Политология/5. Политическая социология

Аспірант Соловйова А. С.

Чорноморський державний університет імені Петра Могили, Україна

Проблема підкорення особи владному впливу

у праці Е. Фромма «Втеча від свободи»

Здавна людство прагнуло до здобуття свободи у різних її виявах. Під гаслом свободи велися війни, влаштовувались бунти, вибухали революції, скидалися та встановлювалися державні устрої та політичні режими. Свобода завжди була цінністю, що ставала основою для нових ідеологій та впливових політичних партій; заради неї люди не лише жертвували матеріальними статками, але й йшли на смерть…

Принаймні саме так виглядає ситуація на перший погляд. При більш детальному вивченні виявляється, що частіше за все свобода була гаслом і декларованою цінністю, а не реальною метою боротьби. Насправді, отримавши автономію та незалежність, позбувшись будь-якого домінуючого впливу, людина нарешті опиняється наодинці з собою і розуміє, що власне не усвідомлює, що саме робити з отриманою свободою. Не знаходячи адекватної відповіді, вона звертається до її пошуку у зовнішньому світі і прагне знайти нову силу для того, щоб зняти з себе цей тягар відповідальності та необхідності дійсно приймати рішення, – силу, якій можна знову підкоритися і позбутися тим самим неочікуваних проблем із власною свободою. Саме аналіз зв’язку феноменів підкорення особи владному впливу із концептами свободи, конформізації та авторитарного характеру являє собою основну проблему даного дослідження.

Вивченням даної проблематики займалися різні дослідники, проте в даному випадку нас цікавить саме праця Е. Фромма «Втеча від свободи» [3], яка і стала основною джерельною базою для аналізу питань, поставлених у дослідженні. Серед дослідників, які започаткували аналіз даної проблеми, можна назвати, перш за все, Г. Осіпова [1] та В. Роменця [2], які почали розглядати названі феномени з критико-конструктивної точки зору.

Загалом, роботи Е. Фромма принесли йому світове визнання, але особливо значимою виявилася книга «Втеча від свободи» (1941 р.), у якій розглядаються кардинальні проблеми існування людини. У зв’язку з тим, що існування людини вимагає від неї відповідальності за свій вибір, то людина частіше за все тікає від свободи, передаючи її іншим або суспільству. Основну ідею свого твору Еріх Фромм формулює наступним чином: «…для сучасної людини свобода має двоякий сенс: вона звільнилася від колишньої влади і перетворилася в «індивідуума», але в той же час стала ізольованою та безсилою, стала знаряддям зовнішніх цілей, відчуженою від себе самої і від інших людей» [3, с. 345].

Автор, підкреслюючи унікальність та індивідуальність особистості, задається питанням: «Як саме сучасна людина розуміє слово «свобода»»? Не дивлячись на величезну кількість філософських трактовок даного поняття, всі їх можна звести лише до двох найсуттєвіших варіантів: свобода являє собою або відсутність зовнішнього тиску, або ж присутність чогось принципового у житті людини. Отже, Е. Фромм розрізняє «свободу від» (негативну) та «свободу задля» (позитивну).

Безвихідність людських учинків кваліфікується Фроммом саме як «свобода від…» – у тому розумінні, що людина біжить від свободи, коли формально її отримує [2, с. 430]. Зворотньою стороною «свободи від» є самотність та відчуження. Така свобода – тягар для людини, адже, отримавши нарешті свободу, людина у повній мірі відчуває свою одинокість. Фромм описав три типових невротичних механізми «втечі» (психологічного захисту) від негативної свободи. Це авторитарний, конформістський та деструктивний різновиди невротичного характеру. Перший виражається у мазохістському потязі до підкорення себе іншим або в садистичному прагненні до підкорення інших собі. Другий полягає у відмові від своєї індивідуальності та намаганні бути «як усі». Третій – у нестримному потязі до насилля, жорстокості, руйнування.

Отже, підсумовуючи механізми втечі від свободи, наведені Е. Фроммом, можна схематично зобразити причинно-наслідкові зв’язки наступним чином [див. табл. 1].

Таблиця 1

Причини	Почуття безсилля Ізоляція Тривожність Самотність
Механізми	Втеча від свободи, відмова від відповідальності
	Авторитаризм	Політика погодництва (конформізму) та автоматика	Деструктивність
Наслідки	Садомазохістські тенденції Пасивне злиття (симбіоз)	Відмова від самого себе «Мімікрія» (стираються межі між особистим «я» та навколишнім світом) Псевдомислення та псевдопочуття (переважання шаблонів)	Руйнування, повна ліквідація об’єкта

Таким чином, перед особистістю стоїть наступний вибір: вона повинна або «… зуміти возз’єднатися зі світом в спонтанності любові і творчої праці або знайти собі якусь опору за допомогою таких зв'язків з цим світом, які знищують її свободу та індивідуальність» [3, с. 40].

Тобто фактично своєрідними ліками від тривожності, безсилля та ізоляції є саме позитивна свобода, що проявляє себе у таких видах спонтанної діяльності як усвідомлені любов, праця, творчість тощо.

Ще однією категорією, яку детально досліджував Е. Фромм і яка надзвичайно цікавить нас в рамках досліджуваної проблематики, є категорія «підкорення», яку він пов’язував із мазохістською тенденцією авторитарного невротичного характеру.

