*111816*
Экономические
науки/12.Экономика сельского хозяйства
Обозний П.В.
науковий керівник к.т.н., доцент Рябенко Л.І.
СТРАТЕГІЯ
РОЗВИТКУ АПК В УМОВАХ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЙОГО ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ
У даній статті розглядається стратегія розвитку АПК України в умовах забезпечення його економічної безпеки.
Вступ. Останніми роками, особливо в умовах глобалізації
економіки, все більше уваги приділяється питанням забезпечення економічної
безпеки країни. Вітчизняними вченими запропонована класифікація елементів
системи економічної безпеки, визначені критерії і порогові значення основних
показників розвитку України в умовах забезпечення економічної безпеки,
розглянуті основні загрози і представлені особливості їх обліку для тієї або
іншої складової системи економічної безпеки. При цьому, однією із найважливіших
складових системи економічної безпеки нашої країни, є економічна безпека АПК
[4].
Постановка проблеми. Розвиток вітчизняної
аграрної науки в даний час направлений на вирішення проблем підвищення
ефективності використання ресурсного потенціалу, зростання продуктивності
тварин, підвищення врожайності основних видів сільськогосподарських культур,
ресурсозбереження, вдосконалення кадрового потенціалу і т. д. Проте, всі розробки
ув'язуються з необхідністю забезпечення продовольчої безпеки країни і
забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного сільськогосподарського
виробництва в умовах вступу до ВТО. При цьому, недостатньо уваги приділяється
методичним і практичним розробкам забезпечення економічної безпеки
агропромислового комплексу. Продовольча безпека країни не може бути
забезпечена, якщо сільськогосподарські виробники і переробні підприємства не
виробили єдиний ефективний механізм організаційно-економічних взаємозв'язків, а
рівень державної підтримки не приводить до підвищення самозабезпечення в
основних видах продуктів харчування.
Кризовий стан українського АПК зумовлює перехід проблем
забезпечення економічної безпеки з теоретично-дискусійної площини в практичну,
що викликає необхідність розробки
чіткої стратегії забезпечення економічної безпеки АПК [1].
Аналіз досліджень і публікацій. В економічній
літературі існує чимало публікацій, присвячених економічній безпеці АПК. Дана
проблематика достатньо широко розглядається в розробках В.Г.Андрійчука, В.Барановського, О.С.Власова.,
Д.Деніельса, Л.Л.Кистерського,
П.Ліндерта, М.Лукінова, О.М.Оніщенка,
Г.А.Пастернака-Таранущенка,
М.Пебро, А.Д.Ротфельдра, П.Т.Саблука, В.М.Трегобчука, В.В.Юрчишина й інших вітчизняних та
іноземних вчених-економістів.
Разом з тим, існує багато питань, які сьогодні не
охоплені науковими дослідженнями й практично не висвітлені у фахових
публікаціях. Серед них і стратегія розвитку АПК в
умовах забезпечення його економічної безпеки.
Виклад основного матеріалу. Слід зазначити, що
головною метою економічної безпеки АПК, повинне бути забезпечення такого рівня
розвитку виробничо-економічних відносин в системі «постачання – виробництво –
переробка – збут продукції», при якому створилися б прийнятні умови для життя і
розвитку особи, соціально-економічної і політичної стабільності суспільства.
Оцінка економічної безпеки АПК базується на системі
індикаторів, які повинні групуватися залежно від учасників взаємин в системі
аграрного виробництва.
Як відомо, в системі АПК виділяють декілька сфер:
- галузі, що забезпечують агропромисловий комплекс
засобами виробництва, а також зайняті виробничо-технічним обслуговуванням
сільського господарства;
- підприємства і організації, що безпосередньо займаються
виробництвом сільськогосподарської продукції;
- підприємства, що забезпечують первинну обробку
сільськогосподарської сировини, її заготовку і зберігання, а також вторинну
переробку сировини і доведення її до готовності для реалізації населенню
[2].
Особливу увагу при розробці критеріїв і порогових значень
індикаторів оцінки економічної безпеки АПК, слід приділити другій сфері,
оскільки від результатів фінансово-господарської діяльності даних суб'єктів
бізнесу, залежить положення України як на світовому, так і на вітчизняному
ринку продовольства, що відбивається на рівні життя населення.
