Філологічні науки/7. Мова, мовлення, мовленнєва комунікація

Федчик В.А.

Донецький державний університет управління

Одиниці комунікативної структури наукового тексту

Проблема зв’язку мовлення (мови) і мислення завжди була предметом пильної уваги лінгвістів, особливо при дослідженні тексту як вищої комунікативної одиниці мовлення. Мовленнєву діяльність тепер часто називають „мовленнєворозумовою” або „розумовомовленнєвою”. Адже мислення як діяльність, спрямована на пізнання й усвідомлення навколишнього світу, на розв’язання певної життєвої задачі (проблеми), нерозривно пов’язане з мовленням (мовою). Однак те, що відбувається в процесі мислення як активному процесі відображення об’єктивного світу в поняттях, судженнях, теоріях, не ідентичне тому, що відбувається при розумовій діяльності, пов’язаній з продукуванням висловлення. Отже, доцільно розмежувати розумові задачі, в яких мислення виконує або пізнавальну функцію (таким у принципі є наукове пізнання), або комунікативну (розумова діяльність скерована на здійснення мовленнєвої дії, підпорядкована їй).

Взаємодія пізнавальної і комунікативної функцій мислення з мовленням (мовою) набуває складного характеру саме в науковому тексті, при створенні якого мислення відіграє подвійну роль: воно може, з одного боку, виступати основним засобом здійснення пізнавальної діяльності, коли учений, наприклад, намагається знайти щось невідоме, нове (для людей, для себе), а з другого, обмежуватися рамками комунікації, коли йдеться про здійснення мовленнєвої дії.

Метою цієї статті є спроба виділити одиниці комунікативної структури наукового тексту і проаналізувати зв’язок цих одиниць з компонентами процесу мислення. Об’єктом дослідження були тексти статей наукових журналів з економіки.

Під науковим текстом далі ми будемо розуміти унікальне мовленнєве ціле певного оригінального чи перекладного наукового твору, яке функціонально спрямоване на втілення задуму автора, об’єктивоване в писемній формі як первинній і характеризується завершеністю, горизонтальною і вертикальною когерентністю, жанровою етикеткою та рисами мови наукової літератури. Текст розглядається нами як смислова, цілісна, комунікативна єдність, яка ґрунтується на дії процесів інтеграції і диференціації. Комунікативна спрямованість тексту при цьому виступає як специфічне переломлення різноспрямованих, але узгоджених функцій мовних одиниць, які виступають у складі тексту, скероване на реалізацію цілісного авторського задуму.

Під інтеграцією, услід за І.Р.Гальперіним і В.С.Чулковою, ми розуміємо "здатність тексту бути викінченим результатом процесу створення єдиного текстового цілого з окремих відносно самостійних єдностей, яка в онтологічному сенсі виступає як односпрямованість наукового тексту, його націленість на нав’язування читачеві певного наукового погляду” [2; 7].

Закономірність інтеграції тексту як процесу смислотворення діє, на наш погляд, як паралельний і пересічний розвиток інтеграційних комунікативних блоків (ІКБ). Під ІКБ ми розуміємо інтеграційні смислові єдності, що об’єднують розосереджені по всьому тексту мовні вираження елементів задуму і характеризуються функціонально-мовною маркованістю.

При аналізі текстів наукових статей з проблем економіки було виділено шість типів ІКБ: 1) „Поняття”, 2) „Динаміка і зв’язок між поняттями”, 3) „Обмеження динаміки і зв’язку між поняттями”, 4) „Авторська оцінка”, 5) „Висновок”, 6) „Комунікативна настанова”. ІКБ можна зобразити у вигляді вертикальних рубрик, що об’єднують денотативний, модальний і референційний плани тексту.

Компоненти ІКБ „Поняття” представлені поняттями-номінаціями, що виражені словами і словосполученнями. Словосполучення, які тут явно домінують, здебільшого вживані в ролі полікомпонентних термінологічних позначень. У цей ІКБ входять також абревіатури і цифро-буквені позначення, що пов’язане з прагненням до граничної точності, однозначності при найменуванні предметів і об’єктів дійсності.

ІКБ „Динаміка і зв’язок між поняттями” включає мовні засоби із значенням дії, стану, процесу (і його результату), відношень і зв’язку між предметами і явищами. Коло цих мовних засобів невелике: воно охоплює дієслова, віддієслівні іменники із значенням процесу, пасивні дієприкметники.

