Психология и социология/8. Педагогическая психология

К. пс. н. Гнатюк О.В.

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, Україна

Психолого-валеологічні засади збереження і зміцнення здоров’я учнів

       У реалізації вимог Закону України «Про освіту», Державної національної програми «Освіта» («Україна ХХІ століття»), національної Доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті і Державного стандарту освіти зроблено значний крок у реформуванні шкільної освіти, оновленні змісту навчально-виховного процесу на принципах його демократизації, гуманізації, пріоритетності загальнолюдських цінностей. Так, національна Доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті свідчить, що «пріоритетним завданням системи освіти є навчання людини відповідному ставленню до власного здоров’я і здоров’я оточуючих як до найвищих суспільних та індивідуальних цінностей».

        Проте спеціальні дослідження показують, що в Україні лише 15 % дітей народжуються здоровими. Вже, вступаючи до школи, 80 % малюків мають розлади в здоров’ї. Нервово-психічні відхилення зафіксовано у 88 % учнів. До закінчення школи у 42 % школярів є хронічні захворювання, 50 % дітей мають порушення у розвитку будови і функціях різних систем організму.

        У зв’язку з цим надзвичайно важливою стає проблема здоров’я дітей. Зростання захворюваності пояснюється не лише впливом різних об’єктивних негативних чинників, а й недостатньою увагою до валеологічних питань в освіті дітей і дорослих, що є однією з причин пасивного ставлення дитини до свого здоров’я.

        Через недотримання основних валеологічних умов в організації навчального процесу зростає частота гострих, небезпечних для життя та хронічних захворювань у школярів, порушення постави, зниження гостроти зору, дидактогенні психічні та соматичні розлади тощо. Займаючись зміцненням здоров’я школярів і профілактикою захворювань, школа здатна реально скоротити кількість хворих, яка постійно збільшується, підвищити ефективність системи освіти, якість життя населення і в результаті поліпшити економічну і суспільну ситуацію в країні.

       Доводиться констатувати, що система освіти й виховання, яка склалася в Україні, не формує у школярів необхідної мотивації до збереження і зміцнення свого здоров’я і здоров’я оточуючих. Школа орієнтована переважно на вивчення довколишнього світу й не здійснює систематичної роботи з формування культури здоров’я учнів, не використовує при цьому багатий національний досвід і традиції.

        Тому одним із найважливіших завдань сучасної школи є навчання учнів основам здоров’я, формування в них валеологічного світогляду, озброєння знаннями, уміннями й навичками, спрямованими на збереження і зміцнення їхнього здоров’я протягом усього життя. Ефективність навчально-виховного процесу залежить від плідної спільної роботи  вчителів, батьків, психологів, медичних  працівників. Однак значення школи при цьому не зменшується, а, навпаки, збільшується. Школа повинна:

·        регулярно проводити діагностику стану здоров’я дитини і корекцію оздоровчо-виховної роботи;

·         здійснювати навчання в галузі формування культури здоров’я учнів, яке реалізується через логічний супровід навчально-виховного процесу;

·        забезпечити школярів сучасними спеціальними програмами і підручниками, які б формували у них правильні уявлення про здоров’я;

·        посилити практичну спрямованість викладання основ наук;

·        визначити спільні завдання і шляхи взаємодії педагогів, медичних працівників і батьків зі збереження і зміцнення здоров’я дітей;

·        організувати різні форми спільної роботи з тим, щоб забезпечити систематичність і неперервність у формуванні культури здоров’я дітей;

·        озброїти батьків валеологічними знаннями і оздоровчими методиками;

·        створювати систему залучення учнів, вчителів і батьків у              програму зміцнення здоров’я через слідування здоровому способу життя;

·        залучати дітей до систематичних занять фізкультурою і спортом;

·        забезпечувати взаємодію сфер навчання, виховання і охорони здоров’я, формувати у дітей культуру і розуміння цінності здоров’я через використання педагогічних, психологічних, виховних і медичних технологій, в основі яких лежить індивідуальний, диференційований підхід.

Збереження і зміцнення здоров’я учнів повинно здійснюватися шляхом формування валеологічного світогляду, виховання свідомого та дбайливого ставлення до власного здоров’я як головної умови якомога повнішої реалізації творчого і фізичного потенціалу особистості. При цьому потрібно використовувати авторитет і вплив на широкі верстви населення, постійний взаємозв’язок учнів, педагогів і батьків як суб’єктів найчисельнішої ланки валеологічного навчання. Валеологічні знання допоможуть стати творцем не тільки свого фізичного, психічного, духовного, соціального здоров’я, але й здоров’я рідних і близьких, будівничим нової, незалежної України.

Вищезгадані психолого-валеологічні засади збереження і зміцнення здоров’я учнів є основними напрямками роботи педагогів і батьків, які мають враховуватися ними у навчальній і виховній діяльності.

ЛІТЕРАТУРА

1.    Амосов М. М. Роздуми про здоров’я. – К.: Здоров’я, 1992. – 116 с.

2.  Апанасенко Г. Л., Попова Л. А. Медицинская  валеология. – К.: Здоровье, 1998. – 248 с.

3.   Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). – К.: Райдуга, 1994.

4.   Державний  стандарт  початкової  загальної  освіти  //  Початкова школа.   2001. – № 1. – С. 27 – 54.

5.   Друга Всеукраїнська науково-практична конференція «Здоров’я та освіта: проблеми та перспективи». – Донецьк, 2002.

6.  Калью П. И. Сущностная характеристика понятия «здоровье» и некоторые вопросы перестройки здравоохранения: обзорная информация. – М., 1988.

 7.  Канеп В., Царегородцев Г., Ольшанский В. Труд медицинских работников в условиях развитого социалистического общества. – Рига.: Звайгзне, 1976. – С. 129.

 8.   Лесгафт П. Ф. Избранные   пед.  сочинения. – М.: Педагогика, 1988.– 396 с.

 9.   Мудрость здоровой жизни / Сост. В. В. Куприянов, Ю. Ф. Шульц. – М.: Медицина, 1986. – С. 7.

10.   Никифоров  Г. С.  Психология  здоровья: Учеб.пособие. – СПб.: Речь, 2002. – 256 с.