Секція: Державне управління

Підсекція: Сучасні технології управління

Мамонтова Е.В.

Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ ФУНКЦІЙ У СВІТЛІ ПОГЛИБЛЕННЯ ТЕНДЕНЦІЇ СИМВОЛІЗАЦІЇ

СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ

Показники ступеню реалізації державою її функцій вимірюються у тому, наскільки держава втілює у собі загальні потреби, інтереси, цілі та волю громадян, та водночас у тому, як держава практично управляє соціальними процесами та забезпечує розвиток суспільства. [1 , С. 110 ].

На сьогодні ми маємо досить обширну номенклатуру джерел з питань класифікації державних функцій, представлених юридичною, політологічною та управлінською галузями знання.

За загальноприйнятим підходом, основні функції держави прийнято поділяти на постійні та тимчасові, зовнішні та внутрішні, основні (сталі і специфічні) та другорядні, а також класифікувати за головними сферами суспільної діяльності.

Так, постійні та тимчасові функції держави розрізнять у залежності від тривалості дії. Так, наприклад, функцію охорони правопорядку, або дипломатичну функцію держава здійснює на всіх етапах свого існування. У той же час функція ліквідації наслідків стихійного лиха або техногенної катастрофи має тимчасовий характер. Вона зникає з досягненням мети, що поставлена перед державою.

Залежно від сфери застосування розрізняють внутрішні (економічна, соціальна, політична, правова, екологічна, демографічна тощо) та зовнішні (дипломатична, зовнішньоекономічна, зовнішньополітична, інформаційно-культурна тощо) функції держави.

Поділ функцій держави на основні та другорядні зумовлений тим, що діяльність кожної держави переслідує дві групи завдань, необхідних для існування всього суспільства та тих, що випливають із протиріч меж державними інститутами та підпорядкованими їм соціальними верствами.

Функції держави, їхні зміст та пріоритет змінюються залежно від історичної епохи, типу і форми держави. Тому серед основних варто розрізняти сталі і специфічні функції держави.

Перші є необхідними та обов’язковими для будь-якої країні впродовж усього періоду її існування.

Другі ж визначаються об’єктивними обставинами в окремих країнах (традиціями, наявністю багатьох національностей, релігій, віддалених або особливих територій тощо ) і є специфічними для даної держави. Здебільшого саме наявність останніх призводить до різноманітності наборів функцій різних держав.

Визначення основних (сталих і специфічних) функцій держави безпосередньо пов’язане з визначенням її основних цілей, оскільки функцію можна визначити як перетворення призначень держави у її дії, де призначеннями є вже визначені її цілі [ 2, С. 209].

Реалізація основних функцій забезпечує досягнення поставлених цілей розвитку держави, причому кожна з функцій являє собою певний напрям або вид суспільної діяльності, який здебільшого характеризується своєю методологією і технологіями і не є похідним від інших напрямів або видів діяльності. Можливий їх різний рівень узагальнення або конкретизації залежно від суб’єктивного фактора, що зумовлює можливі розбіжності у відображення системи основних функцій держави.

До того ж основні функції влади змінюються за змістом і формою залежно від історичної стадії суспільства, динаміки соціальних потреб та інтересів, політико-ідеологічної орієнтації суб’єктів влади.

Звідси становлення глобального світопорядку певним чином позначається на змісті та структурі державних функцій.

По-перше, сучасна держава позбувається частини своїх функцій на користь міждержавних та наддержавних утворень, та водночас передає деякі повноваження, що традиційно були прерогативою центрального апарату державного управління, територіальним органам влади.

По-друге, долаючи межі між внутрішньою та зовнішньою політикою, глобалізація призводить до якісних зрушень у структурі світових ринкових відносин.

По-третє, в умовах глобалізації держава, з метою забезпечення власної конкурентноздатності повинна забезпечити реалізацію ідеї інформаційного суспільства, і, як наслідок, позбутися монополії на легітимацію владних повноважень.

Все це призводить до кардинального перегляду системи методів та механізмів державно-регулятивної діяльності у контексті новітніх тенденцій суспільного розвитку. Однією з таких тенденцій, що визначає обличчя сучасного постіндустріального світу є тенденція символізації суспільно-владних відносин. Умовою та змістом символізації виступає соціально-політична комунікація. А її сутність полягає в тому, що символ, будучи засобом управління і формою відчуження, набуває якостей інструменту конструювання соціальної реальності через стратегію прямої інформаційної дії.

Таким чином, процеси глобалізації висувають перед національними державами цілу низку завдань, що позначається на змінах у структурі їх функцій. Сьогодні, в умовах економічної експансії, геополітичного тиску та культурної уніфікації держава повинна відстоювати не тільки свою територіальну цілісність та політико-економічну незалежність, але й свій символічний простір. А це означає, що у процесі реалізації функцій держави, зокрема політичної, соціальної, інформаційно-культурної та зовнішньополітичної, необхідно враховувати фактор символізації.

Література:

1. Государственное управление: основы теории и организации / Под ред. В.А. Козбаненко. – М.: Статут, 2000. – 912 с.;

2. Державне управління: Словник – довідник / Уклад.: В.Д. Бакуменко (кер. твор. кол.). – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – 228 с.