*112414*

К.е.н. Л.О. Удова

ДУ “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, м. Київ

Розвиток рослинництва як чинник забезпечення продовольчої безпеки

Продовольча безпека – захищеність життєвих інтересів індивіда, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її життєдіяльності. Концепція продовольчої безпеки на національному рівні передбачає, що країна повинна виробляти достатньо продуктів для власних потреб, а якщо це не можливо, то імпортувати необхідну кількість продовольства для забезпечення потреби в ньому всіх верств населення.

Сільське господарство – одна з провідних галузей економіки України, до складу якої входить рослинництво та тваринництво. Рослинництво є базовою галуззю сільськогосподарського виробництва України, однією з провідних ланок агропродовольчого комплексу. Економічне значення рослинницької галузі полягає у забезпеченні населення продуктами харчування, тваринництва – кормовою базою, харчової, переробної і легкої промисловості – сировиною. Від розвитку рослинництва залежить розвиток інших галузей сільського господарства і найбільше тваринництва.

Частка рослинницьких галузей у вартості всієї продукції сільського господарства становила у 2010 р. трохи більше 58%. В Україні вирощують майже всі зернові культури, але структура їх посівів має певні відмінності у зонах, що пов’язано з неоднаковими природно-кліматичними та економічними умовами. Основними хлібними зерновими культурами України є озимі пшениця і жито, круп’яними – просо, гречка і рис, зернофуражними – ячмінь, кукурудза і овес, зернобобовими – горох. Основними зонами виробництва озимої пшениці є Лісостеп і північні райони Степу; яра пшениця має нижчу врожайність у порівнянні з озимою, її посіви розміщені головним чином у степових районах України з більш суворими зимовими умовами, де практично відсутній постійний сніговий покрив. Основними районами вирощування озимого жита є Полісся і захід Лісостепу. Ячмінь вважають другою за розмірами площ посівів зерновою культурою України. Ярий ячмінь вирощують на Поліссі, озимий – у південній частині Степу та в передгірних районах Криму.

Третє місце в Україні за площею посівів посідає кукурудза. Найкращі умови для її вирощування – північний і центральний Степ, південь Лісостепу. Значні площі в Україні відводяться під гречку. Найбільші посіви гречки зосереджені у Поліссі, а також частково у Лісостепу.

Індекс виробництва продукції рослинництва у 2011 р. порівняно з 2010 р. становив 128,2%, у т.ч. в сільськогосподарських підприємствах – 136,2%, у господарствах населення – 121,5%, а індекс виробництва продукції тваринництва порівняно з 2010 р. становив 102,5%, у т.ч. в сільськогосподарських підприємствах – 106,2%, у господарствах населення – 99,5% [1].

Суттєва зміна структури аграрного виробництва за категоріями господарств прослідковується з початку 90-х років, коли відбувається спад виробництва у великих сільськогосподарських підприємствах і господарства населення поступово стають основними виробниками сільськогосподарської продукції. Загальний обсяг валової продукції у секторі сільськогосподарських підприємств у 2000 р. становив трохи більше чверті рівня 1990 р. При цьому господарства населення збільшили виробництво валової продукції на 15% завдяки рослинницькій галузі. Якщо у 1990 р. вартість валової продукції рослинництва в цьому секторі сільського господарства у порівнянних цінах 2005 р. становила 16,7 млрд грн, то у 2000 р. – 25,7 млрд грн (на 54% більше). У 2011 р. вона зросла (за попередніми підрахунками Держслужби статистики України) до 39,2 млрд грн, що у 2,3 раза більше проти рівня 1990 р. У секторі сільськогосподарських підприємств спад виробництва рослинницької продукції у 90-і роки досягнув 64%, а у 2011 р. його обсяги зросли до 36,0 млрд грн. Слід зазначити, що якщо у 1990 р. співвідношення між сільськогосподарськими підприємствами і господарствами населення у загальному обсязі валової продукції становили 75:25, то у 2000 р. – 40,9:59,1, а у 2011 р. – 47,9:52,1 [1].