Прагнення до підкорення у рамках мазохістських схильностей може реалізовуватися з двох боків: першою стороною є «зречення від своєї індивідуальності, знищення власного «я» і спроба за рахунок цього подолати нестерпне відчуття безсилля…», а другою стає «… спроба перетворитися на частину більшого і сильнішого цілого, спроба розчинитися в зовнішній силі і стати її частинкою. Цією силою може бути інша людина, який-небудь суспільний інститут, бог, нація, совість або моральна необхідність. Ставши частиною сили, яку людина вважає непохитною, вічною і прекрасною, вона стає причетною до її потужності і слави. Індивід цілком відрікається від себе, відмовляється від сили і гордості свого «я», від власної свободи, але при цьому знаходить нову впевненість і нову гордість в своїй причетності до тієї сили…» [3, с. 200]. Причинами, за якими індивід прагне підкоритися іншій силі, є не лише бажання позбавитися самотності та тривожності, але й те, що він буде «… позбавлений від остаточної відповідальності за свою долю, а тим самим і від сумнівів, яке рішення прийняти» [3, с. 201].

Говорячи про садистсько-мазохістську особу в контексті проблеми підкорення Еріх Фромм одним з перших застосовує поняття «авторитарного характеру». Цей термін він вважає цілком виправданим, адже подібна особа «… завжди характеризується особливим відношенням до влади. Така людина захоплюється владою і хоче підкорятися» [3, с. 211-212], вона виправдовує будь-яку владу самим фактом її існування.

Авторитарний характер відрізняється особливим ставленням до підкорення та підлеглості, тому необхідно розглянути основні його характеризуючі особливості:

· «… найспецифічнішою його рисою є відношення до влади і сили. Для авторитарного характеру існують, так би мовити, дві статі: сильні й безсилі. Сила автоматично викликає його любов і готовність підкорятися незалежно від того, хто її проявив. Сила привертає його не заради тих цінностей, які за нею стоять, а сама по собі, тому що вона – сила» [3, с. 217-218];

· «Відношення авторитарного характеру до життя, вся його філософія визначається його емоційними прагненнями. Авторитарний характер любить умови, що обмежують свободу людини, він із задоволенням підкоряється долі» [3, с. 219];

· «Загальна риса всього авторитарного мислення полягає в переконанні, що життя визначається силами, що лежать зовні людини, зовні її інтересів і бажань. Єдине можливе щастя полягає в підкоренні цим силам» [3, с. 221];

· «Страждати покірливо – в цьому вища чеснота і заслуга такої людини, а не в тому, щоб спробувати припинити ці страждання або принаймні зменшити їх. Не змінювати долю, а підкорятися їй – в цьому героїзм авторитарного характеру» [3, с. 223].

Таким чином, авторитарна особистість, за Фроммом, характеризується преклонінням перед будь-якою силою, захопленням чинною владою; нетерпимістю; презирством до слабкості; фаталізмом; ригідністю і, що найважливіше в межах нашого дослідження, прагненням до підкорення.

Надзвичайно важливим феноменом, якому дає характеристику автор, є «конформізація» або ж політика погодництва й автоматики. Якщо перший механізм втечі від свободи, що розглядався нами вище і для якого характерні садистсько-мазохістські тенденції, більше характерний для держав із тоталітарним, авторитарним режимом, то явище «вимушеного конформізму», яке полягає у відмові від самого себе та перетворенні людини на автомат (homo automaton) при впевненості самого індивіда, що він керується виключно власною волею та власним вибором, характерне для так званих сучасних демократій.

Для людини, що обрала для себе конформізацію як засіб позбавлення від свободи, уникнення відповідальності та конфліктів із зовнішнім світом, характерні, перш за все, псевдобажання, псевдомислення та псевдопочуття, тобто всі три психічні акти – вольова спрямованість, думка та почуттєве сприйняття – замінюються відповідними шаблонами. А відтак більшість досягнень сучасної демократії зводяться нанівець, оскільки «право виражати власні думки дійсно має якийсь сенс тоді і лише тоді, коли ці думки дійсно існують» [3, с. 307].

Таким чином, розглянувши особливості механізму поведінки погодництва та автоматики, Е. Фромм формулює імператив конформізації: «людина може бути упевнена в собі лише в тому випадку, якщо живе відповідно до очікувань інших» [3, с. 325] Отже, конформізація, як явище погодництва та автоматики, логічно доповнює проблематику прагнення до підкорення та уточнює поняття свободи у її дуалістичному тлумаченні.

Отже, ми можемо прийти до висновку, що, не дивлячись на те, що підкорення прийнято вважати категорією, неминуче пов’язаною із застосуванням примусу, ми зіштовхуємося із особливим типом «добровільного підкорення», із існуванням не просто пасивної згоди, а навіть стійкого прагнення до підлеглості. Цей факт дозволяє нам по-новому розглянути концепти свободи, розкрити нові характеристики авторитарної особистості та явища конформізації.

Загалом, після розгляду феноменів існування садистсько-мазохістських тенденцій, авторитарного характеру та конформізації, охарактеризованих у праці Е. Фромма «Втеча від свободи», можна підсумувати, що, хоча кожен з цих концептів має свої специфічні причини, прояви та особливості, спільним для них є неминучий зв’язок із добровільним підкоренням і наполегливим прагненням до нього, а також неминуча втрата власного «я», що унеможливлює розвиток позитивної свободи. Саме в подальшому аналізі вищеназваних феноменів у працях інших представників зарубіжної політичної думки 30-70-х років ХХ століття та їх порівнянні із аналогами, розкритими Е. Фроммом, можуть полягати перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

Література:

1. Критика современной буржуазной теоретической социологии / А.П. Ковалев, С.М. Митина, Э.А. Орлова и др. ; Ред. Г.В. Осипов. М. : Наука, 2003. – 274 с.

2. Роменець В.А. Історія психології ХХ століття [Текст]: Навч. посібник / В.А. Роменець, І.П. Маноха ; вст. слово В.О. Татенко. – К. : Либідь, 1998. – 992 с.

3. Фромм Э. Бегство от свободы / Э. Фромм. – Мн. : Харвест, 2003. – 384 с. – (Философия. Психология.)