*112211*

Педагогічні науки/2. Проблеми підготовки фахівців

Юдіна О.В.

Запорізький національний університет

ОСОБЛИВОСТІ ІНШОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ НЕМОВНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ДО ДІЛОВОЇ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Зростання міжнародних зв’язків України з навколишнім світом, нові політичні, соціально-економічні та культурні реалії сучасного українського суспільства обумовили актуальність проблеми іншомовної підготовки кваліфікованих фахівців-менеджерів, економістів, маркетологів до ділової міжкультурної комунікації. Орієнтування вузів на формування всебічно розвинутої особистості студента вимагає вирішення питання щодо оптимальної організації процесу навчання відповідно до сучасних вимог та реальних умов навчання іноземної мови (ІМ), зокрема професійного спрямування. Спроби вирішити практично завдання іншомовного міжкультурного навчання викликають у дослідників більше запитань, ніж відповідей. Існуюча педагогічна система потребує розроблення нових принципів, стратегій, методик, технологій навчання для організація активної навчально-пізнавальної діяльності студентів з метою засвоєння ними системи наукових знань, умінь, навичок, розвитку і всебічної вихованої особистості.

Традиційно проблему виховання особистості студента розглядають з точки зору формування схильностей до певної сфери професійної діяльності, мотивації трудової діяльності, наявністю у студентів специфічного набору психологічних рис і характеристик, які створюють сприятливі умови для сумісності особистості з професійним середовищем. Зараз перед сучасною вищою школою постає нове завдання – всебічний розвиток індивідуальності студента (як індивіда, як суб’єкта діяльності, як особистості), розвиток його здібностей, психічних механізмів, які грають важливу роль в становленні індивідуальності студента як людини моральної [5, с. 43]. Така переоцінка цінностей покладає на іншомовну підготовку студентів нелегкий обов’язок – не лише надання ґрунтовних знань, але й формування різнобічно розвинутої особистості майбутнього фахівця в контексті діалогу / полілогу культур, спроможного ефективно користуватися ІМ в соціокультурних та професійно зорієнтованих ситуаціях міжкультурного спілкування.

Навчання ділової міжкультурної комунікації ми розглядаємо як систему, функціонування якої обумовлено багатьма чинниками. Головними з них є: характер соціального замовлення на сучасному етапі розвитку суспільства, цілі навчання та виховання, принципи і зміст навчання ІМ [4, с. 37]. Орієнтуючись на сучасні тенденції мовної освіти, висвітлені у Загальноєвропейських рекомендаціях Ради Європи з мовної освіти, відповідно до яких головна мета навчання ІМ полягає в тому, щоб «…сприяти розвитку цілісної особистості того, хто вивчає мову, та його самоусвідомленню шляхом збагачення досвіду, розуміння відмінностей між іншими мовами та культурами» [2, с.1], є доцільним навчити іншомовної ділової міжкультурної комунікації студентів українських вузів на рівні європейських стандартів.

В умовах бізнес-орієнтованого суспільства всі підприємства залежать одне від одного в сфері виробництва і розповсюдження своїх товарів і послуг. Успішний міжнародний бізнес спирається на вміння ефективного ділового міжкультурного спілкування фахівців у галузі менеджменту, маркетингу, туризму, міжнародних відносин та міжнародної економіки. Ділові партнери, носії різних культур і мов, мають поважати інші цінності, культуру, вміти перебудуватися задля справи, вибирати відповідні прийоми та засоби спілкування, що сприятиме вихованню толерантності, внутрішньої культури людини й свідчитиме про високий рівень культури спілкування. Чинними програмами з ІМ професійного спрямування для вищих навчальних закладів (ВНЗ) передбачено формування у студентів спроможності ефективно спілкуватися іноземною мовою у культурному розмаїтті навчального та професійного середовищ [6; 7]. Це дає підстави вважати, що формування у студентів здатності до ділової міжкультурної комунікації є стратегічною метою навчання ІМ професійного спрямування, а іншомовна міжкультурна комунікація є змістом та засобом досягнення цієї мети. Провідним напрямом в оволодінні ІМ студентами немовних спеціальностей є здобуття ними такого рівня міжкультурної комунікативної компетенції, який дозволяє користуватися ІМ у певній галузі професійної діяльності.

Для оптимізації процесу навчання ІМ професійного спрямування в українських ВНЗ є певні передумови, які ми пов’язуємо з чинниками, які впливають на формування мотивації у вивченні ІМ, а саме: 1) чинниками, які пов’язані з організацією процесу навчання ІМ; 2) індивідуальними чинниками, які пов’язані зі студентом; 3) соціокультурними чинниками. На цих засадах удосконалення змісту навчання ІМ для професійного спілкування, урізноманітнення методів та прийомів навчання ділової міжкультурної комунікації, посилення міжпредметних зв'язків дає змогу, по-перше, створити передумови, на основі яких у студентів виникає особиста і професійна зацікавленість в роботі, по-друге, ефективніше формувати науковий світогляд, спираючись на філософську ідею єдності між предметами і явищами.

