Українська інженерно-педагогічна академія

Питання формування компетентностей науково-писемного мовлення у студентів технічних ВНЗ

В Україні триває період трансформації суспільного розвитку й перетворень у галузі освіти, реформування якої вимагає підготовки фахівців, які були б свідомими громадянами, активними, висококваліфікованими спеціалістами і, нарешті, творчими особистостями, готовими до постійного самовдосконалення. Донедавна реалізація цих завдань почасти здійснювалася в курсі „Ділова українська мова”, проте ця дисципліна обмежувалася переважно вивченням мови документів та мовних норм, властивих офіційно-діловому стилю української мови, натомість мало приділялося уваги формуванню вмінь якісного володіння професійною лексикою, запобіганню явищам інтерференції як наслідку недостатніх знань системи української мови. Останній аспект має особливе значення в Харківському регіоні. Актуальність порушення питання про викладання української мови зумовлена зокрема відсутністю єдиної програми з української мови для технічних ВНЗ.

Проблеми мовно-мовленнєвої підготовки спеціалістів у вищій школі, професійного мовлення студентів технічних спеціальностей вивчались багатьма дослідниками, а саме: Л.В.Барановською, Л.М.Головатою, Г.М.Кацавець, В.О.Михайлюк, Л.М.Паламар, С.В.Шевчук та іншими. Процес оволодіння культурою усного й писемного мовлення науковці пов’язують не тільки з курсами практичної граматики, яка вчить писати й правильно говорити, але й в аспекті соціально-психологічного й індивідуального формування особистості студента, тобто мовна підготовка розглядається як засіб соціалізації, самовираження й самореалізації.

Нове бачення проблеми викладання української мови на інженерно-пелагогічних спеціальностях у зв’язку із впровадженням курсу „Українська мова (за професійним спрямуванням)” полягає у зміні акцентів з офіційно-ділового на науковий стиль. Науковий стиль заслуговує особливої уваги, оскільки студенти, навіть володіючи певними мовними навичками, неспроможні стилістично грамотно скласти власний науковий текст (оригінальний і вторинний). Мета пропонованої статті – шляхи формування компетентностей науково-писемного мовлення, а саме: вдосконалення знань студентів про особливості мови наукової літератури, структуру наукового твору, вміння анотування й реферування наукової літератури, а також підготовки до написання власного наукового тексту: конспекту, реферату, статті, курсової, бакалаврської та магістерської роботи.

Основними видами практичних робіт студентів є: конспектування лекцій; складання плану лекцій; повідомлення; складання узагальнюючих таблиць, схем; аналіз словникових статей; складання термінологічного словника; виписування з довідників, словників термінів і розкриття їхнього значення з указівкою, у якій галузі науки вони використовуються; творчі роботи (складання анотації до підручника, навчального посібника, складання плану реферату досліджуваної проблеми з дисциплін, що вивчаються і т.д.).

Вивчення мовних фактів і структур можливе тільки в умовах їхнього реального функціонування. Отже, об’єктом вивчення може бути тільки текст, оскільки в ньому реалізуються всі потенційні можливості мови як системи, а в нашому випадку – навчальний текст. На прикладі навчального тексту можна розглядати стилістичні особливості лексичного складу наукового стилю (синоніми, антоніми, пароніми, терміни, слова іншомовного походження), морфологічні засоби (рід і число, варіанти відмінкових форм іменників, функціонування займенників і ступенів порівняння прикметника, прийменникові конструкції та ін.), синтаксичні особливості (порядок слів у реченні, активні і пасивні конструкції, дієприкметникові й дієприслівникові звороти і їх паралельні синонімічні конструкції, метатекстові одиниці), структуру наукового тексту ( на рівні смислового аналізу речення, абзац) тощо. Основні риси наукового стилю: офіційний характер відносин учасників мовлення, підготовленість мовлення, переважно письмова форма мови у вигляді монологу; логічна послідовність викладу, однозначність, точність, стислість при інформативній насиченості змісту, конкретність, об'єктивність викладу. Характерні риси наукового стилю: насиченість термінами (15–20% усієї лексики); наукова фразеологія, перевага абстрактної лексики, уживання форми однини в значенні множинного, переважне вживання іменників, багатокомпонентні складні речення.

Мовленнєві засоби наукового стилю:

• Фонетичні: повне промовляння звуків, переважно розповідна інтонація, середній темп мовлення.

• Лексико-фразеологічні: широке використання слів з абстрактним значенням, термінологічної лексики, запозичених слів, уживання слів у прямому значенні, використання спеціальних знаків і символічних позначень.

• Словотворчі: широке використання віддієслівних іменників, складних і складноскорочених слів.

• Морфологічні: уживання речовинних і абстрактних іменників у множині, конкретних іменниках для позначення узагальненої кількості, широке використання форми родового відмінка. Невикористання дієслів у формі 1-ї особи однини й 2-ї особи однини та множини; порівняно рідке використання форм умовного та наказового способів, майбутнього часу дієслова; натомість широке вживання дієслів у формі теперішнього часу зі значенням постійної дії; продуктивність дієслова недоконаного виду, дієприкметників і дієприслівників.

