*111913*

Цивільне право

Шик Ю.О

Студентка факультету «Міжнародної економіки і права»

Криворізький національний університет

Криворізький економічний інститут

Науковий керівник:

к.ю.н Ямковий Владислав Іванович

м.Кривий Ріг, Україна

ПРЕДСТАВНИЦТВО У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ.

Актуальність даної теми полягає в тому,що проведення в Україні системних та ефективних правових реформ зумовлює необхідність поглибленого дослідження проблем удосконалення механізмів реалізації та захисту цивільних прав та інтересів особи у цивільному процесі, та, у зв’язку з цим, переосмислення деяких підходів до правової природи процесуального представництва.

Зростання ролі представництва у цивільному процесуальному праві зумовлене конституційними гарантіями реалізації прав громадян, а також зобов’язаннями України перед міжнародними та європейськими установами щодо реалізації та захисту прав людини. Проте практика застосування чинного законодавства України дозволяє визначити низку протиріч, колізій, що унеможливлюють забезпечення ефективного захисту прав громадян, а таким чином, негативно впливають на функціонування приватноправових відносин. У цьому контексті варто відзначити, що поза увагою положень цивільного процесуального законодавства залишилась низка питань щодо забезпечення трактування понятійного апарату цивільного процесуального представництва, підстав його виникнення, класифікації. Недостатнім є врегулювання питань функціонування інституту цивільного процесуального представництва у кримінальному та господарському процесі, визначення ролі органів прокуратури, Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини, органів державної влади та місцевого самоврядування.

Дослідженням даної проблеми займались такі науковці, як Штефан М., Ковтун Л., Диба І, Ярошенко І., Карнеєва Л., Балакшин В., Трубін М.,. Абдульманов А., Даниленко В., Дубинський О., Клейн О., Баулін та ін.

Метою даної статті є проведення комплексного, системного дослідження правової природи процесуального представництва, розробка теоретико-правових засад, подальшого їх розвитку та науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на удосконалення правового регулювання процесуального представництва.

У теорії цивільного процесуального права питання про представництво завжди було дискусійним. Серед науковців немає єдності щодо визначення процесуального представництва розуміння його змісту, суб’єктивного складу, обсягу повноважень представник тощо. З набуття Цивільним процесуальним кодексом України ( далі - ЦПК) [2]. Інтерес до цих питань ще більше зростає,адже є потреба проаналізувати, чи змінилося нормативне регулювання цього правового інституту,які наскільки ефективно він буде працювати.

Основні положення про представництво регламентується ст. 38-44 Глави 4 Розділу 1 ЦПК. Одразу звертаємо увагу, що законодавець, на відміну від ЦПК 1963 р., в якому «Представництво» регламентувалося окремою главою,відносить представників до учасників процесу, що в Найбільш яскраво,вважає І.А. Павлунок, характер такої заінтересованості проявляється при здійсненні батьками законного представництва в інтересах своїх неповнолітніх дітей і та обставина, що інтерес процесуального представника носить особливий(похідний) характер від інтересу сторін, третіх осіб та інших учасників процесу, не лає підстав для виключення представників із числа осіб, які беруть участь у справі [4 с.54]. Кардинально протилежний підхід закладено в Цивільному процесуальному кодексі Російської федерації, за окрема, представники не належать до осіб,що беруть участь у справі [5 с.77].

Згідно зі ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень,дії чи бездіяльності органів державної влади,органів місцевого самоврядування,посадових і службових осіб [1]. Необхідністю представництва обумовлена такими ознаками: по-перше залучення до участі у справі представника забезпечує професійний захист особи; по-друге, юридичні особи повинні бути представлені в процесі конкретними особами; по-третє, в разі відсутності в особи повної цивільної дієздатності виникає законне (обов’язкове) представництво [ 6 с.135].

