Батіщева С.М.

Науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів України

Бюджетні стимули в системі фінансового стимулювання

Актуальність дослідження фінансових стимулів як складової фінансового механізму стимулювання соціально-економічного розвитку визначається практичною значущістю цих процесів для суспільства. Питання забезпечення сталого соціально-економічного розвитку є завданням функціонування органів державної влади, а також ключовою проблемою досліджень вчених, оскільки все, що досліджується, тим чи іншим чином впливає на життя суспільства, а отже і на темпи соціально-економічного розвитку.

Дане дослідження обмежене вивченням питання фінансового стимулювання соціально-економічного розвитку і має на меті виокремлення бюджетних стимулів у складі фінансових стимулів, а також визначення ступеня адекватності інституційної системи управління фінансовою системою України задачі застосування бюджетних стимулів для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку.

Визначаючи наслідки втручання держави в економічні процеси, треба визнати, що така діяльність сьогодні призводить до значного коригування економічних інтересів суб’єктів господарювання, що визначає стимули для їх вступу у економічні відносини. Управління фінансами має на меті забезпечення оптимального режиму функціонування фінансових ресурсів держави, а як наслідок має створення фінансових стимулів взаємодії учасників ринку. Неефективне управління фінансовою системою призводить, навпаки, до знищення фінансових стимулів суб’єктів господарювання та до скорочення економічної активності, а, відповідно, і темпів розвитку.

Досліджуючи сутність фінансових стимулів слід відзначити, що жоден з дослідників не дає визначення цієї категорії. Така ситуація спостерігається внаслідок наявності різних точок зору вчених відносно сутності та функцій фінансів: лише деякі науковці виокремлюють стимулюючу функцію фінансів та фінансові стимули як складову фінансового механізму. Враховуючи лексичне значення слова «стимул» та його застосування в різних науках, можна визначити фінансовий стимул як результат застосування державою фінансових важелів, який дозволяє реалізувати економічні інтереси суб’єктів господарювання в сфері фінансових відносин з досягненням ефекту забезпечення соціально-економічного розвитку. Сутність фінансового стимулювання, відповідно, полягає у застосуванні фінансового механізму таким чином, щоб дозволити реалізувати потенційну можливість створення найбільш привабливого фінансового стимулу для суб’єктів господарювання.

Через значні розміри перерозподілу національного багатства через бюджетну систему країни особливе значення у складі фінансових стимулів мають бюджетні стимули.

Визначення бюджетного стимулу може бути дано через розуміння двоїстої сутності категорії бюджету. Виступаючи інструментом перерозподілу національного продукту, бюджет, з одного боку, виступає фондом, де акумулюються фінансові ресурси, вилучені в суб’єктів господарювання через систему оподаткування, з іншого – фондом, ресурси якого спрямовуються безпосередньо на забезпечення прискорення розвитку того чи іншого сектору економіки. Таким чином, бюджетні стимули – це фінансові стимули, які спонукають суб’єкт господарювання до вступу у відносини перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему.

Бюджетні стимули можна розподілити на податкові (доходні) і видаткові.

Податкові стимули визначають ступінь участі економічних суб’єктів у наповненні бюджетних фондів ресурсів. Підприємець вирішує, чи сплачувати податки, чи приховати об’єкт оподаткування від контролюючих служб, співставляючи економічну вигоду від прийняття того чи іншого рішення. Деякі дослідники поряд із податковими стимулами виокремлюють фінансові санкції як складову фінансового механізму. Вважаємо, що санкції – це один із фінансових інструментів, який наслідком свого застосування може мати утворення фінансового стимулу чи, навпаки, його усунення.

Видаткові стимули виникають на стадії витрачання бюджетних коштів. Вони охоплюють усіх економічних суб’єктів країни, оскільки кожен з них є потенційним отримувачем бюджетних коштів залежно від пріоритетів уряду. У складі видаткових стимулів можна виділити ті, які виникають при перерозподілі бюджетних ресурсів між різними ланками бюджетної системи (стимули в міжбюджетних відносинах), та ті, які виникають при взаємодії суб’єктів господарювання із суб’єктами управління бюджетними ресурсами.

Для ефективного використання фінансового механізму необхідна така система органів управління фінансами, яка враховувала б сфери виникнення фінансових стимулів. Тобто, повноваження по створенню ідентичних стимулів не повинні бути розпорошені між різними ланками цієї системи. В зворотному випадку виникає загроза її некерованості.

В Україні в управлінні фінансами беруть участь у межах своїх повноважень Президент України, такі центральні органи виконавчої влади, як Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Національний банк України й ін. Зупинимось саме на тих органах системи управління фінансами в Україні, які беруть участь у створенні бюджетних стимулів.

Безпосереднім суб’єктом утворення фінансових стимулів виступає Кабінет Міністрів України через Міністерство фінансів України, яке формує бюджетну політику країни. При цьому бюджетна політика кожної адміністративно-територіальної одиниці визначається її фінансовим органом, який підпорядковується одночасно і Мінфіну, і обласній адміністрації (міській – у містах Києві і Севастополі, Міністерству фінансів – в АР Крим). Крім того, вплив на бюджетну систему мають Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство.

Система взаємодії між цими органами є достатньо впорядкованою і нормативно врегульованою. Проте, існує ряд недоліків, найбільша кількість яких знаходиться у системі взаємовідносин Мінфіну, Держказначейства та територіальних фінансових органів.

На даний момент існує багато автоматизованих систем, які використовуються учасниками бюджетного процесу незалежно одна від одної. Кожна з них використовує свою систему нормативно-довідкової інформації. Як наслідок, виникають проблеми при обміні даними, консолідації даних та створюється безліч перехідних таблиць від одних систем нормативно-довідкової інформації до інших.

Наслідком неефективного інформаційного обміну є неможливість консолідації інформації про поточний стан виконання бюджетів усіх рівнів на рівні Міністерства фінансів, того органу, який є відповідальним за створення фінансових стимулів. Таким чином, Мінфін фактично здійснює лише ретроспективний аналіз витрачання бюджетних коштів, не беручи участі в оперативному управлінні цими процесами. Можливість створення фінансових стимулів реалізується лише в сфері податкової політики та на етапі бюджетного планування при визначенні напрямів витрачання бюджетних коштів. За умов відсутності методів вимірювання ефективності використання бюджетних коштів Міністерство фінансів фактично не може аналізувати доцільність подальшого фінансування тих чи інших заходів.

Розв'язання цих проблем потребує реформування системи управління фінансовою системою України в напрямку забезпечення можливості оперативної участі Міністерства фінансів в процесах витрачання бюджетних коштів. Це потребує створення на першому етапі єдиної системи інформаційного обміну між елементами системи управління фінансами, а на другому етапі – дієвої системи вимірювання ефективності бюджетних видатків та оцінювання доцільності їх продовження. Слід зазначити, що для створення систем аналізу результатів витрачання бюджетних ресурсів провідні країни світу витратили десятиріччя через надзвичайну складність такого завдання в масштабах всієї країни. Проте, на сьогодні такі підходи є найбільш перспективними, тому Україні слід наслідувати приклад розвинутих країн і розпочинати розробку своїх методів з урахуванням позитивного світового досвіду.