*112429*

Педагогічні науки

Бабаян С.Б. Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Історіографія досліджень педагогічних ідей Конфуція у країнах Азії

Конфуцій - блискучий педагог, філософ та політичний діяч, який доклав значних зусиль до становлення шкільної справи не тільки в Китаї, але й в багатьох інших країнах світу. Ряд обставин та соціально-історичних умов сприяли розповсюдженню конфуціанства далеко за кордонами Китаю, але, звісно, найбільший вплив конфуціанства можна спостерігати у країнах Азії - Кореї, Японії, В’єтнамі та інших країнах Азії. Конфуціанство залишило глибокий слід у різних аспектах життя, в тому числі й в педагогічній думці, цих країн. Через це деякі дослідники називають Китай, та країни, на які глибоко вплинула конфуціанскька думка «сферою культурного впливу Китаю».

Серед країн «сфери культурного впливу Китаю» найшвидше та найглибше конфуціанську думку перейняла Корея, що зумовлено близьким сусідством та тісним зв’язком між двома країнами. Загальний процес розповсюдження конфуціанства в Кореї можна поділити на чотири етапи: 1) вступний етап (бл. ІІІ ст.. до н. е. – 675 р.); 2) етап розвитку конфуціанства на теренах Кореї (675 – 1392 рр.); 3) етап процвітання (1392-1910 рр.); 4) етап занепаду (1910 – до сьогодні) [1, c. 1]. Протягом близько двох тисяч років конфуціанство вкоренялося в житті корейців та поступово перетворилося на головну ідеологію та традиційну культуру корейського народу.

У 1 ст. н.е. Корейський півострів розділився на три царства: Когурьо, Пекче та Сілла. Конфуціанські догми вважалися найважливішими на півночі Корейського півострова, в Когурьо, а потім їх прийняли на півдні, в Сілла. Згідно древнім корейським писань, в 372 р. в царстві Когурьо була заснована державна імператорська академія, де викладали конфуціанство, в результаті це вчення стало головною ідеологією в Когурьо. Згадки про педагогічні ідеї Конфуція можна знайти в роботах таких корейських вчених того часу як Се Цон, Цян Шоу, Дзін Давен та інші. В 958 р. династія Корьо стверджує введення імператорських іспитів для відбору чиновників, у зміст яких входили питання з класичного конфуціанства, що стало потужним поштовхом до розвитку конфуціанського вчення. З цього моменту конфуціанство стає настільки популярним і легітимним, на скільки це взагалі було можливо. У 1392 р. династія Чосон скидає династію Корьо і змінює офіційну назву свого царства, тепер воно називається Кореєю. І аж до 1876 р. конфуціанство вважалося офіційної корейської ідеологією [ 2, c. 9].

Традиційна культура Китаю мала значний вплив на Корейському півострові не тільки в стародавні часи, але і в сучасній Кореї вона продовжує відігравати важливу роль. Більше 80% населення Кореї впевнене в тому, що вивчення конфуціанства - справа виключно корисна і потрібна. У 1960 р. основні ідеї та принципи цього вчення були включені в освітні програми початкових, середніх та вищих навчальних закладів. Серед видатних дослідників педагогічних ідей Конфуція в Кореї в кінці ХХ століття варто згадати Кім Ічжу, Чжан Інлана, Поу Доушана, Чжан Нініна та інших. Усі вони ще раз підкреслюють, що вірність конфуціанскьким канонам може вирішити багато соціальних проблем сучасного суспільства та забезпечити мирне співіснування людства в ХХІ столітті. В свою чергу, дослідники педагогічної думки Конфуція ХХІ століття, наприклад, Джен Іньдзай, Дзін Вусюань, Інь Чжишу, Кім Цзюньджи та інші намагаються знайти шляхи модернізації корейської освіти, використовуючи ідеї освіти та виховання Конфуція.

Китайська традиційна культура разом з конфуціанством глибоко увійшла в повсякденне життя не тільки Кореї, але ї Японії. Японія потрапила до списку країн конфуціанського ареалу ще у VI столітті. Починаючи з VI століття Японія відправляла науковців до Китаю з метою вивчення конфуціанства. Вивчення та розповсюдження конфуціанства в країні вранішнього сонця умовно можна поділити на чотири етапи.

Перший етап розпочався у VI столітті та продовжувався під час періодів Нара та Хейан приблизно до 1185 року. Серед видатних конфуціанців того часу можна згадати Оое-но Асацуна (886-958, Мійосі Кийоцура (847-919) та інших. Всі вони займалися вивченням конфуціанської класичної літератури та її перекладом на японську мову.

Наступний етап тривав впродовж таких історичних періодів в як Камакура (1185-1333) та Едо ( 1603 – 1868). У XIII столітті у Японії розпочалося розповсюдження неоконфуціанства, чим Японія завдячує Іто Дзінсаю (1627-1705), Огю Сораю (1666-1728) та іншим. Огю Сорай особливо підкреслював ефективність вивчення конфуціанських канонів. Він вважав, що ці канони передають мудрість не тільки Конфуція, але й усіх його попередників [3].

Третій етап розпочався з революції Мейдзи  (1866-1869) та тривав доти, поки японський імперіалізм не зазнав поразки (1945). Цей етап став найголовнішим в історії розвитку освіти мілітарістичної Японії. Найважливіший внесок неоконфуціанства у розвиток японської культури ціого періоду - це те, що неоконфуціанці особливо наголошували на значущості освіти. Представники японського неоконфуціанства розглядали навчання як один з основних методів самовдосконалення. Навіть на рівні управління державою освіта і навчання у той час вважалися невід'ємними компонентами.

