Филологические науки/ 2.Риторика и стилистика

К.філол.н., доцент Рагузіна Л.Ю., Кондакова М.Ю.

Східноєвропейський університет економіки та менеджменту, Черкаси, Україна

Інтерпретація теми смерті-в-житті в поемі Т. Еліота „Безплідна земля”

Ірраціоналістичний напрям в філософії, який виник в XX столітті, як спроба створення нового світогляду – був екзистенціалізм.

Екзистенціалізм, як ідеалістична філософська течія, що заперечувала об’єктивність буття, реальним вважала лише існування людини та її переживань.

Вперше поняття “екзистенція” сформував С. К’єркегор. Людська особистість та спосіб її буття і є екзистенція. Нестійкість людського буття – головна ціль К’єркегора на яку він звертав значну увагу і на те, що людина приречена на смерть.

“Страх”, “сумнів”, “тремтіння” слова в яких він це відображав. С. К’єркегор переконаний, що спілкування з Богом є найголовнішою метою людини. Щоб досягти “справжнього існування” потрібно пройти три стадії, які виділив К’єркегор: естетичну, етичну та релігійну. Естетична – орієнтація на “насолоду”. Етична стадія – борг. Релігійна – стадія на якій досягається абстрактність морального закону. Це етап, на якому людина приймає страждання як принцип існування і тим самим намагається пережити долю розп’ятого Христа.

Філософи-екзистенціалісти абстрактно підходять до людини, за що їх засуджує К’єркегор, оскільки вони возвеличують абстрактне – Бога, істину, прогрес, матерію, дух та інше, втрачаючи з поля зору живу, екстраординарну індивідуальність з її думками, почуттями та стражданнями.

В роки Другої світової війни і відразу після неї лише у Франції екзистенціалізм став літературною течією. Багато письменників, які одночасно виступали як філософи-екзистенціалісти були представниками літературної течії екзистенціалізму: Г. Марсель (релігійна гілка), Ж. П. Сартр, С. де Бовуар, А. Камю (атеїстична гілка). Основним завданням письменників-екзистенціалістів було досягти зрозумілості щодо безнадійної неясності світу.

Метою “Безплідної землі” Т. Еліота є усунення розриву між минулим та справжнім, повернути мові минулу емоційність та смислову насиченість. Предметом роздумів автора “Безплідної землі” постає людина початку XX століття. Людина як суб’єкт світу та культури.

Людина та її власна сутність, згідно поглядів Еліота, є причиною трагедійності власного життя. Первородний гріх розділив людину і Бога. Покора та усвідомлення власного місця в системі світотворення може наблизити людину до Бога. Однак історія, за Еліотом, є не рух до Бога, а постійне відтворення первородного гріха. Людина присвячує своє життя задоволенню земних бажань, що спричиняє розпад внутрішньої цілісності.

Поема „Безплідна земля” показує, що людина, як суб’єкт світу, втративши відчуття абсолютних цінностей, позбавлена джерела життя. Вона замикається на власній особистості і його життя стає низкою кінцевих форм та пустих понять, що безперервно змінюють одна одну.

Як суб’єкт культури людина також залишається одинокою. Минуле та сьогодення культури відірвані одне від одного. Людина не відчуває основи, яка пов’язує в одне ціле культуру Європи. Цим Еліот підкреслює руйнування західної культури. Ідея розпаду, відокремленість національних культур передається Еліотом за допомогою цитат різними мовами, що створює ефект мовного хаосу.

Весь комплекс ідей представлено в поемі двома центральними темами. Перша тема – „смерть-в-житті”. Герой втратив життєві сили, його буття не має сенсу. Його буття пов’язано не із світом життя, а зі світом смерті. Смерть в цьому сенсі є формою екзистенції. В “Безплідній землі” поет демонструє кілька варіацій “смерті-в-житті”. Із смертю пов’язана байдужість людей до добра і зла та ще й нездатність відрізнити добро від зла тісно пов’язана зі смертю. Мотив „життя-в-смерті” був поширеним в літературі ХІХ ст. Ці поняття фіксують пограничний стан між смертю та життям. Однак, на відміну від „життя-в-смерті”, де особистість людини залишається цілісною, життєвою, навіть коли вона занурена в світ смерті, „смерть-в-житті” виключає будь-яку життєвість.

Друга тема поеми – метаморфози, зміни або відродження. Згідно Еліоту метаморфоза – це сутність буття та культури. В матеріальному світі все змінюється, відбувається зміна одних форм іншими. Сталим є лише процес. Тема має два плани – реальний та ідеальний. Ідеальний план пов’язаний з контекстом джерела, з якого взята цитата. Реальний план – трансформація ідеального в контексті “Безплідної землі”. Ідея „смерті-в-житті” трансформується в ідею „відродження-в-смерті”. Намагаючись відродитись, людина прагне повернутись до Бога, однак це прагнення є реалізацією первородного гріха, що віддаляє людину від Бога. Згідно Еліоту, коло замикається і людина вибудовує собі тюрму.

Стосовно поетики твору “можна відзначити велику кількість рефлексій, різні способи бачення світу, застосування цитат, алюзій, ремінісценцій з творів авторів, які належать різним культурним епохам. З огляду на те як Еліот часто використовує цитати, ми бачимо, що він не намагається приховувати їх, а навпаки повторює по декілька разів й вказує на їх джерело. Особливістю поетики “Безплідна земля” є фрагментарність, яка в поемі Еліота перетворює текст в набір уривків Фрагментарність в деяких епізодах перетворюється на колаж.

Характерною властивістю поетики „Безплідної землі” є актуалізація багатозначності ключових слів. Поет розміщує слово в контекст, що здатен виявити його основні значення, багато з яких губляться в звичайній мові. Цими прийомами Еліот створив основу для подальшого розвитку поетичного мовлення.