ІКБ „Обмеження динаміки і зв’язку між поняттями” складається з мовних засобів, що виражають обставинні значення, а також значення мети і підстави, які на рівні тексту реалізуються як рестрикційні. Вони представлені прислівниками і словосполученнями з указаними значеннями. На рівні речення компоненти цього ІКБ функціонують як детермінанти.

До ІКБ „Авторська оцінка” входять мовні і деякі немовні засоби експлікації оцінного шару авторського мовлення, в межах якого суб’єктивні і об’єктивні оцінки ми розглядаємо в єдності.

ІКБ „Комунікативна настанова” включає експліцитні вираження авторської ціленастанови, які тільки називають її. Ці засоби вираження вельми різнорідні: вставні слова і словосполучення, узагальнено-особові речення та ін.

В ІКБ „Висновок” були виділені самостійні відрізки тексту, в яких розкриваються найзагальніші положення. Тут експліцитно виражене поняття (або теза), що лежить в основі певного тексту. Цей ІКБ практично може оцінюватися як резюмуюча частина, розосереджена по всьому тексту.

Розглядаючи комунікативну спрямованість тексту і підкреслюючи тим самим роль мови як засобу спілкування, ми зовсім не хочемо зменшити цим функцію мови як знаряддя мислення. Згідно із сучасними уявленнями, текст не тільки є реальною одиницею мовленнєвого спілкування, але на рівні тексту реалізується задум висловлення, відбувається взаємодія мови і мислення.

Ураховуючи усталене в науці положення про творчий характер мислення і про взаємодію мови і мислення на рівні тексту, ми розглядаємо процес розгортання тексту (зокрема, тексту наукової статті) як розв’язання творчої задачі.

Сучасні дослідники психології творчості вважають, що мислення здійснюється на таких рівнях, як операційний, предметний, рефлексний і особистісний, які утворюють систему структурних компонентів пізнавальної діяльності (рис.1). Процес розв’язання творчої задачі вони розглядають як рух думки по цих ієрархічних супідрядних рівнях [5]:

	IV особистісний
	III рефлексний
	II предметний
	I операційний

Рис.1 Ієрархічно супідрядні рівні мислення.

Загальним критерієм (ознакою) відмінності рівнів уважається те, на що скерована думка, об’єкти якої природи перебувають у центрі її уваги [1].

Об’єктом уваги на особистісному рівні виступає сама діюча людина. Стосовно до пізнавальної діяльності при розв’язанні задач особистісний рівень забезпечує включеність людини в ситуацію пошуку рішення, виникнення зовнішньої мотивації, спрямованої на виконання завдання, і її переростання у внутрішню мотивацію, пов’язану з прагненням продуктивно просунутися в предметному змісті задачі, оцінювання в процесі пошуку рішення власних зусиль, а також значущості різних локальних моментів пошуку.

Під рефлексною розуміємо спрямованість на активне особистісне переосмислення людиною тих або інших змістів своєї індивідуальної свідомості, необхідних для успішного здійснення діяльності. Іншими словами, рефлексія – це спрямованість на усвідомлення власних дій, а також – їх змістових підстав.

На предметному рівні об’єктом виступає сама дійсність, з якою стикається людина, що розв’язує деяку задачу. Рух думки спрямований на її аналіз, на максимально повне і адекватне її розуміння в істотних у цьому випадку особливостях. У свідомості того, хто думає, навмисно виникають окремі уявлення, фрагменти знань, що належать до задачі. Предметний рівень забезпечує також категоризацію змістових характеристик задачі щодо систем понять, які їх охоплюють.

Природа об’єктів операційного рівня задається його назвою, думка фіксується на окремих конкретних діях або на низкі дій. Операційний рівень виступає як чинник організації мислення через визначення процедурних засобів, що реалізовують принцип розв’язання, і планування послідовності їх застосування у вигляді виконання конкретних дій і операцій для одержання необхідної відповіді.

Ураховуючи різне функціональне значення компонентів у цілісному процесі мислення, їх ієрархічну організацію, викладену вище, зображають у вигляді „вертикального” взаємозв’язку компонентів і їх „горизонтальної” розгортки. Проектуючи зроблені висновки на текст як процес смислотворення, що об’єктивує процес мислення, можна зрозуміти, на наш погляд, не тільки його цілісність і домінуючу роль смислу, але і його „вертикальну” будову, організовану у вигляді інтеграційних комунікативних блоків.

