*108785*

Завальна Д.В.

керівник Черкасова О.В.

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ І ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ

Сучасний стан розвитку України супроводжується появою гострих соціально-економічних проблем, які спричиняють серйозні зміни якості життя населення, що виявляється у скрутному економічному становищі населення країни, погіршенні фізичного здоров’я, скороченні середньої тривалості життя, збільшенні диференціації доходів різних груп населення, погіршенні соціальної захищеності, соціального забезпечення, зниженні реальної заробітної плати, середньої пенсії, розвитку небезпечної ситуації у галузях соціальної сфери тощо.

Актуальність даної теми полягає у набиранні соціальними проблемами дедалі більшого значення в умовах змін, які проходять у нашому суспільстві. Переважній більшості громадян потрібні термінова соціальна допомога і захист. Сучасна ситуація в суспільстві характеризується зростанням соціальної напруги, з одного боку, та спробами розв’язання соціальних проблем – з іншого. Ці протилежні тенденції перебувають у стані нестійкої рівноваги і призводять до загострення соціальної ситуації.

Питання побудови ефективної соціальної політики, соціального захисту, регулювання соціальної сфери розглядаються в працях багатьох вітчизняних і зарубіжних учених: О. Амоші, Т.Аткінсона, Н. Борецької, М. Волгіна, В. Гейця, О. Грішнової, Г. Еспінг-Андерсена, Т. Заславської, Т. Кір’ян, А. Колота, В. Куценко, Е. Лібанової, О. Макарової, Т. Маршалла, В. Новікова, О. Новікової, У. Садової, Дж. Стигліця, Р. Тітмусса, Є. Холостової, О. Яременка та інших.

Метою статті є визнання шляхів подолання системних суперечностей соціальної сфери; дослідження факторів, що впливають на поширення бідності населення, обґрунтування основних напрямів вдосконалення соціальної політики держави.

Перехід до ринкових принципів організації економіки не призвів до радикального реформування системи соціального захисту з суттєвим підвищенням адресності надання допомоги громадянам. На тлі згортання соціальних програм у сфері освіти, охорони здоров’я, культурній і соціальній політиці відбувається фактичне заміщення видатків на розвиток цих сфер, що забезпечують формування людського капіталу постійним збільшенням кількості видів соціальної допомоги та пільг. Загалом держава несе зобов’язання щодо надання 156 видів соціальних пільг, гарантій і компенсацій 230 категоріям населення; право на пільги мають 19,5 млн. громадян, що становить понад 40% населення України.

За офіційною статистикою за межею бідності в Україні проживає 28% населення, 3% громадян країни живуть менше, ніж на 1 дол. США на день, а 46% - менше, ніж на 2 дол. США на день. Це значно більше, ніж, наприклад, у Білорусі, Казахстані чи Росії (табл. 1). Відповідно до прийнятих міжнародних стандартів рівень життя, за яким на одну людину на день витрачається 2 дол. США, є абсолютною бідністю [1, с. 63]. Це негативно позначається на сукупному трудовому потенціалі країни, а відтак спричиняє уповільнення темпів економічного зростання. Тому політика подолання бідності повинна сприяти не тільки поліпшенню якості життя незаможних верств населення, а й зростанню економіки в цілому.

Соціальна підтримка населення, яка сьогодні здійснюється у трьох основних формах (соціальних пільг, соціальної допомоги й субсидій), є надто складною й непрозорою. Проблемами чинної системи соціальної підтримки є:

- низький рівень охоплення бідного населення соціальною підтримкою. Усього 56,8 % бідних (згідно з критерієм прожиткового мінімуму) отримують принаймні один вид соціальної підтримки;

-низька адресність при наданні соціальної підтримки. Розподіл державних соціальних трансфертів є несправедливим: менше 23 % від їх загальної суми потрапляють до бідних, інші (майже 17 млрд. грн. щороку, тобто близько 6 % доходів бюджету) надаються небідному населенню;

- механізм надання житлових субсидій та пільг з оплати житлово-комунальних послуг побудований на завищених нормативах споживання цих послуг, що призводить до неефективного використання коштів бюджету.