Слід зазначити, що нормативного визначення представництва не має. В теорії цивільного процесуального права представництво визначається як юридичні відносини, за яким одна особа – представник - виконує на підставі повноваження, наданого йому законом,статутом, положенням або договором, процесуальні дії у цивільному судочинстві на захист прав та інтересів іншої особи,що охороняються законом,державних і громадських інтересів [ 6 с.155]. Аналізуючи наведене визначення, можна зробити висновок, що сутність інституту представництва полягає в наступному :

по - перше,представник виступає від імені і в інтересах особи, яку він представляє; по-друге, представник здійснює права і обов’язки особи,яку він представляє; по-третє,вчинені дії представником є обов’язковими для особи,яку він представляє; по-четверте, представник діє в межах наданих йому повноважень і може бути обмежений у здійснені деяких із них.

Представник у цивільному судочинстві покликаний виконувати дві функції: -захищати права та інтереси осіб,які беруть участь у справі;

-представляти таких осіб,бути їх повіреним.[ 6 с.125].

Юридичних осіб представляють їх органи,що діють у межах повноважень,наданих їм законом,положенням або їх представники. Державу представляють відповідні органи державної влади у межах їх компетенції через свого представника Що ж стосується справ про усиновлення, то особиста участь у справі заявника є обов’язковою,але це не позбавляє його права отримувати правову допомогу [2].

Деякі науковці такі як Диба І. І вважають ,що саме монополія колегій адвокатів,певною мірою загальмувавши розвиток адвокатури , скасована після набрання чинності Закону України «Про адвокатуру», і на сьогодні допуск до професії адвоката здійснюється виключно на підставі відповідного свідоцтва, яке надається громадянам України з відповідним освітнім рівнем і виключно за результатами позитивного складання кваліфікаційного екзамену [9,с.145].

Крім цього, встановлені спеціальні обмеження щодо виконання представницьких функцій суддями, слідчими, прокурорами, за виключенням коли вини діють як представники відповідного органу , що є стороною або третьою особою в справі, чи як законі представники. Це правило закріплене в ст.41 ЦПК[ 2 ].

Питання про допуск представника до участі в процесі вирішує суддя або суд. На нашу думку, ця процесуальна дія повинна фіксуватися в ухвалі суду, наприклад, в ухвалі про відкриття провадження у справі може бути визначені вже два критерії, за яким суд або відкриває провадження у справі, або залишає заяву без руху, це: 1) наявність дієздатності; 2) належним чином оформлені повноваження на ведення справи [ 8,ст.9 ]

Не менш цікавим є питання про множинність представників на боці однієї особи. Довіритель повинен чітко визначити коло повноважень кожного із них.

Отже, на основі проведення дослідження для покращення інституту представництва, можна зробити такі пропозиції, щодо вдосконалення інститута представництва:

- надати легальне визначення цивільного процесуального представництва, доповнивши відповідною нормою статті ЦПК України;

- посилити юридичну відповідальність процесуальних представників за неналежне здійснення покладених на них повноважень;

- забезпечити чіткий правовий механізм здійснення цивільного процесуального представництва органами прокуратури, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, у тому числі через регіональні представництва та органів місцевого самоврядування.

При цьому варто було б запровадити механізми публічного звітування органів прокуратури та Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо виконання ними цих функцій, юридичну відповідальність за невмотивовану відмову особі виступити у цивільному процесі у якості процесуального представника.

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості ВРУ, 1996, № 30.

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2003, NN 40-44, ст.356

3. Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України, 2004, N 40-41, 42, ст. 492

4. Павлунік І.А Представництво в цивільному процесі України. Автореферат дис.канд.юрид.наук. - К.,2006.- С.10

5.Коментарий к Гражданскому процессуальному кодексу Российской Федерации/ Под общ.ред.первого заместителя Председателя Верховного Суда РФ В.И. Р адченко.М.: Норма,2005. – С.77,109

6. Лазько Г.З. Джерела інституту представництва у цивільному процесуальному праві України // Часопис Київського університету права. Випуск 3.; К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2006; С. 112-117.

8. Закон України «Про адвокатуру» // Відомості Верховної Ради – 1993

9. Диба І. Представник в цивільному процесі // Юридичний вісник України, 2006, №15 – с. 12