УДК 619:636.5:616.98:579.873.2(092) Ветеринарія

Пронь О.І., аспірант ННЦ «ІЕКВМ»

м. Харків, Україна

ТУБЕРКУЛЬОЗ ПТИЦІ. Історія та поширення хвороби

Туберкульозом птиці називається хронічне інфекційне захворювання, яке характеризується утворенням горбиків (туберкулів) в різних органах та тканинах і спричинюється збудником - бактерією туберкульозу пташиного типу.

Назва хвороби - туберкульоз походить від назви специфічних утворень в уражених органах, що виявляються при захворюванні - туберкулів (горбиків).

Серед свійської птиці туберкульоз поширений, головним чином, у курей, індиків, цесарок та качок. У решти свійської птиці - гусей, голубів, павичів - туберкульоз спостерігається рідше і найчастіше обмежується окремими випадками захворювання. Хворіють на туберкульоз також кімнатні і дикі птахи.

Збудник хвороби — один з типів туберкульозних бактерій, що спричинюють захворювання туберкульозом людини, свійських і диких тварин, птиці і холоднокровних. Туберкульоз птиці багато в чому подібний до туберкульозу людини і тварин.

Захворювання туберкульозом було відоме людству за кілька тисяч років до нашої ери. У стародавньому Єгипті туберкульоз був поширений серед біднішого населення і рабів. В Індії та Китаї захворювання людей на туберкульоз також були відомі в глибокій давнині. Про це свідчать дані історичних рукописів та пам'яток, зображення на гробницях стародавнього Єгипту та зміни в кістках мумій.

Був відомий туберкульоз також лікарям стародавньої Греції і Риму - Гіппократу, Галену та ін., - які у своїх творах описували клінічні ознаки туберкульозу у людей і лікували його посиленим харчуванням та свіжим повітрям. Проте глибоке дослідження і вивчення туберкульозу розпочалося з XVII століття. Анатоми цього часу, виявляючи специфічні зміни в уражених органах, зробили детальний опис патологоанатомічної картини туберкульозу.

Багато вчених XVIII та XIX століть вивчали туберкульоз. Серед них видатне місце належить Р. Коху, який в 1882 році відкрив збудника туберкульозу, названого на честь його паличкою або бацилою Коха (БК).

Ф. Енгельс підкреслює історичну підготовленість цього відкриття, називаючи Р. Коха великою людиною.

Кілька років пізніше Р. Кох здобув з старих культур бактерій туберкульозу препарат, який назвав туберкуліном. Туберкулін виявився прекрасним діагностичним засобом і до цього часу широко застосовується в медичній і ветеринарній практиці.

Дальше вивчення туберкульозу тварин та людини показало помилковість деяких поглядів Коха, який вважав, що туберкульоз людини і перлинна хвороба великої рогатої худоби є різними захворюваннями, що туберкульоз людини не переходить на тварин, і що людина не заражується на туберкульоз великої рогатої худоби.

Видатна роль в вивченні туберкульозу належить російським вченим.

І. І. Мечніков довів, що в розвитку туберкульозних горбиків беруть участь фагоцити-клітини, здатні захвачувати і пожирати мікробів (лейкоцити). Він вважав, що в місця розмноження туберкульозних збудників направляються фагоцити, які збираються навколо туберкульозних збудників і фагоцитують їх.

Професор Юр'ївського університету Б. Гутман вперше в 1891 році застосував відкритий Кохом туберкулін для діагностики туберкульозу в великої рогатої худоби. Пріоритет в винайденні раціональних засобів боротьби з туберкульозом і застосування туберкуліну в великої рогатої худоби належить нашій вітчизняній науці.

Проф. П.П. Вишневський, працюючи протягом багатьох років над діагностикою туберкульозу великої рогатої худоби, запропонував раціональну схему боротьби з ним в тваринницьких господарствах. В цьому ж напрямку працював і акад. М.К. Юсковець, який запропонував прискорений метод оздоровлення вражених туберкульозом господарств і розробив схему заходів по вихованню туберкульозних телят на фермах-ізоляторах.

Проф. М.В. Рево провів велику роботу по вивченню морфології і біології збудника туберкульозу. Багато вчених працювало над вивченням епізоотології, патогенезу та діагностики туберкульозу в окремих видів свійських тварин. Добуті ними дані використовуються в ветеринарній практиці при проведенні заходів по боротьбі з туберкульозом сільськогосподарських тварин.

Туберкульоз птиці вперше був описаний в 1868 році під назвою множинної лімфосаркоми. В 1872 році була відзначена подібність уражень, виявлених в птиці, до туберкульозу тварин і людини. Після відкриття бактерії туберкульозу ссавців її деякий час вважали також збудником цієї хвороби у птиці.

В 1891 році російський вчений акад. М.Ф. Гамалея відкрив збудника туберкульозу птиці і описав його форму та характер росту на штучних поживних середовищах. Він вперше розмежував збудників туберкульозу ссавців і птиці.

Згодом ряд вчених вивчав поширення туберкульозу птиці, сприйнятливість до нього тварин, патогенез, патолоігічну анатомію і діагностику цього захворювання. Цим питанням були присвячені праці Великорецького, Нечяєва, Макаревського, Боля, Сизова, Ротова та ін.

В 1914 році було запропоновано внутрішньошкірну туберкулінізацію для діагностики туберкульозу у курей.

Садовський та Артемичев в 1932 році, а за ними й Філіппенков (1933 р.) описали епізоотії туберкульозу качок і застосування туберкуліну для його діагностики.

В 1950 році в Харківському ветеринарному інституті був розроблений метод дворазової туберкулінізації курей, а також метод внутрішньошкірної туберкулінізації індиків та цесарок.

Є.Г. Посохін в 1952 році вивчав виживання туберкульозних бактерій пташиного типу в ґрунті садибних територій, причому був встановлений тривалий строк зберігання ними життєздатності і хвороботворності (понад рік).

Радянські вчені розробили комплекс ефективних заходів в боротьбі з туберкульозом.

Розвиток птахівництва, організація великих птахоферм і необхідність забезпечення відповідних заходів в боротьбі з туберкульозом висувають завдання запровадити в широку практику точні методи діагностики і заходи по ліквідації туберкульозу птиці.

Досягнення вітчизняної ветеринарії в практиці боротьби з туберкульозом птиці показали, що це захворювання може бути цілком ліквідоване при умові проведення планомірних туберкулінізацій і старанного виконання ветеринарно-санітарних заходів. Сучасна система сільського господарства, а також обізнаність працівників птахівництва в питаннях боротьби з туберкульозом птиці створюють всі можливості для успішної ліквідації в нашій країні цього згубного для птиці заразного захворювання.

Своєчасне проведення планових заходів по боротьбі з туберкульозом сільськогосподарських тварин і птиці, виявлення і ліквідація вогнищ туберкульозу птиці є в нашій країні повсякденним завданням ветеринарних працівників.

Проведені спостереження і дослідження показали, що туберкульоз в окремих птахофермах уражує невелику кількість птиці - від 2 до 5%, але там, де не проводяться необхідні заходи боротьби з ним, він дуже поширюється, уражуючи до 20-30% птахо поголів’я. Зважаючи на це, боротьбі з туберкульозом птиці треба приділяти велику увагу.