В цілях забезпечення продовольчої безпеки, слід
здійснювати моніторинг загроз для забезпечення економічної безпеки АПК на всіх
рівнях розвитку економіки: державному, регіональному, рівні місцевого
самоврядування та на рівні домашніх господарств. З цією метою необхідно
розробити інструментарій аналізу, який повинен враховувати особливості кожної
зі сфер АПК, з детальним описом порогових значень сукупності показників. Так,
наприклад, для сфери харчової промисловості, у якості таких показників можуть
бути використані: рівень завантаження виробничої потужності в цілому, і при
забезпеченні повної окупності витрат; критичний рівень ціни; середній радіус
доставки сировини; обсяг сировини, необхідний для переробки одиниці продукції і
т.д.
У той же час, особливе місце в системі забезпечення
економічної безпеки АПК повинне зайняти держава, яка через розробку державних
цільових програм реалізує аграрну політику. Тільки державна підтримка, на мій
погляд, дозволить сфері АПК забезпечити розширене виробництво та забезпечити
потреби населення країни в якісних продуктах харчування.
Підвищення економічної безпеки АПК в першу чергу можливе
за рахунок вдосконалення системи управління регіональним аграрним сектором.
Адже слід зазначити, що конкурентоспроможність вітчизняного аграрного
виробництва і забезпечення його економічної безпеки, перш за все, залежить від
стану регіональних АПК [3].
Недоліком діючої стратегії розвитку АПК України, є
невизначеність пріоритетів. З одного боку, є потенціал. З іншого, не
враховується взаємозв'язок елементів економіки. Так, розвиток АПК регіону,
здатний дати поштовх ряду галузей народного господарства: харчовій
промисловості, виробництву мінеральних добрив, машинобудуванню, освіті,
будівництву, транспорту і зв'язку.
Таким чином, виникають передумови вирішення ряду соціальних питань.
Отже, необхідно активно розвивати АПК. Це створить додаткові робочі місця, збільшить
міграцію жителів з міст в села, далі зросте доступність житла, підвищиться
народжуваність і збільшиться тривалість життя [4].
Відсутність стратегічності в системі управління АПК, не
дає ефективно використовувати існуючий в аграрному секторі виробничий
потенціал, який в даний час характеризується низьким рівнем модернізації
техніки і технології, недостатньою інвестиційною активністю. Не
використовується потенціал економічного механізму державного управління. У
галузі немає науково обґрунтованої нормативної бази розрахунку фінансової
підтримки сільського господарства, діюча фінансово-кредитна система, не
забезпечує необхідний рівень залучення фінансових коштів в аграрну сферу
регіону.
Вдосконалення системи управління в регіональному АПК, в
цілях підвищення його економічної безпеки, повинне сприяти вирішенню наступних
завдань:
- розвитку виробничої кооперації у технологічних
ланцюжках АПК і у сфері реалізації готової продукції;
- встановленню довготривалих партнерських відносин між
сільськими товаровиробниками і підприємствами харчової промисловості, а також
кредитно-фінансовими установами, через розвиток товарного кредиту і фінансового
лізингу;
- поліпшенню інвестиційних умов в АПК, концентрації
інвестиційних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку цього комплексу;
- впровадженню прогресивних технологій в сільськогосподарське
виробництво, технологічному оновленню харчової промисловості;
- розвитку ринкової інфраструктури в АПК;
- вдосконаленню організації закупівель і постачань
продовольства до державного і регіонального фондів [1].
Також при розробці стратегії розвитку вітчизняного АПК в
умовах забезпечення його економічної безпеки, слід приділити увагу оптимізації
структури сільськогосподарського виробництва.
Оптимізація сільськогосподарського виробництва передбачає
визначення складу і розмірів галузей, оптимальне їх розміщення на території
окремого сільськогосподарського підприємства, регіону і країни в цілому. При
цьому, кожна галузь сільськогосподарського виробництва характеризується певними
пропорціями і системою взаємовідносин усередині неї, що відображає сукупність
галузей в розрізі конкретної природно-кліматичної зони і регіону.
У той же час, практичне використання заходів, щодо
вдосконалення структури, вимагає проведення додаткового аналізу з використанням
комплексного і системного підходів до дрібніших ієрархічних одиниць: у районах – по підприємствам; в областях – по зонам і районам. Тому необхідно
побудувати чітку ієрархію і провести систематизацію всіх рівнів структури, від
конкретного сільськогосподарського виробника, до регіону в цілому [3].
При формуванні оптимальної структури
сільськогосподарського виробництва регіону, слід враховувати вплив наступних
чинників: природних, екологічних, демографічних, технологічних,
інфраструктурних. Так, наприклад, за ідентичних умов (наявність техніки,
кваліфікованих працівників, необхідних фінансових ресурсів і так далі)
врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність
сільськогосподарських тварин вище в тих регіонах, де ґрунтово-кліматичні умови
найповніше розкривають свій біологічний потенціал. Таким чином, слід
враховувати спеціалізацію сільськогосподарського виробництва.
