Степаненко О. І.

Київський національний університет внутрішніх справ

Щодо проблеми формування готовності викладачів вищої школи до попередження та розв’язання конфліктів у педагогічному процесі

Входження економіки України до світового ринку ставить перед освітою завдання щодо підготовки кваліфікованих кадрів до ефективної трудової діяльності та міжособистісної взаємодії в умовах ринку праці. Зростання інтенсивності праці, відсутнє право на працю з гарантією держави, вимога високого професіоналізму, відповідальності за себе й доручену справу неминуче викликають конфліктні ситуації та необхідність їх конструктивного розв’язання.

Дослідженням конфлікту займається багато наук, зокрема: військові науки, історичні науки, медицина, педагогіка, психологія, політичні науки, правознавство, соціологія та інші. Це питання не є принципово новим в педагогіці, але, разом з тим, хочемо відмітити не достатньо велику кількість досліджень присвячених конфлікту у педагогіці у порівнянні з психологією чи соціологією.

За останні 20-30 років зроблені спроби розробки основного змісту педагогічної конфліктології. Досвід конфліктологів у різних сферах діяльності показав реальну значущість та виявив “необхідність різносторонньої методологічної, теоретичної та методичної роботи по концептуалізації конфліктологічного знання, оснащення адекватним понятійним апаратом і відповідними емпіричними процедурами та засобами як для розвитку конфліктних ситуацій, що виникли, так і для їх ефективного регулювання та розв’язання” [1; 2; 3; 4; 5 та інші]. Розмірковуючи над теоретико-методологічними проблемами конфліктології, важливими для педагогічної практики, перш за все, слід визначити в чому полягає особливість педагогічної роботи і чому сучасний педагогічний соціум є соціальним простором підвищеної напруги.

Специфіка педагогічної роботи полягає в тому, що працюючи зі студентським колективом один на один, педагог знаходиться в сильній психічній напрузі, тому що він повинен активно регулювати як свою поведінку, так і поведінку тих, кого він навчає в різних ситуаціях. “Таке підвищене нервово-психічне навантаження сприяє підвищенню ймовірності дезадаптивної регуляції інтелектуальної та емоційної сфери.[5] Педагоги звикли оцінювати інших і тому, звичайно, педагоги гостро реагують на оцінку своїх особистісних та професійних якостей. Крім того, більшість викладачів мають високу особистісну тривожність, різні претензії-очікування, різні ціннісні орієнтації, різні психофізичні можливості. Психологічна єдність у соціумі може бути досягнута за рахунок спільної діяльності та здорових міжособистісних стосунків.

Таким чином, на фоні вирішення важливих задач навчання та виховання яскраво проявляється конфліктогенність педагогічного соціуму, яка полягає в наступному: високий рівень напруги педагогічної праці; стійкий характер конфліктів; робота всіх учасників навчально-виховного процесу у режимі інтенсивної конфліктності; підвищений емоційний тонус, що призводить до зниження ролі інтелектуального компонента учасників конфлікту; стресонасиченість взаємовідносин педагогів та адміністрації навчального закладу, що пов’язана з постійною оцінкою та контролем їх професійної діяльності; проблемному внутрішньому стані викладача; незбалансованість неформальних та формальних відносин у педагогічному колективі.

Все це налаштовує на думку, що конфлікти є закономірністю функціонування педагогічного соціуму й заслуговують ретельного професійного дослідження. У сучасних умовах реформування вищої освіти, переходу на кредитно-модульну систему навчання, виникає необхідність у систематизації знань з даної проблеми та підготовці педагогів до розуміння та розв’язання конфліктів.

На наш погляд, одним з шляхів підготовки педагогів вищої школи у напрямку «підвищення конфліктологічної грамотності» може бути спецсемінар, який можна запропонувати колективу однієї чи декількох кафедр.

Тематика може охоплювати різні аспекти конфлікту, але вкрай важливо розглядати проблеми з позиції міждисциплінарного підходу. Корисно, на нашу думку, запропонувати розглянути під час семінару наступні теми: зміст; структура, функції та динаміка конфліктів; міжособистісний конфлікт; попередження та шляхи розв’язання конфліктів в педагогічному процесі. Обговорення цих питань сприятиме оволодінню чи повторенню базових теоретичних уявлень про конфлікт та шляхи попередження та вирішення конфліктів у навчально-виховному процесі. Але значна увага має бути приділена практичному тренінгу: моделювання конфліктних ситуацій як всередині педагогічного колективу, так і в процесі спілкування зі студентами, а також обговорення конкретних конфліктів, з якими зіткнулись викладачі під час навчально-виховного процесу.

Слід підкреслити, що сам по собі педагогічний конфлікт – це соціальне явище, досить природне для такого динамічного соціуму, яким є педагогічний колектив. Але слабка конфліктологічна підготовка педагогів та керівників освітніх закладів, невміння на практиці керувати конфліктами, знаходити оптимальні способи їх попередження та подолання, як правило, негативно позначаються на організації навчально-виховного процесу в навчальному закладі, у тому числі і вищому. Тому на сучасному етапі педагогам університету необхідні рекомендації щодо попередження та подолання конфліктних ситуацій з урахуванням особливостей молодіжного соціуму, по створенню сприятливого морально-психологічного клімату, методика індивідуального консультування, врахування особистісного компонента в конфлікті.

Література:

1. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. 3-е изд. - СПб.: Питер, 2007. – 496 с.

2. Гостев В.А., Соснин В.А., Степанов Е.И. На пути становления отечественной конфликтологии // Психологический журнал. Т.17.№2. М.: Наука, 1996. С.114.

3. Гришина Н.В. Психология конфликта. СПб.: Питер, 2000. – 464с.

4. Журавлев В.И. Основы педагогической конфликтологии. М.:Российское пед. агенство, 1995.

5. Киршбаум Э.М. Психолого-педагогический анализ конфликтных ситуаций. Дис….к.п.н. Л., 1986. С.48.

6. Лебедева М.М. Вам предстоят переговоры. М.: Экономика, 1993. – 156с.