„Право” п. 8.

Медвідь А. Б.,

асистент кафедри теорії держави і права

Львівської комерційної академії,

аспірант кафедри конституційного права

та порівняльного правознавства

юридичного факультету

Ужгородського національного університету

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОСТІЙНИХ ТА ТИМЧАСОВИХ КОМІТЕТІВ І КОМІСІЙ ПАРЛАМЕНТУ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Український парламент належить до групи наймолодших парламентів світу, у зв”язку з чим його внутрішню структуру не можна розглядати як остаточно встановлену. Тому, з метою визначення оптимального нормативно- правового статусу її окремих елементів, зокрема таких, як постійні та тимчасові комітети і комсії, актуальним є дослідження теоретичного змісту даних понять не тільки в межах національної термосистеми, але і у практиці світового парламентаризму. Вказане дослідження дасть можливість чіткого розмежування зазначених парламентських інститутів, а отже сприятиме ефективному їх застосуванню.

Так, здійснюючи теоретико-правовий аналіз діяльності такого виду парламентських органів, як парламентські комісії (комітети), необхідно встановити відмінність конституційно-правових понять „комісія” та „комітет”. Зокрема, відповідно до „Нового тлумачного словника української мови” „комісія” – 1. Група осіб, якій доручено розв”язувати певні питання. 2. Орган державного управління, який виконує певні функції, комітет, колегія. „Комітет” – 1. Колегіальний орган, що керує будь-якою галуззю державної або громадської діяльності. 2. Орган державного управління створюваний урядом для проведення спеціальних заходів, комісія, колегія [1]. Аналогічні визначення понять „комісія” і „комітет” наведені у Великому тлумачному словнику сучасної української мови [2], тоді, як Популярна юридична енциклопедія не дає визначення поняття „комісії”, а щодо поняття „комітету” зазначає – (від лат. comitatus – буквально супроводжуючий) колегіальний орган постійного типу, як правило, загальної або спеціальної компетенції [3]. А от, П. П. Шляхтун у виданні „Парламентаризм: Словник-довідник”, не дає окремого визначення парламентських комітетів і ототожнює їх із парламентськими комісіями, додаючи, що поняття „комітет” притаманне англомовним та деяким іншим країнам [4]. У свою чергу, юридична енциклопедія вказує, Комісія (пізньолат. commissio - доручення) – 1) Орган, утворюваний для виконання певних функцій чи проведення відповідних організаційних заходів (ревізійна, рахункова, контрольна, слідча, конституційна, з розробки проектів нормативних актів і документів, експертна, з організації виконання рішень та ін.). Комісії обираються або призначаються. Вони бувають постійно діючими або тимчасовими. Комітет (франц. сomite, від лат. committere – доручати, довіряти) – 2) постійний орган парламенту (при однопалатному парламенті) або однієї з палат парламенту (при двопалатному парламенті) [5]. Крім цього юридична енциклопедія розглядаючи парламентські комісії та комітети зазначає: „Назви відповідних органів парламентів у різних країнах є різними. У більшості європейських країн усі зазначені органи, незалежно від змісту їх компетенції і порядку функціонування, називаються комісіями... В англомовних та деяких інших країнах такі органи називаються комітетами. В окремих країнах комітети утворюються на постійній основі, а комісії на тимчасовій. Іноді комітетами називають ті органи парламенту, які уповноважені діяти у період між його сесіями” [5].

Подібні погляди на дане питання висловлюють і науковці, зокрема, доцільно навести думку В. Ф. Погорілка, який наголошує: „Терміни „комітети” і „комісії” використовуються для назви як одних і тих же структур різних парламентів, так і різних за своєю суттю і змістом структур в одних і тих же парламентах. У конгресі США, наприклад, комітети відіграють більш важливу роль, ніж комісії. До тогож до комісій можуть входити особи, які не є членами конгресу” [6], а от Б. М. Свирський вказує, що „вживання терміна „комітет” чи „комісія” залежить від відповідної національної термосистеми” [7]. Г. В. Задорожня порівнюючи поняття „комісії” і „комітету” приходить до висновку, що „...з огляду на історико-правовий шлях розвитку досліджуваних органів можна стверджувати, що ці два поняття співіснували деякий час як почергово, так і паралельно, не протиставляючись одне одному” [8].

Узагальнюючи, можна стверджувати, що у минулому термін „комісія”, як у нормативно-правових актах, так і у юридичній літературі різних країн світу, переважно вживався для позначення поняття як постійних так і тимчасових структурних елементів парламентів, тоді як термін комітет майже не використовувався, можливо за винятком США. На сучасному етапі, термін „комітет” здебільшого використовують коли мова йде про постійні структурні елементи парламентів, а терміном „комісія” зазвичай позначають такі елементи, що мають тимчасовий характер, чи, як їх ще називають, комісії ad hoc.

