*112917*

Оцінка кредитоспроможності сільськогосподарських підприємств

к.е.н., викладач Бондаренко Н. В

Уманський національний університет садівництва

Своєчасне забезпечення господарюючих суб’єктів достатніми та дешевими кредитними ресурсами є вирішальним для ефективного ведення виробництва і потребує виваженої кредитної політики банків щодо вибору видів та методів кредитування, визначення оптимальних розмірів кредитних ресурсів та термінів їх запозичення. Дана політика має враховувати особливості функціонування позичальників і базуватися на методах, найсприятливіших для тієї чи іншої галузі. Тому вона вимагає глибокого теоретичного обґрунтування та практичної розробки з тим, щоб забезпечити високу ефективність діяльності господарюючих суб’єктів й мінімізувати кредитні ризики. Особливо це важливо для сільськогосподарської сфери, де поряд із загальними чинниками зовнішнього і внутрішнього впливу діють специфічні, зокрема, сезонний характер потреби в коштах, невисокий рівень їх віддачі, недостатній розвиток фінансування тощо.

Кредитування банками сільського господарства має певні атрибути, визначені специфікою аграрного бізнесу. Кредитна політика банків, які займаються кредитуванням сільськогосподарських підприємств, повинна мати й певні відмінності, що враховують особливість сільськогосподарських позичальників, галузеву специфіку агропромислового комплексу країни та ринку продовольства.

В Україні поки що не створено досконалої моделі кількісної оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника, що сприяло б зростанню рівня безпеки кредитних операцій взагалі.

Основними специфічними відмінностями кредитування сільськогосподарських позичальників є: підвищена ризиковість кредитного портфеля, пов’язана з вразливістю сільськогосподарського виробника і залежністю платоспроможності позичальника від погодних умов та державної політики регулювання аграрного ринку; циклічність надання й погашення кредитів, обумовлена сезонністю виробництва і реалізації продукції та періодичним коливанням у підприємств потреб у додатковому оборотному капіталі.

Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника слід враховувати чітко визначені об'єктивні показники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибуток та збитки; рентабельність; коефіцієнти ліквідності; грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Комерційний банк повинен враховувати також чинники, які багато в чому носять суб'єктивний характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника історію погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому тощо.

Перевагу в кредитуванні банки надають переважно тим підприємствам, які: мають достатній досвід роботи в даній галузі та проводять успішну господарську діяльність; здійснюють диверсифіковану діяльність (тобто займаються різними напрямами діяльності); мають прибуткову діяльність, стабільний та стійкий фінансовий стан; мають добру "кредитну історію" (своєчасно повертали раніше отримані кредити та сплачували відсотки, не відчужували заставлене майно без згоди банку, чітко дотримувались інших договірних зобов'язань перед банком); частково беруть участь у фінансуванні кредитного проекту власними коштами (наприклад, якщо підприємство при одержанні кредиту на проведення весняно-польових робіт за рахунок власних коштів сплатило за насіння, а за рахунок кредитних коштів сплачує пально-мастильні матеріали); можуть надати в заставу ліквідне (що користується попитом) майно; мають добру ділову репутацію, не мають простроченої заборгованості перед іншими кредиторами та податковими органами.

Критерії оцінки кредитоспроможності встановлюються комерційними банками самостійно, на основі розробленої ними системи показників, які ґрунтується, головним чином, на таких основних позиціях: репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни), тобто оцінка взаємовідносин з кредиторами, покупцями, клієнтами; платоспроможність позичальника за останні кілька років та на перспективу, аналіз його фінансового стану; забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків; оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентоздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту); економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень); забезпечення кредиту; ринкова позиція підприємства; наявність державної підтримки; ефективність управління підприємством.

Для сільськогосподарських підприємств із сезонним виробництвом, сума кредиту для фінансування конкретної господарсько-торгівельної операції не повинна перевищувати двократну суму чистих середньомісячних грошових надходжень на ринку позичальника.

Кредити в розмірах, що перевищують об'єктивну потребу в додаткових капіталах і можливості позичальника їх повернення, теоретично допомагають підприємствам вийти з складного фінансового становища, а на ділі нерідко приводять до віднесення кредиту до нераціональних витрат, а згодом до збитків, які істотно погіршують фінансовий стан кредитної установи. Втягування банківських ресурсів, наприклад, в кругообіг коштів ресурсоємних проектів позичальника без належної оцінки їх окупності, видача позик в розмірах, що перевищують діяльність позичальника, часто обертається неприємностями для самого банку, що невиправдано ризикнув використовувати залучені капітали в економіку слабких або проблемних підприємств.