Соціальний захист як правова категорія

Секція «Право», підсекція №4 «Трудове право та право соціального забезпечення»

Ярошенко І. С.

к.ю.н., доцент кафедри цивільного та трудового права юридичного факультету Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана

Соціальний захист як правова категорія

Система соціального захисту як особливий соціальний та правовий інститут знаходиться в процесі свого розвитку. Термін «соціальний захист» має різні значення і використовується у широкому та вузькому розумінні. Вказане поняття потребує аналізу та чіткого визначення.

В Конституції України визначені такі соціальні права: право на працю (ст.43), право на страйк (ст.44), право на відпочинок (ст.45), право на соціальний захист (ст.46), право на достатній життєвий рівень (ст.48), право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.49).

Стан реалізації законодавчо закріплених економічних, правових, соціальних гарантій, що забезпечують кожному члену суспільства дотримання найважливіших соціальних прав, на нашу думку, слід визначати як соціальну захищеність.

Одним із соціальних прав, які гарантує і повинна забезпечувати держава, є право на соціальний захист. Право на соціальний захист – центральне соціальне конституційне право. Це право відповідно до ст. 46 Конституції України включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Поряд з порівняно детальним визначенням права на соціальний захист в Конституції закріплена система його гарантій. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму встановленого законом.

Система соціального захисту, відповідно до Конституції, має досить складну структуру, елементами якої є пенсійне забезпечення, соціальне страхування, соціальна допомога.

Соціальний захист має характерні ознаки, які визначають його сутність. По-перше, це – система суспільних відносин, яка складається при задоволенні особистих матеріальних потреб громадян через індивідуальну форму розподілу із спеціальних фондів. По-друге, соціальний захист здійснюється державою і за рахунок коштів суспільства. По-третє, кошти надаються замість заробітної плати або як додаток до неї. По-четверте, кошти надаються у випадках, передбачених законодавством, при втраті чи зниженні заробітку, при додаткових витратах у зв’язку з народженням дитини, при неможливості працевлаштування та недостатності коштів, необхідних для забезпечення утриманців.

Отже, соціальний захист має справу з установленими законодавством категоріями громадян, які внаслідок об’єктивних причин не мають достатніх засобів для існування та утримання непрацездатних членів сім’ї.

Заходи соціального захисту мають подвійну спрямованість. В одних випадках вони покликані надавати пасивну підтримку тим членам суспільства, які з об’єктивних причин опинились в скрутному становищі. Пасивна підтримка надається у вигляді соціальної допомоги – допомоги суспільства особі або сім’ї, яка не має достатніх засобів для існування.

Не менш важливими є заходи, спрямовані на запобігання ситуаціям, які загрожують добробуту людини, стимулювання активності особи у створенні гарантій власного добробуту. Соціальний захист здійснює свою превентивну функцію шляхом захисту особи та її сім’ї від втрати доходу у зв’язку з безробіттям, старінням, хворобою або смертю, та покращення її добробуту через соціальне страхування.

Термін «соціальний захист» в нашій країні почав широко вживатися тільки на етапі переходу до ринку. Він замінив термін «соціальне забезпечення», який використовувався в радянській економіці і характеризував специфічну організаційно-правову форму соціального захисту, яка здійснювалася безпосередньо державою. В радянський період, у зв’язку із недостатньою теоретичною розробкою соціального захисту як соціально-правового інституту, термін «соціальне забезпечення» використовувався в широкому розумінні для визначення всієї сукупності соціально-економічних відносин в країні, які стосувалися питань соціального захисту, і в цьому розумінні він визначав весь інститут соціального захисту, який отримав назву «право соціального забезпечення». Одночасно, термін «соціальне забезпечення» у вузькому розумінні, використовувався для визначення системи відносин в галузі соціального захисту, пов’язаних із наданням окремих видів забезпечення за рахунок коштів державного бюджету[1]. В країні, яка стала на шлях розвитку ринкової економіки, термін «соціальне забезпечення», який відображає специфіку організації соціального захисту в системі централізованого планування господарства, не може використовуватися для визначення ні всієї сукупності соціально-економічних відносин у сфері соціального захисту, ні її адміністративних структур з їх новими функціями. Тому термін «соціальне забезпечення» значною мірою замінений новим терміном «соціальний захист».

Отже, термін «соціальний захист» найбільшою мірою відповідає сутності даного соціально-правового інституту, хоча термін «соціальне забезпечення» продовжує існувати у визначенні права соціального забезпечення як галузі права.

В юридичній та соціологічній науковій літературі міститься велика кількість визначень поняття соціального захисту[2].

Очевидно, що відсутність загального уявлення про характер інституту соціального захисту і його зміст призводить до змішування і довільного трактування різноманітних категорій, термінів і понять, які розкривають зміст даного інституту.

На нашу думку, соціальний захист – це діяльність держави, яка здійснюється у рамках державного управління та спрямована на запобігання ситуаціям соціального ризику в нормальному житті особи, що забезпечує підтримання оптимальних умов життя й закріплена у системі правових норм щодо регулювання суспільних відносин, які складаються при задоволенні потреб особи в належному матеріальному забезпеченні із спеціальних фондів через індивідуальну форму розподілу, замість оплати праці чи як доповнення до неї у випадках, передбачених законодавством, у розмірі не нижчому від гарантованого державою мінімального рівня.

Отже, необхідно розмежовувати поняття «соціальний захист» та «соціальна захищеність», так як, на нашу думку, такий змішування понять призводить до певної неузгодженості. Соціальний захист визначений Конституцією України лише як одне із соціальних прав. Тому, коли мова йде про захист всього комплексу соціальних прав, доцільно вживати термін «соціальна захищеність», а термін «соціальний захист» – застосовувати характеризуючи саме право на соціальний захист.