*96525*

Лавріненко О. В.

 кандидат юридичних наук, доцент,

Донецький юридичний інститут МВС України

 

Особливості інтерпретації терміна «сфера правового регулювання» в структурі трудо-правового принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці

 

У галузевій науці широко вживаються такі поняття, як «предмет» та «сфера дії» трудового права, але чіткого розмежування між ними не проводиться. У сучасній літературі «сфера дії» трудового права зазвичай визначається в загальному сенсі як межі розповсюдження норм трудового права [1], або, що викликає неабиякий сумнів принаймні з позиції використаного наразі методологічного підходу, як «совокупность таких общественных отношений, которые, независимо от наличия юридического опосредования... могут быть урегулированы нормами трудового права» [2, с. 7]. З огляду на такий стан справ, цілком справедливими й своєчасними вбачаються сентенції М. В. Лушнікової й А. М. Лушнікова про те, що «необходимо более четко, с использованием конкретных критериев разделять предмет правового регулирования и иные сферы действия (применения) норм трудового права. ...В сферу действия норм трудового права в определенной части могут попадать трудовые отношения членов производственных кооперативов, лиц, отбывающих наказание по приговору суда, и других лиц. Но при этом названные отношения не составляют предмета трудового права... Таким образом, сфера действия норм той или иной отрасли права зависит от воли законодателя в тех случаях, когда в законе прямо указана возможность субсидиарного непосредственного применения норм трудового права к иным общественным отношениям, которые не включаются в предмет отрасли трудового права. В свою очередь к трудовым отношениям, составляющим предмет отрасли, могут применяться субсидиарно нормы иных отраслей права также в силу прямого указания закона... Сфера действия (применения) норм той или иной отрасли права может определяться не только законодателем, но и правоприменителями. В последнем случае, – на думку цих учених, – речь идет о восполнении (преодолении) пробелов в праве» [3, с. 368-369]. Викладені експлікації й сентенції представників наукової спільноти є актуальними для сучасного етапу розвитку вітчизняного вчення про галузевий трудо–правовий принцип обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці, зокрема – стосовно розуміння сутності означеного принципу та його спеціального понятійного апарату. Як бачимо, у назві вказаного галузевого принципу використано словосполучення «сфера правового регулювання», а характеристика сутності даного принципу безпосередньо пов’язана із проблематикою предмета галузі трудового права. Утім, такі суміжні терміни, як «предмет галузі трудового права», «сфера правового регулювання», «сфера дії норм трудового права» і «сфера застосування норм трудового права» не є повною мірою ідентичними, синонімічними. За основу розмежування щойно перелічених термінів, на наш погляд, слід взяти наступні положення.

На практиці в сферу дії норм трудового права в певних випадках, справді, можуть потрапляти трудові відносини членів виробничих кооперативів, а також осіб, що відбувають покарання за вироком суду, та інших категорій громадян. Проте, при цьому такі суспільні відносини, що пов’язані із застосуванням людської праці, не входять в елементну базу складної структури предмету галузі трудового права. У даному випадку мова йде про взаємне субсидіарне (допоміжне) застосування норм різних галузей права: використання в таких випадках норм трудового права адміністративним, аграрним, правом соціального забезпечення й іншими галузями не свідчить про фактичне розширення, зміну меж структури предмета трудового права, оскільки таке застосування трудо–правових норм у субсидіарному порядку розширює (диверсифікує) не предмет правового регулювання, а лише сферу застосування, дії галузі трудового права, себто сферу застосування його норм.[1] Сфера дії норм тієї або іншої галузі права залежить від волі законодавця в тих випадках, коли в спеціальному законі прямо вказана можливість субсидіарного застосування норм трудового права до інших суспільних відносин, які не включаються в предмет галузі трудового права. Своєю чергою до трудових відносин – складових (елементів) предмету цієї галузі права можуть застосовуватися субсидіарно норми інших галузей права також з огляду на наявність про те прямої вказівки в спеціальному законі тощо.[2]