Конфуціанська думка в Японії у руках новаторів мала лише позитивний вплив, але у руках реакціонерів набувала негативних рис. Протягом декількох поколінь деякі представники панівного класу та ідеологів Японії вважали конфуціанську думку головним інструментом народної освіти, а деякі називали її законом, який являє собою основу моральних норм.

Ще однією країною, яка потрапила до списку країн конфуціанського ареалу ще 2000 років тому є В'єтнам. Більш ніж 2000 років тому китайські правителі відправляли своїх учених-конфуціанців для установи областей і повітів у В'єтнамі, в яких вони просвіщали місцевих жителів, наприклад, як правильно проводити обряд одруження, після чого примітивні шлюбні відносини в країні почали набувати культурного обліку. Саме в той час у В'єтнамі почала повноцінно формуватися концепція моральності цивілізованого суспільства. Серед в’єтнамських конфуціанців того часу необхідно відзначити Сі Гуана та Жень Яня, саме вони почали будувати основу системи конфуціанства в В’єтнамі. Конфуціанське вчення відіграло значну роль у швидкому розвитку феодальної системи країни та розвитку усього суспільства В’єтнаму. Після встановлення феодалізму, конфуціанство швидко увійшло у систему освіти країни, починаючи з основ управління школою до створення учбового плану, відбір учбового матеріалу всюду можна було відчути дух конфуціанської думки. Освіта В’єтнаму перебувала у стані поклоніння Конфуцію та вивчення його канонів [4, c. 25].

Історія розвитку педагогічних ідей Конфуція у В’єтнамі, звісно ж, тісно по’язана з історією розповсюдження конфуціанства на території держави. Щодо історії розповсюдження конфуціанства у В’єтнамі, то її можна умовно поділити на чотири періоди. Перший період – період появи та зародження конфуціанства - тривав з другої половини ІІІ ст. до н.е. до першої половини ІІ ст. до н.е. Саме у цей період Сі Гуань та Жень Янь почали будувати основу системи конфуціанства в В’єтнамі [ 1, c. 38].

Другий період – період активного розвитку конфуціанства та педагогічних ідей Конфуція у В’єтнамі - тривав з 1009 до 1427 р. Серед найвидатніших конфуціанців того часу варто згадати Лі Інцзуна (1136-1175рр. ). У цей період у країні розпочався культ Конфуцію та його ідеям, серед яких педагогічні ідеї Вчителя мали дуже великий вплив на устрій системи освіти В’єтнаму.

Перші два періоди зумовили перехід до третього періоду – періоду розквіту конфуціанства у В’єтнамі, який тривав з 1428 р. до початку франко-китайської війни (1884-1885 рр.). Саме у цей період почали з’являтися наукові дослідження в’єтнамських науковців присвячені конфуціанству, зокрема педагогічним ідеям Конфуція та системі конфуціанської освіти. Серед видатних дослідників конфуціанства тих часів варто виділити першопрохідців Чжен Хуайде (1765-1825), Гуань Женьтін, Лі Гуандін та їх послідовників Пань Цинцзяня (1798-1867), Гао Боши (1808-1855), Као Диксуан (1843-1923) та інших [5, c. 143]. Популярність конфуціанства була зумовлена активним розвитком феодального устрою В’єтнаму, тож коли наприкінці XIX століття феодальна система почала занепадати, це дуже сильно вплинуло на розвиток конфуціанства у В’єтнамі.

Тож четвертий період – це період занепаду конфуціанської думки у В’єтнамі, цей період тривав близько ста років після закінчення франко-китайської війни. Це був період різкого занепаду конфуціанства, закриття шкіл, в яких вивчалися конфуціанські канони, повного забуття педагогічних ідей Конфуція в системі освіти В’єтнаму. Після франко-китайської війни майже в усіх школах заняття проводилися французькою мовою, в країні почався процес європеїзації. Але за двохтисячолітню історію існування конфуціанства у В’єтнамі, воно встигло стати повноцінною частиною суспільного та культурного життя країни. Тож дослідження конфуціанського вчення навіть у часи занепаду мало продовження, наприклад, саме у цей час у В’єтнамі було зроблені переклади «Чотирикнижжя» та «П’ятикнижжя» [1, c. 78]. Хоча у цей період досліджень, присвячених педагогічним ідеям Конфкція, було дуже мало, але вони були дуже значущими. Серед дослідницьких робіт того часу варто звернути увагу на «Світло конфуціанства» Фан Бій Чау (1867-1940), в якій вперше були проаналізовані та перекладені на в’єтнамську мову конфуціанські канони «Велике вчення», «Лунь Юй», «Вчення про середину», «Мен-цзи» [6, c. 201].

Після Першої Світової Війни головною ідеологією країни стає марксизм, але конфуціанство продовжувало існувати в житті в’єтнамського народу, насамперед, в галузі освіти.

З усього вищезгаданого можна побачити, що конфуціанство у країнах Азії має багаторічну історію розвитку та великий вплив на розвиток освіти та шкільної справи у країнах конфуціанського ареалу.

Література

1. 杨焕英 . 孔子思想在国外的传播与影响. – 北京：教育科学出版社，- 1987年. –371页.

2. Влияние конфуцианской идеи ритуала «Ли» на идеологию и культуру народов Кореи и Японии. Цзоу Хун. Вестник ЧитГУ №10 (77) 2011. С. – 8-13.

3. Japanese Confucian Philosophy [ Електронний ресурс] / Режим доступу http://plato.stanford.edu/entries/japanese-confucian/

4. 赵峰. 儒家文化对越南和新加坡教育的影响. 兰州：兰州学刊, - 2008年第9期. – 页33-40.

5. 罗怀. 儒学在越南: 中越文化論集臺北中央文物供應社頁, - 1956年5月. – 279 页.

6. 越南的漢學研究. 潘文閣講述、張秀蓉紀錄, - 1992年.- 369 页.