*112097*

Яковенко В. С.

Криворізький національний університет

Криворізький економічний інститут

Факультет міжнародної економіки і права

ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ СУДУ В УКРАЇНІ

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що на даний час існує велика кількість різноманітних спорів у порядку цивільного судочинства, що спонукає все більш чіткого вирішення юрисдикції, керуючись, насамперед, принципом спеціалізації.

Ступінь розробленості проблеми. Вплив судово-правових реформ на становлення цивільної юрисдикції в Україні широко обговорюється процесуалістами, в першу чергу, в їхніх роботах. Такими науковцями є:
В.Б. Авер’янов, В.В. Комаров, Д. Лук’янець, Ю. Педько, Н. Писаренко
І. Самсін, М. Орзіх, І.В. Полянчуков, С.Г. Штогун, М. Сірий та ін.

Метою даного дослідження є визначення, першочергово, дефініції цивільної юрисдикції, а також її значення та видів.

Конституцією України закріплено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову [1, ст. 6]. Розмежування компетенції щодо розгляду та вирішення спорів та інших правових питань складає зміст інституту юрисдикції (її ще називають підвідомчістю). Підвідомчість (юрисдикцію) ще можна розглядати як певну властивість конкретних правовідносин у разі виникнення спору підпадати під відання (входити до юрисдикції) того чи іншого органу. Або ж як коло справ, вирішення яких віднесено законом до компетенції певного державного або громадського органу [3].

Судова влада – це справді хребет цивілізованого суспільства. Вона забезпечує верховенство права, яке є і буде основою європейської демократії. Тільки там, де судова влада є незалежною і сильною, людина відчуває себе захищеною [4, с.9].

Термін “юрисдикція” походить від лат. yurisdictio – суд, судочинство і означає “повноваження, через яке судді та посадові особи судового відомства приймають до розгляду і вирішують справи” [5]. Він найяскравіше розкриває сутність і правову природу судової влади і може бути її кваліфікаційною ознакою.

С. В. Васильєв у своєму підручнику «Цивільний процес» виділив декілька значень юрисдикції. По-перше, юрисдикція розуміється як повноваження (право) на здійснення діяльності з владного вирішення компетентними органами різних питань, що виникають у сфері застосування права, наприклад, влада цивільного суду. По-друге, юрисдикцією називають також ту сферу (те коло питань), на яку розповсюджуються юрисдикційні повноваження тих або інших органів, по-третє, під юрисдикцією розуміється діяльність всіх правозастосовчих органів з розгляду і вирішення цивільних, кримінальних і адміністративних справ.

Цивільну юрисдикцію можна визначити як повноваження загального суду розглядати в порядку цивільного судочинства справи, які виникають зі суспільних відносин, врегульованих нормами права і не віднесені законом до юрисдикції спеціалізованих судів [6].

Отже, юрисдикція — це предметна компетенція судового або іншого юрисдикційного органу, що наділяється повноваженнями з вирішення юридичних справ [7].

Важливо зазначити, що інститут цивільної юрисдикції є обов'язковою умовою законності правосуддя, оскільки забезпечує чітке функціонування судової влади і правильність розгляду та вирішення цивільних справ [7].

Беручи до уваги положення ст. 124 Конституції України, відповідно до яких юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі [1], виникає питання щодо розмежування компетенції щодо вирішення цивільних справ, адже це має прямий безпосередній зв’язок із правом на судовий захист. Разом з тим, беручи до уваги конституційний принцип спеціалізації, необхідно вирізняти поняття цивільної юрисдикції, яка є нормативним визначенням компетенції суду стосовно вирішення справ у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 15 ЦПК до справ цивільної юрисдикції відносяться: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства [2]. При цьому законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Формою розгляду справ цивільної юрисдикції є провадження (позовне, наказне та окреме) [2, ч. 3 ст. 15]. Справи, які окремо віднесені до юрисдикції суду вирішуються за правилами, визначеними законами України.

Залежно від того, чи відносить закон вирішення спорів до відання виключно одних конкретних органів, чи до компетенції декількох, при допущенні вибору заінтересованої особи, за згодою сторін і недопущення такого, А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов виділяють наступні види цивільної юрисдикції:

· виключну;

· альтернативну;

· договірну;

· імперативну (умовну);

· за зв’язком справ.

Виключна – юрисдикція, за якою розгляд певної категорії цивільних справ входить виключно до компетенції суду. Так, лише у судовому порядку вирішуються питання про позбавлення батьківських прав, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи недієздатною і т.д.

Альтернативна – юрисдикція справи як суду, так і іншого юрисдикційного органу. Така юрисдикція визначається за вибором заінтересованої особи, оскільки саме їй належить право вибору до якого органу звернутися за вирішенням спору. Так, наприклад, заборгованість за нотаріально посвідченим правочином може бути стягнута шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, а також шляхом звернення до суду із відповідним позовом.

Договірна – юрисдикція, яка визначається за взаємною згодою сторін. Такий вид цивільної юрисдикції є винятком, а не правилом. Так, відповідно до ст. 17 ЦПК за згодою сторін спір може бути переданий на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених Законом України «Про третейські суди». [3].

Компетенція судів визначається навкруги питань, які вони вправі і зобов'язані дозволяти. Частиною судової компетенції є судова підвідомчість. Для того, щоб відмежувати компетенцію суду по розгляду й дозволу цивільних справ від компетенції інших органів, законом і вводиться категорія підвідомчості, що визначає коло цивільних справ, що підлягають розгляду й дозволу в суді.

Список використаних джерел

1. Конституція України №2222 - ІV від 28 червня 1996 року . // ВВР – 2004р. - №30.

2. Цивільно-процесуальний кодекс України - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15

3. Цивільний процес: навчальний посібник. / А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О. Стефанчук, О.І. Угриновська та ін. / За ред. Ю.В. Білоусова. – К.: Прецедент, 2005. – 172 с.

4. Про стан здійснення судочинства судами загальної юрисдикції та реформування судової системи України. Промова Президента України В.А. Ющенка / Матеріали VII з’їзду суддів України. – Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 11. – 9 – 11 с.

5. Black’s Law Dictionary, 7th standard edition. – West Group, 1999. – 1738 р.

6. С. Корсак «Окремі питання цивільної юрисдикції» - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ahmerov.com/book_354_chapter_55.

7. Цивільний процес. Васильєв С.В., Харків: Одисей. 2008р. - 408 с.