к.ю.н
Капліна Г.А.,
Східноукраїнський
національний університет ім. В. Даля,
Україна
Фоменко
Д.О.,
Східноукраїнський
національний університет ім. В. Даля,
Україна
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ
НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УКРАЇНІ: ДЕЯКІ ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ПОРЯДКУ
ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН З НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИМИ ПРАЦІВНИКАМИ
Розвиток
науково-технічної сфери, забезпечення потреб суспільства і держави в результатах науково-технічних
досліджень неодмінно залежать від здійснення ефективної наукової та
педагогічної діяльності науково-педагогічними працівниками. У свою чергу,
держава повинна створити належні умови для реалізації інтелектуального
потенціалу науково-педагогічних кадрів. Насамперед, необхідним є належне
правове забезпечення трудових прав науково-педагогічних працівників та
законодавче гарантування стабільності трудових відносин із такою категорією
працівників.
Окремі проблеми
правового регулювання праці науково-педагогічних працівників відображено в
наукових дослідженнях багатьох учених, зокрема О.А. Абрамова, Ю.В. Баранюк,
Г.С. Гончарової, Л.І. Лазор, Р.З. Лівшиця, О. Мірошниченко, О.Є. Пашерстника,
П.Д. Пилипенка, О.І. Процевського, В.П. Пастухова, В.М. Смирнова, М.Л.
Смолярової, М.П. Стадника, Н.М. Хуторян.
Метою цього
дослідження є аналіз деяких аспектів регулювання праці науково-педагогічних
працівників, практики застосування чинного законодавства, виявлення основних
проблем у цій сфері та пошук шляхів їх вирішення.
Праця
науково-педагогічних працівників регулюється, головним чином, нормами
Конституції України від 28 червня 1996 р., Законів України «Про освіту» від 23
травня 1991 р., «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991
р., «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р.
Відповідно до ч. 2
ст. 47 Закону України «Про вищу освіту» науково-педагогічними працівниками
є особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і
четвертого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у
поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю [1, ст.47].
Необхідно зауважити,
що чинне законодавство України має певні недоліки та суперечності з питань
виникнення та припинення трудових відносин з науково-педагогічними працівниками.
В ст. 54 Закону
України «Про освіту» зазначається, що науково-педагогічні працівники
приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за
контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється
на основі конкурсного відбору [2, ст.54].
Отже, з
вищезазначеного законодавчого положення виходить, що підставою виникнення
трудових правовідносин з науково-педагогічним працівником є складний юридичний
факт: проведення конкурсу та укладення трудового договору чи контракту.
Варто погодитись із
думкою О. Мірошниченко про те, що конкурс з одним і тим самим працівником
повинен проводитися один раз на етапі прийняття на роботу, а не декілька разів,
як, на жаль, практикується у вищих навчальних закладах [3,
с.70].
Таку практику, коли
конкурс проводиться повторно після закінчення строку трудового договору чи
контракту, слід визнати нелогічною та неправильною. Адже, якщо працівник
пройшов конкурс та з ним укладено контракт, то такий науково-педагогічний
працівник за своїми професійними якостями на момент прийняття на роботу
задовольнив роботодавця, оскільки наслідком стало укладення трудового договору
(контракту). Неправильними є дії роботодавця, коли після закінчення строку
трудового договору (контракту) проводиться новий конкурс із таким працівником і
укладається новий строковий трудовий договір (контракт) – це суперечить чинному
трудовому законодавству.
На нашу думку, у
разі закінчення строку трудового договору (контракту), що був уперше укладений
з науково-педагогічним працівником, відповідний роботодавець повинен остаточно
визначитись та вчинити наступні можливі дії:
1)
у випадку непрофесійного підходу даного працівника до
своєї роботи – припинити трудові відносини у зв’язку із закінченням строку дії
трудового договору (контракту);
2)
у випадку належного виконання таким працівником своїх
професійних обов’язків – укласти з ним трудовий договір на невизначений строк.
Подібний підхід до
правового регулювання порядку виникнення та припинення трудових відносин з
науково-педагогічними працівниками має бути відображений в положеннях
спеціального законодавства України, що регламентує особливу працю
науково-педагогічних працівників.
До речі, такий
підхід цілком узгоджується з положенням ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України, в якому
йдеться про те, що трудові договори, які були переукладені один чи декілька
разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП,
вважаються такими, що укладені на невизначений строк [4, ст.39-1].
Саме норми ст. 39-1
КЗпП сьогодні дуже часто порушуються на практиці. Адже з науково-педагогічними
працівниками з року в рік переукладаються нові строкові трудові договори, а
такі працівники не набувають статусу постійного працівника.
Слід визнати, що
процедура прийняття на роботу науково-педагогічних працівників через проведення
конкурсу за своїм призначенням покликана захищати роботодавця від
некваліфікованих кадрів. Однак існуюча сьогодні ситуація, що полягає в
постійному переукладанні строкових трудових договорів (контрактів) та
багаторазовому (щорічному) проведенні відповідних конкурсів з одним і тим самим
науково-педагогічним працівником, суттєво порушує права і гарантії останнього,
піддає його постійним стресовим навантаженням, ставить під загрозу можливість
проведення науково-педагогічним працівником довготривалих науково-технічних
досліджень.
Тому з метою
вирішення окресленої проблеми та забезпечення принципу стабільності трудових
відносин у даній сфері можливість проведення конкурсу необхідно законодавчо
передбачити лише один раз – під час прийняття науково-педагогічного працівника
на роботу за строковим трудовим договором (контрактом). У випадку ж
переукладення такого договору науково-педагогічний працівник повинен мати право
залишитись працювати на невизначений строк. При цьому у подальшому визначення відповідності
кваліфікації науково-педагогічного працівника займаній посаді має здійснюватись
шляхом проведення відповідної атестації, під час якої повинен оцінюватись
рівень його професійної підготовки, результативність його роботи та
ефективність праці, визначатися заходи щодо стимулювання підвищення його
професійного рівня, потреба в підвищенні кваліфікації та професійної
підготовки.
Література
1.
Закон України «Про вищу освіту» // Відомості Верховної
Ради України. – 2002. – № 20. – ст.134.
2.
Закон України «Про освіту» // Відомості Верховної Ради
УРСР. – 1991. – № 34. – ст.451.
3.
Мірошниченко О. Особливості правового регулювання
строкових трудових відносин з науково-педагогічними працівниками у чинному
законодавстві та у проекті Трудового кодексу України / О. Мірошниченко //
Юридична Україна. – 2010. – № 12. – С. 66-72.
4.
Кодекс законів про працю України // ВВР. – 1971. –
додаток до № 50. – ст. 375.