Таким чином, сфера застосування норм трудового права визначається в реальному житті як самим законодавцем, так і правозастосовними органами, котрі вимушені долати наявні в правовому регулюванні відносин у сфері найманої праці прогалини за допомогою застосування міжгалузевої аналогії норм трудового законодавства, а здійснюється це на основі й у межах системи відповідних (за галузевою належністю) галузевих принципів. У зв’язку із цим субсидіарне застосування норм трудового права до суспільних відносин у сфері праці, що не входять до предмета трудового права, здійснюється двома основними способами: по–перше, шляхом безпосереднього застосування трудо–правових норм у силу наявності прямої вказівки в спеціальному нормативному акті та, по–друге, на підставі використання відомого в теорії права механізму міжгалузевої аналогії. Характеристика сфери дії норм трудового права включає не лише вказівку на предмет даної галузі права, а й щойно означені випадки субсидіарного застосування норм трудового законодавства до інших (за галузевою належністю) груп (видів) суспільних відносин. А тому, відповідно, є підстави вважати, що такі терміни, як «сфера дії норм трудового права» і «сфера застосування норм трудового права» є по суті рівнозначними й такими, що охоплюють, зокрема, поняття «предмет галузі трудового права». А відтак щойно означені два терміни порівняно з останнім є більш ємкими, загальними поняттями. Екстраполюючи означений висновок на сучасну доктрину принципів трудового права України, слід звернути увагу на те, що в формулюванні назви галузевого трудо–правового «принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці» використовується таке словосполучення, як «сфера правового регулювання...». Загалом останній термін, принаймні в силу тієї обставини, що сфера правового регулювання по суті своїй визначається сферою дії (застосування) норм права, за своїм змістом можна вважати тотожним (рівнозначним) поняттям «сфера дії норм трудового права» і «сфера застосування норм трудового права». Проте, на що слід звернути тут особливу увагу, під час характеристики сутності і спеціального понятійного апарату галузевого трудо–правового принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці термін «сфера правового регулювання...» вживається в специфічному – більш вузькому значенні: для позначення і характеристики лише й тільки, себто виключно сфери реалізації суспільних відносин, що формуюють елементну базу (зміст) предмета галузі трудового права (ідеться про індивідуально–трудові та тісно пов’язані з ними відносини). Це означає, що за своєю сутністю використаний у назві трудо–правового принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці титульний термін «сфера правового регулювання...» є суворо тотожним змісту поняття «предмет галузі трудового права» і саме в такому розумінні він охоплюється, поглинається більш загальними поняттями – «сфера дії норм трудового права» та «сфера застосування норм трудового права». Реалізація трудо–правового принципу обмеження сфери правового регулювання відносинами найманої праці передбачає (в назві принципу це відображено словом «обмеження...» і додатковою вказівкою на ту групу суспільних відносин стосовно якої таке обмеження має здійснюватися) диференціацію (розмежування) сфер (сегментів, площин) правового регулювання «відносин найманої праці», як складників (елементів структури) предмета галузі трудового права, та інших видів суспільних відносин у сфері праці, котрі не входять до змісту, структури предмета галузі трудового права, і тому за наявної потреби у такому, в силу відповідного волевиявлення законодавця чи правозастосовного органу, на практиці можуть бути врегульованими нормами (засобами правового регулювання) трудового права шляхом застосування механізму субсидіарного застосування цим норм.

Література

 

1.     Скачкова Г. С. Расширение сферы действия трудового права и дифференциации его норм : монография / Г. С. Скачкова. – М. : Норма–М, 2003. – 192 с.

2.     Дресвянкин В. Б. Пробелы в российском трудовом праве : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 / В. Б. Дресвянкин. – Пермь, 2001. – 20 с.

3.     Лушникова М. В. Очерки теории трудового права / М. В. Лушникова, А. М. Лушников. – СПб. : Изд–во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. – 940 с.

4.     Лебедев В. М. Лекции по трудовому праву / В. М. Лебедев. – Томск : [б.и.], 2001. – 142 с.

5.     Карабельников Б. Р. Трудовые отношения в хозяйственных обществах : монография / Б. Р. Карабельников. – М. : БЕК, 2003. – 326 с.

6.     Кузнецова Л. Е. Применение гражданско–правовых норм к трудовым отношениям по аналогии : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 / Л. Е. Кузнецова. – Пермь, 2004. – 18 с.

7.     Островкий Л. Я. Сфера действия законодательства о труде / Л. Я. Островкий // TEISE. – Вильнюс, 1999. – № 33. – С. 52–59.

8.     Сойфер В. Г. Стабильность и динамика трудового правоотношения : монография / В. Г. Сойфер. – М. : БЕК, 2004. – 178 с.