При цьому зв’язність, тобто горизонтально-вертикальна когерентність, наукового тексту взагалі і ІКБ зокрема експліцитно виражається за допомогою різноманітних показників смислового зв’язку між реченнями. На нашу думку, при аналізі наукових текстів з економіки доцільно виділяти три аспекти зв’язності: змістовий, логічний і композиційний. При цьому слід брати до уваги, що кожний аспект має власні засоби вираження.

Добір і групування мовних текстотвірних маркерів здійснювалися на матеріалі текстів стабільних підручників, практичних посібників, академічних і науково-популярних статей, що дозволило урахувати структурні та мовні особливості наукових текстів різних жанрів.

Проаналізуймо набір і особливості функціонування засобів вираження змістового, логічного й композиційного аспектів зв’язності наукового тексту.

Змістова зв’язність забезпечується мовними засобами, що виражають єдність або близькість суб’єкта дії, об’єкта або місця дії, наприклад: він, вона, воно, вони, цей, той [самий], такий [же], це, нижче, усе це, усі ці, це все, тут, там, сюди, туди, вище, цей, зазначений, подібний, аналогічний. Змістова зв’язність забезпечує відтворення частини змісту попереднього речення в наступному, завдяки чому здійснюється лінійне розгортання тексту. При цьому повторювана частина змісту виражається за допомогою вторинних номінацій – повторів лексичних, займенникових, займенниково-лексичних, синонімічних, прислівникових, семантичних.

Логічна зв’язність наукового тексту забезпечується мовними одиницями, що профілюють ті чи інші частини його структурно-смислової схеми. Аналіз економічних текстів різних жанрів дозволив нам виділити 6 типів смислового зв’язку, причому не тільки між реченнями в тексті, але й між частинами простого чи складного речення.

1. Показники вираження причини й наслідку, умови й наслідку: [і] тому, тоді, тим самим, тому що, оскільки, завдяки цьому, звідси (звідки, із цього) виходить (випливає), із цього (із сказаного) ясно, внаслідок (в результаті) цього, зважаючи (з огляду) на це, через це, у зв’язку з цим, залежно від цього, відповідно до цього, згідно з цим, у цьому (такому) разі (випадку), за цих (таких) умов, на цій підставі, це свідчить (говорить, указує, відповідає, дає можливість, дозволяє, сприяє, має значення і т.д)

Усі причинно-наслідкові конструкції складаються з двох основних компонентів – «причини» і «наслідку». При цьому в обох сусідніх реченнях незалежно від конкретних значень причинного чи наслідкового компонентів ідеться або про яку-небудь подію, дію, явище, стан, або про ознаки, властивості предмета, або про зв’язки дії (явища, стану) і ознаки (властивості).

2. Показники вираження часової співвіднесеності й порядку викладу: по-перше, по-друге, по-третє..., перше, друге, третє..., насамперед, передусім, перш за все, в першу чергу, спочатку, тепер, попередньо, раніше, вище, уже, поряд з цим, у той же час, одночасно, тут же, потім, далі, пізніше, згодом, надалі, далі, знов, знову, ще раз, у процесі, на закінчення, нарешті.

Розглядані мовні маркери, як правило, утворюють своєрідні ланцюжки, які забезпечують не тільки лінійне, але й вертикальне розгортання мікротекстів. Саме завдяки цьому останні характеризуються як зв’язаністю, так і цілісністю.

3. Показники вираження зіставлення й протиставлення: але, а, же, однак, проте, одначе, у порівнянні з..., на відміну від..., на протилежність..., навпаки, і все-таки, з одного боку..., з другого (іншого) боку..., разом з тим, водночас, тим часом, також, подібно до цього, аналогічно, аналогічним чином, таким же чином.

Основним способом вираження протиставних відношень у науковому мовленні є використання сполучників але, однак, проте, у той же час. Зазначені сполучники виражають смисловий зв’язок між двома реченнями, коли у другому реченні позначається протилежність і протидія тому, про що йдеться в першому. Крім того, сполучники але, проте, однак можуть виражати значення, близьке до допустового, коли зміст другого речення протилежний тому, що очікувалося б на основі змісту першого. Це ж значення може передаватися за допомогою часток, прислівників, модальних слів все-таки, все ж, все одно, тим часом, при всьому цьому, разом з тим, водночас, які можуть виступати із сполучниками але та і (у цьому разі синонімічними). Водночас речення з протиставним відношенням можуть мати протиставно-компенсаційний відтінок (відтінок компенсації), який виражається словом зате.

