*107843*

Філологічні науки/ 6.Актуальні проблеми перекладу

доцент Полюк І. С.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Сучасна французька технічна термінологія у комунікативно-прагматичному аспекті

Затвердження в лінгвістиці методології, заснованої на діяльнісному підході, тісно пов'язане з розвитком функціоналізму. Функціональний підхід передбачає вивчення тексту з погляду взаємозв’язку між зовнішньою формою та змістом з метою ефективної передачі інформації. Наявність загальної інформації про предмет повідомлення і про потенційно можливе функціонування мовних одиниць у когнітивній сфері автора і читача забезпечує вибирання адекватної форми передавання інформації. З позиції системного підходу науково-технічний текст розглядається як семіотична система, об’єднана логічним, граматичним і семантичним зв’язком, з урахуванням середовища функціонування тексту [2].

Визнання тексту основною одиницею мовної комунікації робить необхідним аналіз не тільки його внутрішньої структури, але й чинників, що визначають породження конкретного тексту в умовах реальної комунікації. Аналіз цих чинників у лінгвістичних дослідженнях потребує виявлення співвідношення семантики і структури тексту, яке зумовлює досягнення кінцевої мети комунікації – обміну інформацією між партнерами у процесі мовної діяльності. Науково-технічні тексти належать до царини наукової комунікації, учасники якої виконують когнітивні функції та орієнтуються на послідовне й динамічне нагромадження та відтворення інформації. Засобом реалізації цих функцій та одиницею наукової комунікації слугує одиничний акт повідомлення, яким і можна вважати науково-технічний текст. Як вважає відомий лінгвіст Т.В. Радзієвська, «зв'язок комунікантів у цьому акті формується завдяки різному обсягові інформації про певний предмет, яким володіють комуніканти (суб'єкт та адресат). Адресат у акті повідомлення виступає як ігнорант, що бажає отримати інформацію. Об'єктом акту повідомлення може бути лише нова з погляду відправника інформація і при цьому достовірна — така, що лише береться до відома» [5]. Отже, в ролі адресанта виступає авторитетна особа (авторитетне видання), що забезпечує адресата, необізнаного в тій чи іншій галузі знань, необхідною інформацією. Одним із найважливіших джерел інформації є науково-технічний текст (НТТ) — монографії, підручники, наукові публікації, статті, реферати тощо. НТТ завжди перебуває в тісному зв'язку з дискурсом — як усним, так і письмовим, де під дискурсом розуміємо поле комунікативних практик як сукупності подій, динамічна мовленнєва діяльність у певному соціальному просторі, що має ознаку процесуальної та пов'язана з реальним життям і реальним часом, а також мовленнєві утворення, які виникають у процесі цієї діяльності, взяті у взаємодії лінгвістичних, паралінгвістичних та екстралінгвістичних факторів []. Загалом, більшість мовознавців сходяться на тому, що текст як статичне поняття слугує кінцевим результатом дискурсу як поняття динамічного, процесуального. За влучним висловом Ф.С. Бацевича, текст є застиглим дискурсом [1].

Проблеми зв'язку між текстом і дискурсом досліджувалися в працях багатьох зарубіжних і вітчизняних лінгвістів, можна навіть сказати, що ні в якому іншому стилістичному полі текст і дискурс так не наближаються один до одного, як у науково-технічній інформації (НТІ). До того ж буває складно дати відповідь на питання: що є первинним у науковому й технічному середовищі — усне чи письмове (тобто, здебільшого той самий текст, якому надали графічну форму) мовлення. З цього приводу, наприклад, О.Л. Пумпянський пише: «Дихотомія: усне мовлення — письмове мовлення вирішується в науковій і технічній літературі на користь письмового мовлення. Усний тип наукової й технічної літератури є похідним від письмового типу (а не навпаки)» [4]. Справді, як ми вже зазначали вище, допоміжні (сюди входять і невербальні) засоби усної презентації НТІ не справляють якогось істотного впливу на зміст і стиль повідомлення. Цілком протилежною видається ситуація в побутовому мовленні, де вагоме значення мають, наприклад, інтонація й контекст. В усному мовленні допоміжна інформація часто існує в реченні імпліцитно, оскільки вона й без того зрозуміла з ситуації. У письмовому мовленні допоміжна інформація зазвичай існує експліцитно на початку речення, а основна інформація тяжіє до кінця речення» [3]. У письмовій фіксації речення Нові результати були одержані в лабораторії наголос робиться на тому, в якому саме місці були одержані нові результати, а не на тому, що саме було одержано. Цей висновок перегукується з позицією Н.І. Формановської, яка пише: «У наративному ... мовленнєвому режимі ... діють інші — текстотвірні ... монологотвірні наміри письмового автора (здебільшого): розповідь, опис, зображення, характеризація тощо. Тут панують дескриптивні висловлювання із власними граматичними законами й семантикою. Науковий дискурс оперує особливими інтенційними нашаруваннями: визначення, доведення, аргументація, виклад, повторення і т.п.» [6].

