УДК 338.439

Щекович Олена Сергіївна

к.е.н, доцент кафедри банківської справи

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана»

Криворізький економічний інститут

Особливості забезпечення продовольчої безпеки

в ринкових країнах

Постійна увага державних органів США до проблем розвитку агропродовольчого комплексу зумовлена його ключовим місцем в економіці країни. Адже продовольство є стратегічним ресурсом, що забезпечує продовольчу безпеку країни, його соціальну стабільність. Сучасні зміни в агропродовольчій політиці США є закономірним результатом виходу країни на новий етап реалізації своєї продовольчої стратегії [1].

Державне регулювання, насамперед ціноутворення в сільськогосподарському виробництві, є невід’ємною умовою ефективного господарювання на землі і забезпечення продовольчої безпеки будь-якої країни, де створені або створюються ринкові відносини.

Тому економічний аналіз тенденцій і світового досвіду регулювання цін має велике значення. Особливої уваги заслуговує практика тих країн, яким вдалося подолати галопуючу інфляцію, а також стабілізувати ціни на продовольчі товари.

В основу формування цін закладений закон вартості, але одночасно на нього впливають різні чинники внутрішнього і зовнішнього характеру, зокрема державне регулювання. Створюються спеціальні адміністративно-правові механізми державного впливу внутрішнього ціноутворення. Такий вплив здійснюється за двома напрямами:

1) пряме регулювання цін;

2) контроль за цінами.

Особливий інтерес становить досвід вирішення економічних і соціальних проблем в Австрії, де стан економіки стабільний (немає страйків, ритмічно працюють підприємства, підтримується високий рівень життя всіх верств населення, здійснюється поступовий еволюційний розвиток без економічних криз).

Державне регулювання цін було введене в Австрії після закінчення Другої світової війни у зв’язку з важким станом в економіці. На першому етапі він охопив майже всі товари і послуги. Питаннями державного регулювання цін в Австрії відають відповідні підрозділи міністерства економіки, сільського і лісового господарства, охорони здоров’я. Регулюються ціни приблизно на 10 % видів продовольчих товарів.

У міру нормалізації економічного стану в країні і утвердження в суспільстві ринкових відносин державне регулювання цін поступово знижувалося. Сьогодні державне регулювання цін тут здійснюється згідно із законом про ціни від 1976 р. Цим законом визначений перелік товарів і послуг, на які міністр економіки має право встановлювати максимальні і мінімальні ціни (на практиці переважно максимальна ціна не допускається). У разі кризової ситуації може вводитись державне регулювання цін на період збереження ситуації, що склалася.

Деякі особливості має регулювання ринку молока, зерна і м’яса, яке здійснюється спеціальними організаціями: Молочним фондом, Зерновим фондом, Комісією з тваринництва і виробництва м’яса.

Молочний фонд є самостійною адміністративною одиницею (юридичною особою). Він визначає для кожного молокозаводу регіон, у межах якого той закуповує молоко і реалізовує продукцію. Фонд регулює ці поставки, визначає кількість і асортимент продукції, що випускається, вносить пропозицію в Паритетну комісію щодо встановлення базисних цін на молоко і молочні продукти, виділяє дотації, що є у нього, на виробництво окремих видів продукції.

Зерновий фонд також самостійна адміністративна одиниця зі статусом юридичної особи. До складу його правління входять ті само представники, що і до Молочного фонду.

Щороку розробляється і встановлюється так званий зерновий протокол, що повністю регулює виробництво і збут зерна. У ньому фіксуються стабільні, єдині для всієї країни закупівельні ціни на всі види зернових, за якими оплачується здана виробником продукція, визначаються посівні площі під окремі культури, обсяги закупівель зерна, що гарантуються, у виробників, а також розміри дотацій.

Комісія з тваринництва і виробництва м’яса не є юридичною особою і діє безпосередньо при Міністерстві сільського і лісового господарства. Вона здійснює контроль за виконанням установлених законом якісних норм корму тварин; визначає максимальний і мінімальний рівень цін на м’ясо; регулює пропозицію товару на ринку; виділяє з держбюджету за домовленістю субсидії виробникам для зберігання м’яса і м’ясопродуктів; видає експортні і імпортні ліцензії; вирішує питання про виділення експортних субсидій (50 % із коштів держбюджету і 50 % з бюджету федеральних земель).

В Японії для здійснення функції регулювання цін створений спеціальний урядовий орган – бюро цін управління (економічного планування). Загалом тут регулюється 20 % споживчих цін [5].

У Франції державне регулювання цін і цінову конкуренцію здійснює Департамент з конкуренції Міністерства економіки, фінансів і бюджету. Прямим регулюванням охоплені ціни на сільгосппродукцію, газ, електроенергію, транспортні та інші товари і послуги монопольних виробників-продавців, а також ціни тих сфер, де у споживачів бракує варіантів придбання товарів або надання послуг (наприклад, проїзд автодорогами) [8].