Проаналізувавши виробництво сільськогосподарських культур за категоріями господарств слід зазначити, що аграрні підприємства займаються вирощуванням в основному зернових та зернобобових культур, цукрових буряків і соняшнику, а господарства населення вирощують, зазвичай, трудомісткі культури, які потребують значних затрат ручної праці – це такі як картопля, овочі, табл. 1.

Таблиця 1

Структура виробництва основних сільськогосподарських

культур за категоріями господарств

(у % до загального обсягу)

Показники	1990	2000	2005	2010	2011
Сільськогосподарські підприємства
Зернові та зернобобові культури	97,2	81,6	75,7	75,8	77,9
Цукрові буряки (фабричні)	99,99	87,8	78,5	92,1	91,5
Соняшник	97,6	87,5	78,8	82,5	84,1
Картопля	28,6	1,4	1,2	2,6	3,1
Овочі	73,1	16,9	10,7	11,9	15,7
Плоди та ягоди	46,4	18,2	11,8	16,4	15,8
Господарства населення
Зернові та зернобобові культури	2,8	18,4	24,3	24,2	22,1
Цукрові буряки (фабричні)	0,01	12,2	21,5	7,9	8,5
Соняшник	2,4	12,5	21,2	17,5	15,9
Картопля	71,4	98,6	98,8	97,4	96,9
Овочі	26,9	83,1	89,3	88,1	84,3
Плоди та ягоди	53,6	81,8	88,2	83,6	84,2

Джерело: За даними Державної служби статистики України.

Великі сільськогосподарські підприємства не займаються вирощуванням трудомістких культур тому, що вони дають малий чистий прибуток, а господарства населення із задоволенням їх вирощують розширюючи при цьому обсяги власної праці і скорочуючи сезонне безробіття. Вирощування зернових культур сконцентровано у великих сільськогосподарських підприємствах по тій простій причині, що вони мають можливість застосовувати механізовані способи сівби, дотримуватись сівозмін, а також вносити добрива та засоби боротьби зі шкідниками у необхідній кількості. Господарства населення, які вирощують зернові культури отримують невисокі врожаї зерна, яке використовують, переважно, на відгодівлю ВРХ, свиней, птиці.

Сільськогосподарські підприємства мають значний потенціал для збільшення виробництва зерна, що можливе на основі поліпшення селекційної роботи, виведення високоврожайних, посухо- і морозостійких сортів, удосконалення агротехніки зернових культур, розміщення їх по найкращих попередниках, внесення необхідної кількості органічних добрив, вапнування кислих і гіпсування засолених ґрунтів, виконання в оптимальні агротехнічні строки всіх сільськогосподарських робіт, раціонального розміщення на найпридатніший для посіву землях, спеціалізації господарств на їх виробництві [2].

Відчутний перекіс виробництва валової продукції сільського господарства в секторі господарств населення не може пояснюватися лише переважаючою (майже на два порядки) кількістю фізичних суб'єктів господарювання. Адже за площею використовуваних земельних угідь, а також забезпеченістю фінансовими і технічними засобами, господарськими приміщеннями і спорудами та іншими матеріальними ресурсами сектор господарств населення помітно відстає від сектора аграрних підприємств.

Протягом останніх 20 років виробництво таких видів рослинницької продукції як картопля, овочі, плоди та ягоди поступово перемістилось із великих сільськогосподарських підприємств у господарства населення. Якщо у 1990 р. їх частка у загальному обсязі становила 71,4%, 26,9% і 53,6% відповідно, то у 2011 р. – 96,9%, 84,3% та 84,2% відповідно. Слід зазначити, що до 90-х рр. господарства населення майже не займались вирощуванням цукрових буряків, соняшнику та зернових і зернобобових культур. Якщо обсяги виробництва картоплі протягом 1990-2011 рр. зросли у 1,4 раза, а соняшнику – у 22,4 раза, зернових і зернобобових культур – у 8,7 раза, то галузь буряківництва взагалі можна вважати новою у секторі господарств населення, оскільки виробництво цукрових буряків за досліджуваний період збільшилось у майже 570 раз [1].