9.     Гребеньков Г. В. Принципи й ідея права як основи правової культури («антилегалізм» contra «реалістичного позитивізму») / Г. В. Гребеньков // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2007. – № 1. – С. 3–14.

10. Цвік М. В. Фундаментальні проблеми теорії права / М. В. Цвік // Антологія української юридичної думки : у 10 т. / редкол. : Ю. С. Шемшученко [та ін.]. – К. : Юрид. книга, 2005. – Т. 10. – С. 49–63.

11. Томашевский К. Л. Общепризнанные принципы международного права в сфере труда: актуальные проблемы / К. Л. Томашевский // Российский ежегодник трудового права. – 2010. – № 6. – С. 376–395.


[1] У цій частині справедливе зауваження В. М. Лебедєва, який допускає можливість взаємного субсидіарного застосування норм різних галузей права й відзначає, що «использование норм трудового права административным, аграрным, правом социального обеспечения и другими отраслями вовсе не свидетельствует о расширении предмета трудового права... Применение норм трудового права в субсидиарном порядке расширяет не предмет правового регулирования, а сферу его действия» [4, с. 23-24].

[2] Сфера дії (застосування) норм тієї або іншої галузі права може визначатися не лише законодавцем, а й правозастосовними органами. В останньому випадку йдеться про заповнення (подолання) існуючих прогалин («лакун») у праві за допомогою механізму міжгалузевої аналогії, який передбачає застосування як норм трудового права, так і норм інших галузей права стосовно виявлених прогалин у системі правового регулювання суспільно–трудових відносин. Наразі мова йде про можливість субсидіарного застосування до трудових відносин норм, перш за все, цивільного права. Норми цивільного, а також інших галузей права, матимуть у разі наявності прогалин у правовому регулюванні соціально–трудових відносин – складових предмету галузі трудового права винятково субсидіарне, казуально–допоміжне значення. Тут можна визнати цілком обґрунтованими висловлені в літературі численні пропозиції щодо можливості субсидіарного застосування до трудових відносин норм інших галузей права [5-8]. Таке субсидіарне застосування норм іншої, як правило, суміжної галузі права здійснюється на основі механізму міжгалузевої аналогії, за умови, що при цьому мають місце схожі відносини й схожі методи (способи, прийоми) їхнього правового регулювання, а також існує генетичний зв’язок між такими галузями права. Заповнення прогалин правозастосовними органами в правовому регулюванні трудових відносин нормами інших галузей права може проводитися виключно на основі й у межах «системи координат», що апріорі формується змістом (сутнісними характеристиками) галузевих принципів трудового права, що визначають загальну спрямованість і сутність правового регулювання трудових відносин. Наразі керуємося, зокрема, висновком Г. В. Гребенькова про те, що принципи є «фундаментальними у своїй очевидності...» [9, с. 9]. Якщо «норма–масштаб є еталоном для вирішення тільки однотипових життєвих ситуацій, то на принципи зобов’язані спиратись всі суб’єкти незалежно від конкретних життєвих обставин, з якими вони стикаються. Принципами проникнуті всі норми. Вони є своєрідними згустками, нервовими центрами права, що цементують усю його систему. Їхнім вимогам повинні відповідати й підкорятися всі правові норми, щодо яких принципи володіють пріоритетом. Саме тому приписи–принципи мають підвищено концентрований правовий характер. Звідси випливає висновок, що їхній зміст не слід зводити до одного з видів правових норм, а треба розглядати як самостійний елемент системи права. Тому, – за справедливим твердженням М. В. Цвіка, – оптимальним є розуміння права як системи не просто норм, а норм і принципів» [10, c. 58]. З такого ж розуміння місця «принципів» у структурі поняття окремих галузей права та вирішального значення принципів міжнародного права в сфері праці під час установлення й характеристики міжнародних трудових стандартів виходить і К. Л. Томашевський, коли дефінує «міжнародне трудове право» й «міжнародне право соціального забезпечення» як «...отрасли международного права, т.е. системы международных принципов и норм, регулирующих отношения между государствами, международными организациями и иными субъектами международного права в целях установления и обеспечения международных стандартов трудовых и социально обеспечительных прав человека...» та висновує, що «одну из ведущих ролей в установлении международных трудовых стандартов в современном международном трудовом праве играют общепризнанные принципы международного права в сфере труда» [11, с. 374, 376].