Грінка Т.І.

Кіровоградський національний технічний університет

Концептуально-логічна модель використання робочої сили

З розвитком демократизації, пошуком нових підходів до управління соціально-економічними процесами, що відбуваються в суспільстві, дедалі більше актуалізується проблема підвищення ефективності використання робочої сили.

В історичному контексті сучасна наука включає різні підходи, наукові школи і напрями, які оперують стосовно людей на виробництві поняттями: “ресурси”, “потенціал”, ”капітал”, “чинник”, “кадри”, ”робоча сила”. Категорію “робоча сила” вперше застосував Д. Рікардо для означення не створюючих здібностей людини, а саме найманих працівників. За традицією, яка почалася від Д. Рікардо, робочою силою зарубіжні економісти називають економічно активне населення, тобто тих, хто “може і бажає працювати”.

На нинішньому етапі розвитку України в нашій статистиці використовується класифікація населення, відповідно до якої воно розподіляється на економічно активне (робоча сила), що забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг, та економічно неактивне. Науковці під робочою силою сьогодні , як правило, розуміють:

– сукупність фізичних та розумових здібностей, якими володіє людина і які використовуються нею при створенні певних споживчих вартостей;

– працездатне населення, що зайняте у суспільному виробництві, а також тих, хто шукає роботу (синонім економічно активного населення);

– працівників загалом або працівників конкретного підприємства.

Узагальнюючи різні трактування вищезазначеного поняття, в доповіді автор оперує категорією “робоча сила” в контексті економічно активного населення, що становить певну систему – “робоча сила”, яка складається конструктивно з елементів, які перебувають у взаємозв'язку. Вона має свою внутрішню структуру, оскільки працівники розрізняються за виконуваними функціями, категоріями, професіями і за іншими характеристиками: демографічними (стать, вік), економічними (стаж, підготовка, мотивація), соціально-психологічними (дисципліна, здатність до взаємодії) та ін. Суб’єкт праці стає носієм різних (передусім творчих та інтелектуальних) здібностей у відповідь на адекватний попит та відповідну оцінку висококваліфікованої праці у суспільстві.

Досліджуючи використання робочої сили, автор здебільшого абстрагується від тієї частки економічно активного населення, яка може і бажає працювати, але на даний час є не залученою. Тобто йдеться про зайнятих громадян, які працюють (або можуть працювати) продуктивно й ефективно, задовольняти особисті і суспільні потреби. При цьому поняття “зайнятість” безпосередньо пов’язане із поняттям “межі виробництва”, тому що в системі національних рахунків визначено, що зайнятими слід вважати осіб, які беруть участь у створенні товару і наданні послуг у межах виробництва.

У сучасному економічному і соціальному житті суспільства відбуваються принципово нові зміни, які потребують нового концептуального підходу до розуміння моделі використання робочої сили. Розвиток ринкової економіки орієнтує власників виробництв на задоволення конкретних потреб споживачів, що змушує їх ставити свої вимоги до робочої сили, змінювати кадрову політику, добір робочої сили, її оцінку, розміщення, навчання. До того ж великий вплив на використання робочої сили мають виробничі й соціальні умови реалізації. Все це впливає на результати праці, на ефективність використання робочої сили, що відображено схематично (рис.1).

Рис. 1. Концептуально-логічна модель використання робочої сили

Отже, оскільки в умовах економічної нестабільності керівництво підприємств відсуває стратегію максимізації прибутку шляхом раціонального використання робочої сили, збереження рівня знань, кваліфікації, досвіду на другий план, що приводить до зниження конкурентноздатності підприємств, питання організації та планування відповідного рівня якості і кількості робочої сили залишаються дуже актуальними.