Результати проведеного дослідження свідчать про те, що переважну кількість отриманого протягом 2011 р. зерна та зернобобових культур вироблено у Східному економічному районі (20%), зокрема майже 9% у Полтавській обл., на другому місці Південний економічний район (18%). Виробництво соняшнику переважає у Придніпровському економічному районі (2956,9 тис. т), а кукурудзи на зерно – у Східному районі (6270,8 тис. т). Картоплярство найбільшого поширення набуло у Поліському районі (5603,6 тис. т). Господарствами населення у 2011 р. отримано 97% загального обсягу виробленої картоплі. Аграрні підприємства Південного та Східного районів виробляють найбільшу кількість овочів – 2564,2 тис. т і 1392,1 тис. т. відповідно. Основними виробниками виступають господарства населення, якими у 2011 р. отримано 84% усієї овочівницької продукції. Виробництво плодів та ягід було сконцентровано у Подільському економічному районі (414,8 тис. т), на другому місці – Карпатський район (350,9 тис. т), табл. 2. Переважну кількість отриманої плодово-ягідної продукції (84%) було вироблено дрібними товаровиробниками.

Суттєва різниця у спеціалізації регіонів нашої держави пов’язана насамперед з агрокліматичними умовами та ландшафтом. У результаті чого природно сформувався регіональний поділ праці у виробництві усіх видів аграрної продукції.

Характеризуючи продовольчу безпеку, не слід керуватися лише даними виробництва рослинницької продукції в абсолютних величинах. Необхідно проводити порівняння фактичного споживання на душу населення з рекомендованими мінімальними фізіологічними нормами споживання. Економічно розвинуті країни підтримують досить високий рівень самозабезпеченості продовольством. На відміну від України, у багатьох державах світу діють закони про продовольчу безпеку та заходи її правового забезпечення.

Таблиця 2

Виробництво основних сільськогосподарських культур

по регіонах у 2011 р., тис. т

Регіони	Зернові та зернобобові культури	Кукурудза на зерно	Соняшник	Картопля	Овочі	Плоди та ягоди
Карпатський район
Закарпатська	321,8	198,0	4,4	590,1	262,5	97,9
Івано-Франківська	536,6	225,4	12,5	886,5	143,3	42,5
Львівська	961,6	252,8	1,8	1824,9	469,6	91,1
Чернівецька	592,9	371,0	11,5	628,5	229,3	119,4
Поліський район
Волинська	747,8	124,4	1,4	1135,6	279,5	35,5
Рівненська	790,5	138,3	4,5	1377,9	237,1	88,1
Житомирська	1507,2	891,4	60,6	1334,2	235,9	36,6
Чернігівська	2481,4	1651,1	137,9	1755,9	203,8	14,3
Подільський район
Вінницька	4243,6	1899,5	289,0	1856,8	388,1	247,6
Тернопільська	1882,8	685,9	22,2	1247,1	252,3	26,3
Хмельницька	2180,1	756,0	65,2	1473,6	235,0	140,9
Центральний район
Київська	2785,4	1810,7	167,2	1825,7	521,0	53,5
Черкаська	3761,9	2366,5	348,5	925,1	353,6	39,7
Східний район
Сумська	2522,2	1505,4	237,7	1153,4	189,3	15,1
Харківська	3473,3	1260,4	913,1	973,0	702,6	54,4
Полтавська	5055,0	3505,0	543,2	1272,8	500,2	94,0
Придніпровський район
Дніпропетровська	3456,1	1314,0	1034,5	561,6	674,1	156,7
Запорізька	2193,2	165,7	1004,2	284,4	324,2	55,1
Кіровоградська	3464,9	1872,2	918,2	517,7	234,9	25,8
Південний район
АР Крим	1930,8	48,5	56,4	467,1	432,5	99,7
Миколаївська	2628,2	453,3	632,3	214,4	481,0	44,2
Одеська	3194,3	519,5	430,8	554,8	526,9	88,0
Херсонська	2481,1	181,8	418,0	263,2	1123,8	87,2
Донецький район
Донецька	2285,6	362,1	776,7	733,9	527,6	109,2
Луганська	1268,5	278,9	578,7	389,5	304,8	33,5
Всього	56746,8	22837,8	8670,5	24247,7	9832,9	1896,3

Джерело: за даними Державної служби статистики України.

