*112535*

Педагогические науки/ 2 Проблемы подготовки специалистов.

К.е.н., Попова Ю. М.

Донецький державний університет управління

Коваленко Т. М.

ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ СПЕЦІАЛІСТІВ ЗА РАХУНОК РОЗВИТКУ НАВИЧОК ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Спілкування є головним засобом перетворення людини з біологічної істоти в соціально адаптовану особистість. Цей вплив залежить від того, які інтереси, цінності та установки стоять за бажанням людини досягти того чи іншого результату спілкування. У 1969 році американський психолог Д. Делс [1] нарахував 96 визначень поняття "спілкування". Річ у тому, що в залежності від наукової школи, вивчаються та досліджуються ті феномени спілкування, що співвідносяться із відповідною науковою концепцією. При цьому, одні автори вважають що спілкування та діяльність – дві рівнозначні категорії людського буття [2], другі – що спілкування є однією із сторін діяльності [3], і треті – що спілкування є особливим видом діяльності [1].

На думку Б.Ф. Ломова та його послідовників, спілкування і діяльності – аспекти соціального буття людини. Спілкування для людини є не лише засобом, а й метою [2]. Ідея автономності та самоцінності спілкування узгоджується з концепцією А. Маслоу щодо структури фундаментальних потреб людини. Потреба спілкуватись у концепції А. Маслоу трактується як основна, фундаментальна потреба людини. Зрозуміло, що йдеться про особливу цінність спілкування для людини, яке не можна звести до спільної діяльності.

А.Б. Добровичем визначені особистісні орієнтації людини, які визначають типовий характер її спілкування [3]. Він показує також індивідуальні особливості спілкування, застосовуючи інший критерій їх оцінки, який він пов'язує з поняттям "рівень спілкування":

примітивний рівень характеризується тим, що ставлення до партнера в спілкуванні визначається тим, чи потрібен він суб’єкту в даний момент;

конвенційний рівень полягає в тому, що партнери начебто домовляються (заключають конвенцію) про те, що вони поважають один одного;

діловий рівень спілкування характерний майже для всіх людей у ситуаціях виконання якоїсь спільної справи;

стандартизований рівень спостерігається у тих ситуаціях, коли один або обидва партнери змушені для вирішення свого завдання займати певну статусну позицію, наприклад, керівника, інспектора, контролера, підлеглого, прохача тощо;

ігровий рівень є типовим для тих ситуацій, коли людина хоче дуже сподобатися партнеру і "грає" себе в найкращому варіанті, що властиве, насамперед ситуаціям залицяння;

духовний рівень є характерним для ситуацій спілкування суб’єкта з дуже шанованою, авторитетною особою, наприклад, відомим спеціалістом у даній галузі, вченим, керівником, письменником тощо. Тут виявляється повна довіра і повага до слів цієї особи, мінімальна установка на критичний аналіз її слів;

маніпулятивний рівень спостерігається в тих випадках, коли суб’єкт намагається за допомогою різних прихованих комунікативних засобів (підтекстів, замовчування, натяків, іронії) отримати від партнера матеріальну чи психологічну вигоду.

Взагалі, кожна людина використовує в різних ситуаціях різні рівні спілкування. Конвенційний, діловий, стандартизований, ігровий і духовний рівні неминучі для кожного з суб’єктів комунікації, оскільки відповідні ситуації і партнери зустрічаються постійно. А ось значна частина примітивного і маніпулятивного рівнів в характері спілкування постає показником певних небажаних рис поведінки і характерів суб’єктів такого спілкування.

Щоб зрозуміти сутність спілкування, важливо знати його функціональну та багаторівневу структуру. У структурі спілкування О.О. Бодальов видокремлює три компоненти: гностичний, афективний, практичний; М.М. Обозов, Я.Л. Коломінський – когнітивний (пізнавальний), афектний (емоційний) та поведінковий; Б.Ф. Ломов – інформаційно-комунікативний, регулятивно-комунікативний та ефектно-комунікативний.

Специфічна особливість педагогічної діяльності полягає в її нерозривній єдності зі спілкуванням. У структурі педагогічного спілкування виокремлюють такі етапи:

І – прогностичний (моделювання педагогом майбутнього процесу спілкування зі студентами під час підготовки до безпосередньої взаємодії з ними);

ІІ – початковий етап (організація безпосереднього спілкування зі студентами);

ІІІ – управління спілкуванням у педагогічному процесі;

IV – аналізування реалізованої системи спілкування і моделювання майбутньої діяльності.

В.А. Кан-Калік трактує стиль педагогічного спілкування як індивідуально-типологічні особливості соціально-психологічної взаємодії педагога зі студентами [4]. У стилі педагогічного спілкування проявляються особливості комунікативних можливостей педагога, характер його взаємин зі студентами, творча індивідуальність педагога та особливості студентського колективу (чи особистості учня).

На основі порівняння різних класифікаційних підходів [5, 6] виокремлюють такі стилі педагогічного спілкування зі специфічними для кожного з них параметрами: діалогічний, альтруїстичний, конформістський, пасивний, маніпулятивний, авторитарно-монологічний, конфліктний.

Отже, спілкування – важлива умова людського буття. Воно є одночасно і об’єктивним, зовнішнім фактором впливу на людину і, в той же час, формою існування її індивідуального-психологічного буття. Спілкування не є процесом "накладання" одна на одну двох та більше комунікативних стратегій учасників взаємодії. Спілкування, це перш за все взаємодія суб’єктів, що вступають в нього як рівноправні партнери з метою досягнення результату, який влаштовує обидві переговорні сторони, а педагогічне спілкування є засобом передавання певних вмінь і навичок. За допомогою словесного опису та пояснення дії, її демонстрування та вправляння в ній, людину можна навчити виконувати будь-яку діяльність в процесі оволодіння професійними навичками, фізичними та будь-якими іншими діями.

Викладене дає підстави для висновку про те, що формувати у студентів економічних спеціальностей навички педагогічного спілкування необхідно для більш широкого вибору сфер надання своїх послуг та знань державі та народу, бо це сприяє розвитку комунікативної готовності до викладацької діяльності, розвитку професійно важливих якостей, конкурентоспроможності, мобільності в сучасних умовах.

Література

1. Леонтьев А.А. Психология общения. – Тарту, 1973

2. Ломов Б.Ф. Методические и теоретические проблемы психологии. М., 1984.

3. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения. – М., 1987.

4. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. – М., 1987.

5. Кан-Калик В.А., Ковалёв Г.А. Педагогическое общение как предмет теоретического и прикладного исследования // Вопросы психологии. – 1985. – № 4.

6. Шеин С.А. Диалог как основа педагогического общения // Вопросы психологии. – 1991. – № 1.