• Синтаксичні: використання складених іменних присудків у дійсному способі. Широке застосування в наукових текстах складних речень, простих з однорідними членами, відокремленими зворотами, із узагальнюючими словами і вставними конструкціями, безособових і невизначено-особових речень. Синтаксичні особливості усної форми наукового стилю мови: спрощення синтаксису, допустимість розмовних синтаксичних конструкцій, використання елементів діалогу.

• Спеціальні графічні засоби: формули, таблиці, схеми, карти, графіки, креслення.

• Типові порушення норм наукового стилю: порушення послідовності і логічності викладу, недоречне використання засобів інших стилів мови, синтаксична ускладненість усних форм наукової мови, мовна надмірність.

Із першого дня студенти-першокурсники зустрічаються з такою проблемою, як написання конспекту. На жаль, випускники середньої загальноосвітньої школи цього робити не вміють. Тому, на наш погляд, перші заняття необхідно присвятити формуванню цих навичок: саме з конспекту через розуміння структури наукового тексту й особливостей його будови студенти усвідомлюють необхідність уміти правильно скорочувати слова, складати різні типи планів і виконувати певну компресію тексту. Не можна довільно, безсистемно скорочувати слова, тому що недописані слова (неправильно скорочені) і фрази через деякий час втрачають смисл, забуваються, їхнє значення може спотворитися (напр., реч. – речення? речовина?). Для того, щоб цього уникнути, студенту потрібно:

– знати, що в писемній мові найбільша кількість інформації припадає на перші букви слів;

– знати, що закінчення слів в українській мові мають велике значення, тому не можна скорочувати ті закінчення, які вказують на відношення між предметами;

– терміни, нові слова й поняття записувати повністю;

– використовувати загальновживані скорочення слів і абревіатур;

–створити власну зрозумілу в будь-який час систему скорочень.

При підготовці до семінарських або практичних занять, пошуку літератури з певної теми, написанні рефератів і курсових робіт студенти усвідомлюють значення правильно складеної анотації, тому що саме анотація допомагає швидко ознайомитися зі змістом першоджерела. На практичних заняттях із мови вони вчаться її писати і розуміють, що навчитися правильно писати анотацію – означає навчитися вибирати з наукового тексту найголовніше й викладати це в максимально стислій формі. Анотація через свою надмірну скороченість не передбачає цитування, у ній не використовуються смислові фрагменти оригіналу, а основний зміст першоджерела передається „своїми словами” з використанням певних мовних конструкцій для передачі основного змісту.

Процес читання спеціальної літератури завжди корелюється з умінням зрозуміти текст, виділити основну інформацію і в стислій формі викласти її. Саме тому в науковій практиці широко використовується реферат, призначення якого – надати інформацію в стислій формі про будь-яку наукову роботу. Крім загального знайомства з видами рефератів (на нашу думку, буде доречно розглядати репродуктивні (реферат-конспект и реферат-резюме) та продуктивні (реферат-огляд, реферат-доповідь), студенти повинні навчитися складати зазначені види робіт. Із досвіду знаємо, що викладачі багатьох спеціальних кафедр складають методичні рекомендації щодо написання рефератів із певних дисциплін, але ніхто з них не звертає увагу студентів на мовні особливості передачі інформації. Таких знань студенти можуть набути тільки на заняттях із мови. Наприклад, як можна в рефераті за допомогою мовних засобів передачі інформації перейти від переліку основних питань до аналізу найважливіших із них:

У цій ( нашій, пропонованій...), статті (роботі, дослідженні...)

автор (учений, дослідник, теоретик...; зарубіжний, відомий, видатний...)

ставить (порушує, висуває, розглядає...)

ряд (низку, декілька...)

важливих (таких, певних, основних, суттєвих, головних, цікавих, суперечливих...)

питань (проблем...).

Отже, уміння грамотно і красиво укладати свої перші наукові тексти (нехай і вторинні) допоможе студентові краще засвоювати основний навчальний матеріал і підвищить якість навчального процесу.

З огляду на викладене вище, можна стверджувати, що мовна підготовка студентів технічних ВНЗ повинна передбачати як теоретичні, так і практично-прикладні знання, які стають основою мовленнєвої діяльності. Засобами наукового стилю як складової частини загального курсу можна забезпечити належний рівень мовної підготовки студентів – майбутніх інженерів.

ЛІТЕРАТУРА

1. Борисов П.П. Компетентостно-деятельный подход и модернизация содержания общего образования / П. П. Борисов // Стандарты и мониторинг в образовании. – 2003. – № 1 .– С. 58-61.

2. Борисюк И.В. Просодическая интерференция // Украинско-русское двуязычие: Социологический аспект. – К.: Наукова думка, 1988.– 218 с.

3. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання. – К.: Ленвіт, 2003 – С. VІІІ.

4. Іванішин 3., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. - Дрогобич: Відродження, 1994.

5. Коваль А.П. Науковий стиль сучасної української літературної мови. Структура наукового тексту. – К., 1970. – 306 с.

6. Непийвода Н.Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально-стилістичний аспект): Автореф. дис...док. філол. наук. – К., 1997. – 40 с.

7. Пасинок В.Г. Мовна підготовка студентів як загальнопедагогічна проблема: Монографія. – Х., 1999. – 154 с.

Ротова Наталія Володимирівна

канд. філолог. наук, ст. викладач кафедри українознавства і політології Української інженерно–педагогічної академії

61140, Харків 140, пр-кт Гагаріна, 46 – 99; 737–55–05.