Сполучники та сполучникові поєднання разом з тим, водночас, у той же час сприяють послабленню протиставного значення у відношеннях між частинами тексту, надаючи допустовому значенню характеру уточнення, підкреслюючи недостатність, неповноту фактів, викладених у попередній частині тексту. Відзначаються також випадки, коли форми разом з тим, водночас виражають замість протиставних приєднувальні відношення.

4. Показники введення іншого формулювання: тобто, інакше кажучи, іншими словами.

На відміну від форм або, чи, а саме, зазначені вище показники можуть використовуватися як для з’єднання окремих частин простого чи складного речення, так і для зв’язку суміжних речень. В останньому випадку вони посідають місце на початку речення.

5. Показники доповнення, уточнення, введення ілюстрації сказаного, виділення окремого випадку: також, і, причому, при цьому, разом з тим, водночас, крім (більш) того, тим більше, головно, головним чином, особливо, наприклад, так, саме, тільки, лише, навіть, насамперед, передусім, перш за все, зокрема, точніше [кажучи], у тому числі.

У результаті вживання цих мовних засобів, що уточнюють, доповнюють і розвивають раніше викладену інформацію, речення у смисловому відношенні начебто зливається з попередніми частинами тексту.

6. Показники вираження узагальнення, висновку, підсумку попередньої інформації: таким чином, отже, словом, коротше кажучи, в остаточному підсумку, звідси (із цього, із сказаного) виходить (випливає, ясно, зрозуміло), можна зробити висновок, що..., підбиваючи підсумок, можна сказати (зробити висновок), на закінчення.

Аналіз особливостей використання показників смислового зв’язку між реченнями в тексті дозволяє зробити висновок про те, що логічна зв’язність поєднується із змістовою, оскільки зміст попереднього тексту є основою для його подальшого розвитку.

Композиційну зв’язність наукового тексту забезпечують такі групи мовних маркерів:

1. Показники введення нової інформації, оформлення переходу до іншої частини: Спинимося (зупинимося) докладніше на..., Перейдемо до розгляду..., З’ясуємо..., Розглянемо..., Відзначимо..., Продовжимо розгляд..., Які особливості (причини, характеристики, завдання і т.д.)... ?. У чому суть проблеми (питання і т.д.)? Кілька слів про... . Серед зазначених мовних засобів дієслова мовленнєво-мисленнєвої діяльності (з’ясуємо, розглянемо тощо) найбільшою мірою активізують думку, концентрують її на певному об’єкті. Вживаючись у формі першої особи множини в узагальненому значенні, ці дієслова відіграють провідну роль у здійсненні композиційної зв’язності наукового тексту.

2. Показники логічного виділення думки: Слід (важливо, необхідно) відзначити (зауважити, зазначити, звернути увагу, підкреслити, указати, виділити той факт, що...) тощо. Сюди входять предикативні одиниці із значенням обов’язку, які вживаються в головній частині складнопідрядного речення. Причому фактологічна інформація завжди міститься в підрядному реченні, оскільке головне є інформаційно недостатнім.

3. Показники зв’язку з вищесказаним: як уже було сказано (показано, згадано, відзначено, установлено, отримано, виявлено, знайдено), як [уже] мовилося (зазначалося, відзначалося, згадувалося, підкреслювалося) вище, відповідно до цього, згідно з цим, у зв’язку з цим, у зв’язку зі сказаним вище (з вищесказаним), зазначений, вищезазначений, викладений, вищевикладений, згаданий, вищезгаданий, розглянутий [вище], відзначений [вище], описаний, вищеописаний.

Ядром цієї групи показників виступає однокомпонентна структура пасивного звороту як уже було відзначено, як [уже] відзначалося тощо, яка найчастіше вживається з поширювачем локально-темпорального значення (вище, раніше, в попередніх розділах тощо), що указує на план минулого. Показники зв’язку з вищесказаним відіграють істотну роль у сприйманні тексту, оскільки вказівка на передзгаданість інформації сприяє більш ефективному читанню.

4. Показники зв’язку з наступним: наступний, дальший, подальший, нижченаведений, нижчеподаний, нижче, надалі, далі, пізніше буде розглянуто (показано).