В Україні підготовлено проект Закону України “Про продовольчу безпеку України”, який визначає правові, економічні, соціальні, екологічні та організаційні засади державної політики в сфері формування продовольчої безпеки України, яка є складовою національної безпеки держави [3].

У 90-ті роки внаслідок спаду виробництва валової продукції сільськогосподарськими підприємствами відбулося значне зниження рівня споживання населенням основних продуктів харчування, однак загрози масової голоднечі не виникало. У загальноекономічних кризових умовах та недостатньому рівню реальних доходів українські жителі споживають переважно дешевшу рослинницьку продукцію, яка частково витіснила із раціону тваринницьку.

У 2011 р. за даними Державної служби статистики України, середньодушове споживання хлібних продуктів в усіх регіонах України перевищує як мінімальні (встановлені Постановою Кабміну України у 2000 р.), так і раціональні (визначені Міністерством охорони здоров’я України на 2005-2015 рр.) норми споживання, що свідчить про надмірне вживання хліба, макаронних виробів тощо. Зернові продукти містять повний набір харчових речовин, необхідних для нормальної життєдіяльності організму. У нашій державі в середньому на одну особу виробляється у 9 разів більше зернових і зернобобових культур, ніж споживається. Отже, Україна повністю забезпечує внутрішній попит на хлібні продукти.

Смаковими якостями та поживністю відзначається картопля, яку використовують як на самоспоживання, так і на корм худобі, називаючи ще й другим хлібом. В Україні її виробляють у 4 рази більше, ніж споживають. Результати проведених досліджень свідчать, що усі регіони самозабезпечують попит на картоплю у повному обсязі, табл. 3.

Важливе місце в раціоні населення України займає продукція городництва. Від споживання овочів в організм людини надходить значна кількість вітамінів і потрібних мікроелементів. У 2011 р., порівняно з 1990 р., виробництво городини в Україні збільшилось у 1,5 раза і становило в середньому на одну особу – 215 кг. Зростання спостерігалось у регіонах Поліської зони, зокрема, у Львівській обл. – у 2,8 раза, Волинській – у 2,3 раза; у Південному районі, зокрема, у Херсонській обл. – у 3,1 раза; у Східному районі, зокрема, у Харківській обл. – у 2,9 раза.

Таблиця 3

Виробництво основних сільськогосподарських культур

на одну особу у 2011 р., кг

Регіони	Зернові та зернобобові культури	Картопля	Овочі	Плоди та ягоди
Карпатський район
Закарпатська	258	472	210	78
Івано-Франківська	389	642	104	31
Львівська	378	718	185	36
Чернівецька	655	695	253	132
Поліський район
Волинська	721	1094	269	34
Рівненська	685	1195	206	76
Житомирська	1181	1046	185	29
Чернігівська	2269	1606	186	13
Подільський район
Вінницька	2591	1134	237	151
Тернопільська	1740	1152	233	24
Хмельницька	1647	1113	178	106
Центральний район
Київська	616	403	115	12
Черкаська	2936	722	276	31
Східний район
Сумська	2180	997	164	13
Харківська	1264	354	256	20
Полтавська	3410	859	337	63
Придніпровський район
Дніпропетровська	1038	169	203	47
Запорізька	1221	158	180	31
Кіровоградська	3444	515	233	26
Південний район
АР Крим	824	199	184	43
Миколаївська	2226	182	407	37
Одеська	1337	232	221	37
Херсонська	2285	242	1035	80
Донецький район
Донецька	517	166	119	25
Луганська	556	171	134	15
Україна	1242	531	215	41

Джерело: за даними Держстату України.

