайлівський Собор «не становить ні історичної, ні культурної, а ні архітектурної цінності і тому може бути знесений». У 1935 р. храм почали знищувати, а 14 серпня 1937 р. він був підірваний. Собор висадили в повітря, але так нічого на його місці і не побудували, можливо завадила війна.

Однак вченим вдалося зберегти 45 квадратних метрів мозаїки і кілька десятків квадратних метрів фресок. Значна їх частина сьогодні знаходиться у Софійському Соборі. Частина, зокрема, мозаїка святителя Миколая, була вивезена до Росії – на виставку давньоруського мистецтва ще у 1938 р., але звідти так і не повернулися. Інша частина під час окупації потрапила до Німеччини, а потім, після війни, повернулася, але не до Києва, а в російські музеї. Духовні і мистецькі скарби Михайлівського Собору сьогодні зберігаються також в Ермітажі та Третьяковській галереї [2].

На початку 90-х років ХХ ст. почали говорити про необхідність відновлення Михайлівського Золотоверхого. Ідея відбудови храму пов’язана, зокрема, з ім’ям О.Гончара, який навіть заснував спеціальний фонд для цього. З 1992 р. почалися археологічні роботи на фундаментах Михайлівського монастиря. Було зроблено багато цікавих археологічних знахідок, частина яких сьогодні виставлена у музеї історії відродження Михайлівського монастиря, що знаходиться у приміщеннях дзвіниці і варваринського корпусу. У 1997 р. за відновлення собору взялася держава. У 1998 р. була відновлена дзвіниця Михайлівського монастиря, а в 2000 р. відновлений і сам Собор.

Література:

1. Цвілюк С. Українізація України: тернистий шлях національно-культурного відродження доби сталінізму. – Одеса, 2004.

2. Бурлака В. Манія монументобудування// Дзеркало тижня, 2001 р. 3-9 липня.