Причинами вказаних вище проблем є те, що:

- надання більшості видів допомоги відбувається без урахування рівня доходів і майна у розпорядженні отримувача допомоги;

- відсутня необхідна інформація для обліку й моніторингу фактично спожитої соціальної допомоги й оцінювання доходів претендентів на її отримання;

- завищені норми споживання комунальних послуг для населення. В Україні норма споживання води 108 куб. м на рік на одну людину, тоді як у країнах Європи - 73 куб. м [7].

Сьогодні ціла низка факторів “працюють” на зниження соціальної згуртованості українського суспільства: поширення ліберальних концепцій у царині формування політики соціального розвитку; обмеження можливостей інститутів держави щодо незалежного впливу на соціально-трудову сферу; зростаюча поляризація у рівнях доходів населення; деградація моральних цінностей та трудових установок громадян; нерозвиненість відносин, що мають віддзеркалювати демократичний устрій суспільства; зростання розбіжностей між проголошеними соціальними правами і практикою їх реалізації. Тому є всі підстави для твердження, що в масштабі всього соціуму соціальна згуртованість має тенденцію до зниження.

Висновки. Незважаючи на те, що у структурі видатків державного бюджету найбільшу частку становлять соціальні видатки, основні проблеми забезпечення соціального захисту більшої частини населення залишаються невирішеними, не відповідає належному рівню система захисту малозабезпечених верств населення, актуальною залишається проблема бідності. Якими ж мають бути головні напрями державної політики стосовно бідних?

Необхідно подолати вкрай негативну тенденцію соціальної поляризації суспільства, забезпечити зниження економічної нерівності, формування численного середнього класу, який стане гарантом стабільності. Економічне зростання створює необхідне підґрунтя для зниження безробіття та підвищення доходів від трудової діяльності. Поряд з реформуванням системи оплати праці необхідно забезпечити зниження економічної нерівності шляхом запровадження гнучкої податкової політики, раціоналізації соціальних трансфертів, стимулювання малого й середнього бізнесу, легалізацію тіньової діяльності і незареєстрованих доходів. Наслідком цього стане не тільки зростання рівня життя основної частини населення, а й зниження масштабів бідності.

Політика модернізації соціальної підтримки має бути спрямована на пошук шляхів щодо більшого охоплення допомогою саме бідного населення. Для цього необхідно:

- реорганізувати інститут соціальної інспекції шляхом розширення повноважень та функцій соціальних інспекторів;

- забезпечити зворотний зв’язок між клієнтами та органами соціального захисту; удосконалити критерії оцінювання нужденності отримувачів соціальної допомоги;

- уніфікувати правила надання різних видів допомоги; впровадити дієву систему моніторингу та оцінювання соціальних програм;

- удосконалити методологію визначення нужденності (з використанням прямих та непрямих методів визначення доходів, а також з урахуванням власності).

Таким чином, зусилля держави щодо підвищення рівня життя всіх верств населення незалежно від їх матеріального положення мають спиратися на забезпечення сталого економічного зростання, всебічний розвиток і максимально повне використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці. Однак економічне зростання не вирішить соціальних проблем - воно забезпечить лише необхідні для цього передумови.

Використана література

1. Архангельський Ю., Бідність, податки та економічне зростання / Ю. Архангельський, О. Радзієвський, А. Алексеев // Економіка України. - 2009. - №5. - С. 63-71.

2. Данилишин Б. Соціальна безпека - підґрунтя сталого розвитку / Б. Данилишин, В. Куценко // Вісник НАН України. - 2010. - №1. - С. 20-28.

3. Довбенко М. Як убезпечити соціально-економічне життя держави? / М. Довбенко // Вісник НАН України. - 2010. - №3. - С. 3-12.

4. За останній рік українці збідніли на 10% [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //val.ua/economic/ukraine/204563.html. 24.01.2011 р. Заголовок з екрана.

5. Лібанова Е. Соціальна орієнтація ринкової економіки як передумова консолідації суспільства / Е. Лібанова // Вісник НАН України. - 2010. - № 8. - С. 3-14.

6. Новіков О. Проблемы оплаты труда в странах СНГ и в некоторых странах мира / О. Новіков // Общество и экономика. - 2008. - №5. - С. 153-156.