Оптимальна структура сільськогосподарського виробництва
припускає наявність гарантованих ринків збуту, тому важливе значення відіграє
наявність переробної промисловості, яка дозволяє своєчасно переробити
швидкопсувну продукцію. Таким чином, при створенні оптимальної структури
сільськогосподарського виробництва, слід враховувати розвиток кооперації,
концентрації та інтеграційних зв'язків [2].
Вирішальним моментом в створенні оптимальної структури
сільськогосподарського виробництва, є виділення структурних параметрів, на
основі певних чітких критеріїв, які можуть бути об'єднані в наступні групи:
Економічні критерії: взаємовигідність (галузі повинні
сприяти взаємному ефективному функціонуванню); взаємодоповнюваність (галузі
можуть найповніше проявити свій потенціал при певних кількісних і якісних
значеннях структурних елементів усередині них); ринковий попит на продукцію.
Екологічні критерії визначають екологічну стійкість
галузей, що вступають у взаємовідносини: прагнення до бездефіцитного балансу
гумусу в ґрунті; оптимальна утилізація відходів рослинницької продукції;
екологічна сумісність галузей; оптимум екологічного навантаження; можливість
виробництва «чистої» продукції на радіоактивно заражених територіях (наприклад,
застосування препаратів у яких міститься ферроцин, на радіоактивно заражених
територіях, дозволить отримувати екологічно чисте молоко і м'ясо крупного
рогатого скота);
Критерії продовольчої безпеки: достатність обсягів
виробництва сільськогосподарської продукції для задоволення населення в
життєво-необхідних продуктах харчування; різноманітність вироблюваної продукції
за видами, якістю, що є основою збалансованого харчування населення.
Критерії забезпечення економічної безпеки АПК: володіння
фінансовою стійкістю і платоспроможністю сільськогосподарських підприємств;
забезпечення конкурентоспроможності вироблюваної продукції; рівень державної підтримки
в покритті виробничих витрат; рентабельність в розрізі галузей без урахування і
з урахуванням рівня державної підтримки; перевищення темпів зростання оплати
праці, в порівнянні з темпами зростання продуктивності праці; зниження рівня
зносу сільськогосподарської техніки; підвищення продуктивності тварин і
врожайності сільськогосподарських культур в цілях самозабезпечення за певними
видами продукції [3].
Висновки. В цілях забезпечення продовольчої безпеки, слід
здійснювати моніторинг загроз для забезпечення економічної безпеки АПК на всіх
рівнях розвитку економіки: державному, регіональному, рівні місцевого самоврядування
та на рівні домашніх господарств.
Підвищення економічної безпеки АПК в першу чергу можливе
за рахунок вдосконалення системи управління регіональним аграрним сектором.
Адже конкурентоспроможність вітчизняного аграрного виробництва і забезпечення
його економічної безпеки, перш за все, залежить від стану регіональних АПК.
Особливе місце в системі забезпечення економічної безпеки
АПК повинне зайняти держава, яка через розробку державних цільових програм
реалізує аграрну політику. Тільки державна підтримка дозволить сфері АПК
забезпечити розширене виробництво та забезпечити потреби населення країни в
якісних продуктах харчування.
Крім того, при
розробці стратегії розвитку вітчизняного АПК в умовах забезпечення його
економічної безпеки, слід приділити увагу оптимізації структури
сільськогосподарського виробництва. Адже, створення оптимальної структури
сільськогосподарського виробництва, буде направлене на ліквідацію структурних
диспропорцій, і на підвищення на цій основі ефективності сільськогосподарського
виробництва регіонів, і країни в цілому.
Література:
1.) Береза І.В. – Економічна безпека
АПК – І.В. Береза – Вісник аграрної науки – 2010 – №9 – С.73.
2.)
Лузан Ю.Я. – Організаційно-економічний
механізм забезпечення розвитку АП виробництва України – Ю.Я. Лузан – Економіка АПК – 2011 – №2 – С.З.
3.) Макаренко П.М. Моделі
аграрної економіки – П.М. Макаренко. –
К.: ННЦ ІАЕ, 2009. – C. 682.
4.)
Агропромисловий комплекс
України: стан та перспективи розвитку. Науковий збірник – За заг. ред. В.В.
Оскольського. – К.: Аратта, 2009. – C.350.