Мовленнєва активність студентів у процесі вивчення ІМ і культури, на нашу думку, досяжна завдяки використанню основних прийомів навчання, що співвідносяться з когнітивною теорією вивчення ІМ [1; 8], а саме: а) проблемних завдань, які пов’язані із спеціальністю студентів і культурною специфікою країни / країн, мова якої / яких вивчається; б) завдань, спрямованих на розуміння, розвиток і свідоме застосування стратегій міжкультурного спілкування. Для цього є доцільним використання різних прийомів інтенсифікації навчання: створення проблемних ситуацій, участь у рольових та ділових іграх, застосування засобів наочності; врахування принципів особистісно-рольової організації навчального матеріалу і навчального процесу та колективної взаємодії, висунутих Г.О. Китайгородською в методі активізації можливостей особистості і колективу [3]. В умовах колективної взаємодії студенти активно спілкуються, працюючи в парах, малих групах, командах, обмінюючись навчальною інформацією.

Міцність засвоєного мовного і мовленнєвого матеріалу в процесі навчання іншомовної ділової міжкультурної комунікації може бути забезпечена за рахунок систематичного повторення лексичного та граматичного матеріалу, виконання численних тренувальних вправ, творчих завдань, на основі яких у студентів виникає особиста і професійна зацікавленість у роботі. Виконання різноманітних вправ поєднує мовне тренування з мовленнєвою практикою, що забезпечує перехід від свідомого вивчення мови до автоматизації мовленнєвих дій, тобто формування сталих мовленнєвих навичок.

Усвідомлення мовного явища, яке має бути засвоєне, забезпечується шляхом: а) моделювання ситуацій спілкування, під час яких студенти краще розуміють призначення цього явища та особливості його вживання; б) повідомлення правил-інструкцій; в) виділення характерних ознак явища для формування орієнтованої основи з метою виконання з ним відповідних дій; г) звертання до контексту та інших мовних засобів [4, с. 50]. Свідоме оперування мовними явищами, базовими лінгвістичними поняттями (звук, іменник, артикль, дієслово тощо), опора на лінгвістичну базу рідної мови сприятиме збереженню високого рівня мотивації і належної адекватності мовленнєвої взаємодії студентів у ситуаціях, що моделюють діалог культур.

Таким чином, успішний ровиток особистості майбутнього фахівця, спроможного брати участь у міжкультурній комунікації, на наш погляд, є процесом, яким можна керувати шляхом організації навчально-виховного процесу з ІМ професійного спрямування, при якій створюються умови для того, щоб навчити студентів розуміти та адекватно інтерпретувати факти та явища іншої культури, правильно обирати стратегії взаємодії у ситуаціях ділового міжкультурного спілкування, щоб подолати труднощі міжкультурної комунікації з представниками інших культур.

Враховуючи викладене вище, вважаємо, що формування у студентів умінь усної та писемної ділової міжкультурної комунікації, необхідних для кар’єрного і професійного зростання, розвитку бізнесу, виробництва, торгівлі, надання послуг, успішних взаємостосунків з діловими партнерами дає змогу глибше зрозуміти історико-культурний спадок і розмаїття Європи, сприяє розвитку навичок співробітництва, толерантності та відкритості.

Література:

1. Гальскова Н.Д. Теория обучения иностранным языкам : Лингводидактика и методика: Учеб. пособие для студ. лингв. ун-тов и фак. ин.яз. высш. пед. учеб. заведений / Гальскова Н.Д., Гез Н.И. – М. : Изд. Центр «Академия», 2004. – 336 с.

2. Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / [науковий редактор українського видання доктор пед. наук, проф. С.Ю. Ніколаєва]. – К. : Ленвіт, 2003. – 273 с.

3. Китайгородская Г.А. Курсовое обучение иностранным языкам методом активизации резервных возможностей личности как объект стандартизации / Г.А. Китайгородская // Образовательные стандарты в курсовом обучении иностранным языкам. – М., 1999. – С. 16-18.

4. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник. Вид. 2-е, випр. і перероб. / [Кол. авторів під керівн. С.Ю. Ніколаєвої.]. – К. : Ленвіт, 2002. – 328 с.

5. Пассов Е.И. Развивающее образование - 2 / Е.И. Пассов // Коммуникативная методика. – 2004. - № 2 (14). – С.42-43.

6. Програма з англійської мови для професійного спілкування / [Колектив авторів: Г.Є. Бакаєва, О.А. Борисенко, І.І. Зуєнок та ін.] – К.: Ленвіт, 2005. – 119 с.

7. Рамкова програма з німецької мови для професійного спілкування для вищих навчальних закладів України / [Колектив авторів: С.М. Амеліна, Л.С. Аззоліні, Н.Є. Беньямінові, М.М. Гавриш та ін.]. – К.: Ленвіт, 2006. – 90 с.

8. Солсо Р.Л. Когнитивная психология / Солсо Р.Л. – М. : Тривола, 1996. – 600 с.