Специфіка НТТ полягає у точності суджень та авторитетності висновків і постулатів, а також у прагненні автора (адресанта) переконати реципієнта у несхибності власної позиції. Звідси випливають і формальні характеристики НТТ — це, насамперед, структурна повнота й конкретність; формальна стислість і лаконічність, з якими пов'язана граматична структура письмового мовлення; індивідуальний стиль автора; чітке дотримання норм літературної мови тощо. Г.Г. Матвєєва до цього переліку додає планування, котре створює композиційну та логічну витриманість письмового мовлення й виявляється в ретроципації (повернення до написаного раніше — фактично чи подумки) та антиципації (передбачення змісту та форми подальшого викладу матеріалу) [3].

Зауважимо, що індивідуальний стиль автора не виключає загальноприйнятих стилістичних шаблонів і мовленнєвих зворотів на кшталт Припустимо, що... Почнемо з ... Проаналізуємо цей приклад... тощо. Найчастіше комунікативною ознакою таких дієслів є їхня здатність виконувати функції предикатів дії, об'єктом яких є ментальна сфера людини. Ф.С. Бацевич називає їх мета текстовими перформативами [1].

Далі Г.Г. Матвєєва зазначає: «Специфічні риси наукових текстів є такими: способами викладу — опис, розповідь, розсуд: ступінь повноти викладу, стислість, скороченість. повнота, розгорнутість; рівень узагальнення в залежності від характеру адресата — вузькоспеціальні, широкоспсціальні, загальнонаукові. науково-популярні тощо [3]. Така класифікація, начебто, не викликає серйозних заперечень. Споживачі (читачі) НТТ за своєю мотивацією та спрямованістю суттєво відрізняються, скажімо, від читачів художніх творів як у кількісному, так і якісному відношенні. Перші активно екстрагують інформацію із тексту, а інші – пасивно споживають її, реалізуючи, насамперед, власні естетичні запити (це, наприклад, стосується поетичних творів). Як наголошує Т.В. Радзієвська, «...читання наукового тексту є елементом професійної діяльності спеціаліста. Останнє найчастіше пов'язане з рішенням тих чи інших особистих завдань реципієнта, під кутом зору яких він і сприймає наукову статтю чи монографію. Текст тут виступає як каталізатор при вирішенні дослідницьких завдань» [5].

Водночас Т.В. Радзієвська вказує на слабкі місця прагматики НТТ: «Побудові тексту, як повідомленню, заважає опосередкований характер інформації та неможливість орієнтуватися на конкретного адресата і враховувати фонд його знань. Тому автор мусить прагнути до послідовного викладу матеріалу» [5]. Справді, на відміну від усного комунікативного акту, автор має справу з «аморфним», абстрактним читачем — йому відомо лише, що читач є фахівцем у певній галузі знань. Саме тому відсутність безпосереднього контакту та зворотного зв'язку певною мірою компенсується науковою аргументацією та послідовним викладом матеріалу.

До характерних рис НТТ можна віднести:

1) лаконічність;

2) інформативність;

3) вузькофаховий характер;

4) наявність індивідуального стилю автора;

5) його адресованість абстрактному реципієнтові. Виходячи з прагматичних міркувань, можна дійти висновку, що автор ставить за мету не лише проінформувати читача, а саме переконати його в правильності своєї думки. Як відомо, суть прагмалінгвістики полягає саме у намаганні вплинути на співрозмовника (реципієнта) з метою спонукати його до певних дій. Отже, науково-технічний текст можна вважати наративним варіантом дискурсу, зафіксованого у письмовій формі. Пагматика науково-технічного тексту полягає в інтенції автора- проінформувати читача про найновіші результати досліджень та переконати його в об'єктивності власної позиції. Загалом, науково-технічні тексти формуються під впливом екстралінгвістичних чинників. Проте суттєву роль відіграють також формальні, зокрема стилістичні, фактори.

Література:

1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: підручн. / БацевичФлорій Сергійович. — К.: Академія, 2004. – 342 с.

2. Бурбело В. Б. Сучасні концепції дискурсу та лінгвопрагматичні засади дискурсології // Вісн. “Іноземна філологія”. — Вип. 32–33. / В.Б. Бурбело. — К., 2002. —С. 79–84.

3. Матвеева Г.Г. Актуализация прагматического аспекта научного текста— / Г. Матвеева. — Ростов : Изд-во РУ, 1984—132 с.

4. Пумпянский А. Л. Информационная роль порядка слов в научной технической литературе/А. Л. Пумпянский—М.: Наука, 1974 —247 с.

5. Радзієвська Т. В. Текст як засіб комунікації / Т. В. Радзієвська. —К.: Ін-т укр. мови АН України, 1993—131с.

6. Формановская Н. И. Речевое взаимодействие коммуникации и прагматики / Н. И. Формановская—М.: Икар, 2007 — 480 с.