Основна маса овочів споживається населенням у свіжому та переробленому виді. Середньодушове їх споживання в Україні відповідає як мінімальним, так і раціональним нормам споживання. У розрізі регіонів забезпечення мінімального рівня споживання прослідковується у переважній більшості регіонів України, а не забезпечується повністю – лише у Донецькій, Івано-Франківській, Київській та Луганській областях. Дефіцит овочів недостатньо забезпечених регіонів можна покрити за рахунок міжобласного обміну або за рахунок імпорту.

Позитивна тенденція щодо зростання обсягів виробництва овочів, ймовірно, зберігатиметься й на найближчу перспективу. Це відбуватиметься за рахунок того, що ринок овочів в Україні протягом останніх років динамічно розвивається, однак ще не насичений даною продукцією сповна, а також і тому, що овочівницька галузь за останні роки перетворилася в одну з найбільш прибуткових галузей сільського господарства, а попит на овочі постійно зростає і буде зростати з ростом реальних доходів населення.

В Україні подальший розвиток овочівництва у господарствах населення здійснюватиметься на невеликих площах, проте в більш ширшому асортименті, ніж у даний час. Виробництво овочів у великих продуцентів зведеться до вирощування потрібної кількості найбільш технологічних овочевих культур для продажу заготівельно-збутовим організаціям на стихійному та організованому ринках й забезпечення сировиною промисловості.

Важливими продуктами харчування вважаються плоди та ягоди виробництво яких сконцентровано у Лісостепу та Степу. Фрукти і ягоди найбільше споживають у свіжому вигляді, однак значну їх частину переробляють на варення, джеми, повидло, сиропи, соки, компоти та багато інших продуктів. Фрукти підлягають сушінню і в сушеному вигляді також використовуються для харчування. Забезпечення середньодушового споживання даних продуктів в Україні у 2 рази менше мінімальної норми та у 1,7 раза менше раціональної норми споживання. Варто зазначити, що лише Вінницька, Хмельницька та Чернівецька області забезпечують на достатньому рівні фізіологічної норми споживання даних продуктів на одну особу. Мінімальні норми споживання на одну особу в рік забезпечуються у Закарпатській, Рівненській та Херсонській областях.

В Україні забезпечені всі умови для нарощування виробництва якісної продукції садівництва й виноградарства: сприятливі агрокліматичні умови, поступове відновлення переробної промисловості й зростання попиту на сировину, ріст купівельної спроможності населення й збільшення попиту на роздрібному ринку, удосконалення каналів реалізації продукції, наявність кваліфікованих кадрів.

Висновки.

Істотне економічне значення галузі рослинництва зводиться до забезпечення населення продуктами харчування, галузі тваринництва – кормовою базою, харчової, переробної і легкої промисловості – сировиною. Від розвитку рослинництва залежить рівень функціонування інших галузей сільського господарства, а найбільше тваринницької, оскільки забезпечення кормами виступає головною передумовою отримання таких продуктів харчування як м’ясо, молоко, яйця. Вирішення проблеми продовольчої безпеки України можливе лише за рахунок створення системи продовольчої безпеки кожного регіону з налагодженим організаційно-економічним механізмом.

Література

1. Валова продукція сільського господарства України (у порівнянних цінах 2005р.) за 2011 рік. Попередні дані: Стат. бюлетень. – К.: Держстат України, 2012. – 22 с.

2. Іванух Р. А., Дусановський С. Л., Білан Є. М. Аграрна економіка і ринок / Р.А. Іванух, С.Л. Дусановський, Є.М. Білан. – Тернопіль: Збруч, 2003. – С. 124-142.

3. Проект Закону України “Про продовольчу безпеку України” // [Електронний ресурс]. – Доступний з: http://w1.c1.rada.gov.ua.

Дослідження виконано при підтримці НАН України у рамках відомчої теми “Агропродовольчий розвиток України в контексті забезпечення продовольчої безпеки” (№0111U001318).