У Швейцарії створене Федеральне відомство з контролю за цінами. У законодавчому порядку регулюються ціни майже на 50 % обсягу товарної продукції. Обмежено регулюються ціни на текстильні товари, іграшки, музичні інструменти. Рівень цін контролюється не лише державними органами [1].

В Іспанії остаточне рішення про зміну цін ухвалюється Урядовою комісією з економічних питань при Раді Міністрів. Державні ціни становлять 10 % від загальної структури споживчих цін. Національним інститутом статистики щомісяця публікується інформація про індекси споживчих цін, які розраховуються на основі «корзини споживача». Контроль за цінами здійснює Міністерство економіки і фінансів [4].

Проте це не означає, що держава не впливає на формування цін на всі інші товари і послуги. У деяких сферах такий вплив навіть посилюється при використанні ринкових важелів у механізмі господарювання.

У Фінляндії для щоденних потреб населення діють принципи ефективного регулювання ринковим ціноутворенням, для вирішення глобальних завдань перспективного розвитку економіки, технічного прогресу – гнучкого реагування на кон’юнктуру ринку і ефективного впливу на виробництво та споживання цін для стимулювання і контролю розвитку прогресивної структури промисловості [4].

У Китаї не визнається жорсткий зв’язок між розвитком ринку, з одного боку, і приватизацією і демократизацією в їх західному розумінні – з іншого. Вважається, що ця «триєдність» не є обов’язковою. Реформа цін у Китаї включає регулювання цінових пропорцій, оздоровлення механізму ціноутворення і поступову ліквідацію дворівневої системи цін (низьких планових і високих ринкових). Верхня межа допустимого зростання цін на рік становить 10 %, із них 3 % пов’язані з грошовою емісією, необхідною для забезпечення економічного розвитку, а 7 % – це поле для врівноваження цін [9].

Практика проведення реформ у Східний Європі (Угорщина, Польща, Болгарія, Румунія) свідчить, що більшість країн для здійснення змін у структурі економіки і відносинах власності вважає за необхідне вживання спеціальних заходів щодо оздоровлення системи цін і грошово-фінансової сфери, без чого ринкові відносини не можуть діяти. У зв’язку з цим акцент робиться саме на ціни, кошти і фінансові ресурси [1].

Вивчення досвіду зарубіжних країн засвідчує, що сфера контрольованого державою ціноутворення становить від 10 до 30 % загального обсягу продукції, що випускається. Регулювання цін на внутрішньому ринку на сільськогосподарську продукцію в цих країнах здійснюється підтриманням рівня цін і доходів виробників у вигляді субсидій на часткову компенсацію витрат виробництва.

Держава звичайно стимулює експорт сільськогосподарської продукції, підвищення її конкурентоспроможності і тим самим зниження рівня цін імпорту. В цьому разі уряд виплачує експортні субсидії, які є доплатою до експортної виручки з метою вирівнювання її із внутрішніми цінами. У США експортні субсидії сягають до 25–30 %. У країнах ЄС – це ціни підтримки, які є мінімальними гарантованими цінами, за якими здійснюється закупівля фермерської продукції.

Такий механізм цінового регулювання дає можливість національним економікам країн досягти значних результатів, особливо в умовах інфляції.

Характерні приклади системи державного регулювання цін у деяких країн світу корисні для України. Перенесення їх до системи господарювання нашої країни могло б не лише поліпшити, але і посилити розвиток агропромислового комплексу. Нам потрібна власна специфічна система ціноутворення, яка б не тільки забороняла, а і перш за все стимулювала сільськогосподарське виробництво, забезпечувала гідне життя як виробників, так і всього населення країни.

Список використаних джерел

1. Буздалов И.Н., «Реформування земельних відносин у Східноєвропейських країнах», Досягнення науки і техніки; 1996 р. №2, с.42-47;

2. Народное благосостояние: тенденции и перспективы. – Москва: Наука, 1991.

3. Кваша С.М., «Удосконалення аграрних зовнішньоекономічних відносин і особливості регулювання аграрного ринку в країнах ЄС», Економіка АПК, 2000 р. №6, с.92-96;

4. Золотухин В.П. Фермерское движение и правительственная сельскохозяйственная политика в США (30-60-е годы ХХ века)// Автореферат на соиск. уч.ст. докт.истор.наук. - Ленинград.: ЛГУ им.А.А.Жданова, 1971

5. Исторический опыт КПСС в осуществлении новой экономической политики. - М.: Политиздат, 1972

6. История социалистической экономики СССР (в семи томах). - М.: Наука, 1977-1980.

7. Кэнон-Оливарес П., Зимин И.Н. Анализ программ и политик: международных опыт. Управление программами: принцип логической основы.// в кн. Принятие инвестиционных решений: общий инструментарий. - Институт экономического развития Всемирного Банка, 1995.-с.171-2 57

8. Приходько Т. Основные принципы управления АПК в развитых капиталистических странах. - М.: ВНИИТЭИАПК, 1990.

9. Портяков В. Я. Китай: уроки реформы. – Экономика и жизнь. – 1991. – № 27.