*111379*

Попова С.М.

Харківський національний університет внутрішніх справ

ОСОБЛИВОСТІ ТА ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ

Зменшення державного тиску є важливою складовою роботи з поліпшення бізнес-клімату та стимулювання зростання економіки в нашій країні. Впровадження нових правил і методів діяльності перевіряючих і контролюючих органів, зокрема органів ДПС, які повинні мінімізувати контакти з підприємцями, дасть змогу не тільки спростити життя підприємницьких структур, а й зменшити корупційний тиск. І це, перш за все, стосується усіх напрямків дерегуляції господарської діяльності в нашій державі.

Тому метою даної роботи є розкриття та дослідження регуляторної діяльності держави в умовах реформування економіки України, а її тема є вельми цікавою та актуальною.

Питанням державної регуляторної політики приділяло уваги багато авторів, таких як Азаров М.Я., Бандурка О.О., Головач А.В., Понікаров В.Д., Угровецький О.П. та ін.

Відповідно до Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» [4], регуляторна діяльність держави – це діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об’єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлено Конституцією України, чинним законодавством та іншими нормативно-правовими актами.

Принципами державної регуляторної політики є:

– доцільність – обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;

– адекватність – відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;

– ефективність – забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб’єктів господарювання, громадян та держави;

– збалансованість – забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб’єктів господарювання, громадян та держави;

– передбачуваність – послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє суб’єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності;

– прозорість та врахування громадської думки – відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань, дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов’язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об’єднаннями, обов’язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридичних осіб, їх об’єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Всі проекти регуляторних актів підлягають погодженню з Державною службою з регуляторної політики та розвитку підприємництва або з її відповідними територіальними органами.

До регуляторних актів відносяться і так звані дозвільні документи, до яких чинне законодавство України [5] відносить 135 видів документів, зокрема висновки екологічної експертизи, дозволи на будівництво або відновлення об’єктів гідроенергетики на малих річках, карантинні дозволи, погодження зміни цільового призначення земельних лісових ділянок, рішення про продаж земельних ділянок державної та комунальної власності, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, сертифікати суб’єктів оціночної діяльності, спеціальні дозволи на користування надрами у межах конкретних ділянок та інші.

Видаватися ці дозвільні документи, відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» [3], повинні за принципом організаційної єдності – принципом, згідно з яким видача документів дозвільного характеру (переоформлення, видача дублікатів, анулювання) суб’єктам господарювання здійснюється у встановленому законом порядку державним адміністратором шляхом взаємодії з представниками місцевих дозвільних органів у спеціальних дозвільних центрах за принципом «Єдиного вікна». Відносяться такі дозвільні центри також до відання Державної служби з регуляторної політики та розвитку підприємництва (Держкомпідприємництво).

До засобів державного регулювання у сфері господарювання, спрямованих на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів, відповідно до статті 14 Господарського кодексу України [1], відносяться ліцензування та патентування певних видів господарської діяльності. Відповідно до Постанови КМУ «Про затвердження переліку органів ліцензування» в Україні існує декілька десятків органів ліцензування.

Таким чином, сьогодні в Україні склалася ситуація, коли одні дозвільні документи, відповідно до чинного законодавства, повинні видаватися виключно в дозвільних центрах за принципом організаційної єдності, і за порушення цієї норми передбачена адміністративна відповідальність. Інші дозвільні документи, які дають право займатися певними видами господарської діяльності (ліцензії та патенти), видають різні органи ліцензування, у тому числі і органи податкової служби. А саме на органи ДПС згідно Закону «Про державну податкову службу в Україні» покладаються обов’язки з «контролю за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності та ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на здійснення окремих видів підприємницької діяльності» [2]. Така ситуація значно ускладнює цю ланку податкового контролю. Тому, на нашу думку, контроль за організацією такого обміну інформацією між дозвільними центрами, Єдиним ліцензійним реєстром та інформаційною базою податкових органів, відповідно до Постанови КМУ «Деякі питання функціонування Урядових уповноважених», повинно бути покладено на Урядового уповноваженого з питань дерегуляції господарської діяльності.

Перелік використаних джерел: 1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2001. – №12. – ст.120. 2. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» // Відомості Верховної Ради України, 1994. – № 15. – Ст. 84. 3. Закон України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» № 3204-VІ від 07.04.11 р. // Урядовий кур’єр. – 2011. – 14 травня. 4. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» №1160-IV від 11.09.03 р. // Урядовий кур’єр. – 2003. – 22 жовтня. 5. Закон України «Про перелік документів дозвільного характеру в сфері господарської діяльності» № 3392-VІ від 19.05.11 р. // Урядовий кур’єр. – 2011. – 26 липня.