Економічні науки/11.Економіка сільського господарства

Аспірант М.В.Мозгова

Миколаївський державний гуманітарний університет ім. П.Могили

Основні проблеми розвитку аграрного землекористування

 

В умовах кардинальних змін в економіці України, наприкінці XX ст, розпочався процес реформування земельних відносин, який охопив усі сфери у загальній системі соціально-економічних перетворень, створюючи концептуальні основи нового земельного ладу. Основним пріоритетним  напрямком в земельних перетвореннях стало відновлення в країні права приватної власності на землю та інші засоби виробництва, формування умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, впровадження раціонального використання і охорони земель. За цих обставин станом на 1 грудня 2007 року 6,9 млн громадян України набули право на земельну частку (пай), із них 6,8 млн громадян (98,6%) отримали сертифікати на право на земельну частку (пай), а понад 6,1 млн громадянам оформлено і видано державні акти на право власності на земельні ділянки, що становить 89,9% від кількості громадян, які набули таке право [1, с.4-5]. За даними Державного агентства земельних ресурсів, на 18 вересня 2007 року, у результаті перерозподілу земельних ресурсів в Україні в державній власності залишилося 49,3% земель (29 млн. га), у приватну й комунальну власність передано 50,7%. Загальна нормативна вартість земель, переданих державою безплатно, становить близько 210 млрд. грн.

Разом з тим, моніторинг всіх складових земельної реформи  дозволяє констатувати, що крім здобутків, вона має значну кількість прорахунків, помилок та недоліків. Починаючи з того, що земельна реформа  не мала офіційно задекларованої комплексної програми з науково обгрунтованими стратегію, тактикою та механізму здійснення, в її основі було відсутнє законодавче і нормативно-методичне забезпеченням, недостатнє фінансування, при цьому ре­формування земельних відносин  не передбачало окреслення відповідальних за  результати їх проведення на всіх рівнях управлінської вертикалі, в ході  проведення реформи не дооцінювалось важливість  роз’яснювальної роботи серед селян, недостатнім був державний контроль за  соціально-економічною і екологічною результативністью ре­формування і ін.  Наразі була порушена цілісність архітектоніки земельної реформи як у змістовному плані, так і в часовому вимірі, що й  стало витоком низки взаємозв’язаних, різних за складністю і масштабністю  проблем соціального, економічного, технологічного, екологічного та правового  характеру (рис. 1.1) в стратегічній сфері економіки країни – сільськогосподарському землекористуванні та землеволодінні.

Рис.1.1. Схема взаємозв’язку проблем  в сфері землекористування

Слід відмітити, що аналітичне дослідження  шляхів реформування земельних відносин  і політичних, екологічних, економічних, соціальних і інших проблем як наслідків їх реалізації, дозволило вітчизняним вченим окрестити  ситуацію в землекористуванні як кризову, а «причини її виникнення - не природні, а рукотворні [2, с.13]». Зазначені  проблеми з’явилися  не одночасно, але  будучи взаємодіючими, взаємозв’язаними і взаємозалежними, вони призводять до порушення рівноваги розвитку землекористування та стають похідною для подальших деструктивних гальмівних процесів та явищ з  руйнівними, небезпечними наслідками. Зазначене підтверджується  дослідженнями відомого економіста А. Печчеї, ініціатора формування міжнародної наукової організації «Римський клуб», яка за час свого існування  внесла вагомий вклад в дослідженні проблематики розвитку суспільства в глобальному аспекті та визначила стратегію спільних дій для усього людства  [3, с.35-46]. Автор в своїй праці [4, с.16-17] обгрунтував, що економічні, соціальні, екологічні і інші проблеми переплітаючись і взаємодіючи пускають «коріння» і дають «паростки» в суміжних і віддалених сферах. Наведена  парадигма та широке коло наших спостережень за еколого-економічним спадом в сфері використання земельних ресурсів, дозволило зробити припущення, що розвиток аграрного землекористування за спадною, зумовлює появу негативних тенденцій в господарській діяльності країни, відповідно стає внутрішньою загрозою національній безпеці країни. Але відзначимо, що це твердження ми вважаємо справедливим вразі відчудження радикальних, запобігаючих антикризових заходів в землекористуванні. Отже нинішній ригідний стан в землекористуванні не є безперспективним, оскільки навіть «…нераціональний процес реформування є запорукою руху вперед [5, с. 17]». При цьому вітчизняне землекористування має  високий потенціал розвитку, свої умови здійснення і підкоряється законам і закономірностям, у тому числі закономірностям циклічного розвитку всієї соціально-економічної системи, тобто  знаходиться в стані певного відношення до загальних (хвилеподібних) циклів економіки, згідно яких за прогресом очікується регрес і криза. Отже, якщо врахувати той факт, що економіка країни знаходиться на етапі глибокого і затяжного спаду, то ця обставина не може не відзначитися на стані однієї з важливих сфер – землекористуванні. При цьому на рівень кризового стану в землекористуванні впливають інші фактори, серед яких домінуючими є внутрішні, пов’язані, з якістю управлінням,  яке пронизує  горизонтально та вертикально правовий, економічний, екологічний, соціальний та технологічний базис землекористування. Домінантність управління, визначається його відповідальністю за кардинальні перетворення в земельних відносинах, з одного боку, і формування  прогресивного земельного ладу в країні, з іншого. В класичній формі, результати його діяльності передбачають забезпечення раціонального використання і охорони земель, відтворення і підвищення їх родючості, захисту прав громадян та їх об'єднань на землю, вдосконалення державного регулювання і контролю за використанням і охороною земель, збереження і підтримання сприятливого для життя і здоров'я людей довкілля, підвищення їх добробуту.

 

Список використаних джерел.

1.                 Яценюк І. Держземагенство підійшло до найвідповідальнішого етапу діяльності… // Землевпорядний вісник. - 2007, № 6.- С.4-10

2.                 Загальні збори Української академії аграрних наук. Виступ члена-кореспондента УААН І.А. Пабата // Науково-практичне видання: АгроІнКом, 2003, № 9-10, С. 1-76

3.                 Meadows D.L. Beyond the Limits to Growth // «Global Environment and Local Action», The Club of Rome Conference in Fukuoka,- Japan, 1992.- Р. 35-46

4.                 Печчеи А. Человеческие качества.- 2-е изд.- М.: прогресс, 1985.-312 с.

5.                 Горлачук В.В. Використання земель в умовах земельної рефор­ми // Вісник ЛДАУ: Проблеми реформування земельних відно­син в умовах західного регіону України. – Львів, 1997. - №1. – с. 16-18