З погляду синтаксичної структури ці показники являють собою або однокомпонентні предикативні одиниці, або двокомпонентні з лекторським, узагальненим ми в позиції суб’єкта (далі ми побачимо, що...). Характерною ознакою цієї групи мовних маркерів є їх зв’язок з планом майбутнього, який забезпечують лексичні одиниці нижче, далі, надалі, в наступних розділах тощо.

5. Показники послідовності викладу (тепер, ще), які переважно поєднуються з показниками активізації думки.

6. Показники оцінки інформації з точки зору ступеня її достовірності: як достовірної, передбачуваної, загальновідомої, хибної (не зовсім зрозуміло, що.. , як відомо, неправильно вважати, що...).

Ми переконуємося в тому, що системними властивостями наукового тексту є цілісність і зв’язність, які передбачають зв’язок, об’єднання текстових елементів в одне ціле, зачіпаючи різні боки організації мовленнєвого твору. Цілісність означає внутрішню викінченість, смислову єдність наукового тексту, які ґрунтуються на дії процесів інтеграції і диференціації. Зв’язність полягає в зчепленні елементів тексту між собою, причому не тільки елементів, які настають у тексті безпосередньо один за одним, але й і на деякій відстані один від одного.

Отже, виділення одиниць комунікативної структури наукового тексту і аналіз зв’язку цих одиниць з компонентами процесу мислення дає змогу зробити такі висновки.

1. На рівні наукового тексту, який функціонально спрямований на втілення задуму автора, відбувається взаємодія мовлення (мови) і мислення.

2. Текст як процес смислотворення, що об’єктивує процес мислення, має „вертикальну” будову, організовану у вигляді інтеграційних комунікативних блоків, що об’єднують розосереджені по всьому тексту мовні вираження елементів задуму і характеризуються функціонально-мовною маркованістю. Паралельний і пересічний розвиток інтеграційних комунікативних блоків в остаточному підсумку і зумовлює характер інтеграції наукового тексту.

3. Горизонтально-вертикальне розгортання тексту (зокрема, тексту наукової статті) слід розглядати як розв’язання творчої задачі відповідно до рівнів мислення (операційного, предметного, рефлексного і особистісного), які утворюють систему структурних компонентів пізнавальної діяльності.

4. Інтеграційні комунікативні блоки, звичайно, не збігаються повністю з компонентами процесу мислення, але відома відповідність між ними є. Так, ІКБ "Комунікативна настанова" відповідає операційному рівню. ІКБ "Поняття", "Динаміка і зв’язок між поняттями" і "Обмеження динаміки і зв’язку між поняттями" відображають предметний рівень. ІКБ "Висновок" утілює рівень рефлексії, а щодо ІКБ "Авторська оцінка", то він відповідає особистісному рівню.

5. Головною властивістю наукового тексту, поряд із цілісністю, є зв’язність. Горизонтально-вертикальна зв’язність ІКБ, як і всього наукового тексту, експліцитно виражається за допомогою різноманітних показників смислового (змістового, логічного й композиційного) зв’язку між реченнями.

6. Складний зв’язок між одиницями комунікативної структури тексту і компонентами процесу мислення як частина великої і все ще не з’ясованої до кінця проблеми зв’язку мовлення (мови) і мислення чекає, зрозуміло, свого подальшого, детальнішого, вивчення.

Література:

1. Алексеев Н.Г. Использование психологических моделей мышления в изучении и диагностике шахматного творчества // Исследование проблем психологии творчества. – М.: Наука, 1983. – С.222–237.

2. Гальперин И.Р. Интеграция и завершенность текста. – Известия АН СССР, СЛЯ, 1980, № 6. – С.49–71.

3. Жижина С.А., Курганова С.П. Работа над научным текстом. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. – 96 с.

4. Клобукова Л.П. Обучение языку специальности. М.: Изд-во МГУ, 1987. – 80 с.

5. Семенов И.Н. Системный подход к изучению организации продуктивного мышления // Исследование проблем психологии творчества. –М.: Наука, 1983. – С.139–161.

6. Смысловое восприятие речевого сообщения. – М.: Изд-во МГУ, 1976. –
С. 34–57.

7. Чулкова В.С. Проблема интеграции научного текста // Функциональный стиль научной прозы. Проблемы лингвистки и методики преподавания. – М.: Наука, 1980. – С.253–274.