Більш важливими прийнято вважати постійні комісії (комітети), які створюються на весь строк легістратури парламенту для виконання його основних завдань та охоплюють усю компетенцію вищих представницьких органів. Однією з головних функцій постійних комісій (комітетів) парламентів є розгляд законопроектів, що становить зміст окремої стадії законодавчого процесу, а також до функцій зазначених парламентських органів, віднесено обговорення інших питань, включених до порядку денного роботи законодавчого органу [5]. З цією метою, кожен комітет займається вирішенням питань у певній галузі чи сфері, тобто вони є спеціалізованими, що дозволяє членам таких комітетів досконало оволодіти специфікою проблем віднесених до їх компетенції. Кількість таких комітетів у різних країнах є різною і коливається від 6 в кожній з палат парламенту Франції до 24 у Бундестазі ФРН [5]. Цікавим є те , що ступінь спеціалізації вказаних комітетів також є різним. До прикладу, у Бельгії та Японії питання якими займаються комітети, повністю відповідають питанням, що входять до компетенції відповідних міністерств. Особливим методом здійснюється розподіл питань для розгляду між постійними комісіями (комітетами) англійської Палати общин, які фактично є комісіями ad hoc. Такий висновок можна зробити, оскільки компетенція жодного такого комітету не визначена, за винятком шотландського постійного комітету, і вони розглядають будь-який законопроект скерований їм спікером. Тому логічним є те, що зазначені комітети (комісії) не мають назв і позначають буквами алфавіту – „А”, „В”, „С” і т. д. [10]. У зв”язку з цим, система постійних комісій (комітетів) англійської Палати общин не призводить до негативної ситуації, що прослідковується у інших європейських парламентах, при якій постійні парламентські комітети присвоюють собі функції палати, що їх утворила та зловживають ними.

Певної гнучкості системі постійних парламентських комісій (комітетів) надається шляхом можливості створення тимчасових комісій. Розмежовуючи ці дві групи парламентських комісій (комітетів і комісій) Б. Н. Топорнін вказує: „Відмінність між ними витікає уже із самої назви: постійні комісії і комітети утворюються на весь строк повноважень вищих представницьких органів, а тимчасові – на визначений відрізок часу. Постійні комісії і комітети створюються для виконання завдань, пов”язаних з вирішенням основних питань діяльності вищих представницьких органів. Тимчасові комісії і комітети створюються для виконання задач, що мають тимчасовий характер” [13]. Інші науковці практично аналогічно висвітлюють питання розмежування комісій і комітетів палати на види за часовим критерієм, але визначають строк діяльності тимчасових комісій не певним відрізком у часі, а періодом виконання ними певних завдань, покладених на останніх при їх створенні. Зокрема, Б. С. Крилов наголошує: „Тимчасові комісії, зазвичай, створюються для розгляду одного визначеного питання і розпускаються після виконання покладеної на них задачі.” [9]. Такої ж думки притримуються як М. Амеллер, який зазначає: „Комісії ad hoc створюються для розгляду певного конкретного питання і припиняють своє існування як тільки нададуть свої висновки палаті” [10], так і А. Х. Махненко, який розглядаючи відмінності постійних та тимчасових комісій Парламенту Польщі, вказує: „на відміну від постійних комісій, права і коло діяльності тимчасових комісій визначаються у кожному окремому випадку рішенням Сейму, а не регламентом. Ці комісії припиняють своє існування після виконання покладених на них задач” [14].

На підставі зазначеного, ми приходимо до висновку, що практика функціонування постійних та тимчасових комісій, як специфічних видів парламентських органів, є досить поширеною у світовому масштабі. Але проводячи їх розмежування слід звернути увагу на наступне. По-перше, постійні комітети (комісії) створюються переважно на весь строк легістратури вищих представницьких органів, а тимчасові комісії на час виконання ними своїх завдань (дослідження певного питання, розробка законопроекту, здійснення парламентського розслідування), після чого закінчують свою діяльність. По-друге, повноваження постійного комітету (комісії) охоплюють певну сферу суспільного життя (суспільних відносин) і відповідно, він опрацьовує усі законопроекти, що її регулюють, тоді як тимчасові комісії уповноважені на дослідження конретного питання або законопроекту. По-третє, тимчасові комісії у певних випадках, з метою глибшого дослідження питаннь, що мають важливе значення, або проведення парламентського розслідування можуть наділятися особливими повноваженнями, такими як право виклику свідків, якими зазвичай не володіють постійні комітети (комісії) парламентів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Новий тлумачний словник української мови у чотирьох томах, Т.2., укладачі проф. В.В. Яременко, к.ф.н. О.М. Сліпушко.- К.:Аконіт, 1999. – С. 303.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. І голов. Ред. В. Т. Бусел.- К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2002.- С. 444, 445.

3. Популярна юридична енциклопедія / Кол. Авт.: В. К. Гіжевський, В. В. Головченко... В.С. Ковальський (кер.) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 210.

4. Шляхтун П. П. Парламентаризм: Словник-довідник. – К.: Парламентське видавництво, 2003. – С. 58 - 60.

5. Юридична енциклопедія: В 6 т./ Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: „Укр. енцикл.”, 2001. – С. 171, 172, 181, 187.

6. Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – С. 411 – 413.

7. Свирський Б. М. Государственное строительство и местное самоуправление в Украине. Х., 2001. – С. 26.

8. Задорожня Г. В. Теоретико-правові аспекти визначення поняття „постійні комісії”// Держава і право, 2005 р. № 28. – С. 258.

9. Крылов Б. С. Парламент буржуазного государства. Политическая сущность и формы парламента и парламентаризма на современном этапе. – М. Издательство Института международных отношений, 1963. – С. 62, 99.

10. Парламенты. Сравнительное исследование структуры и деятельности представительных учреждений 55 стран мира / Под ред. М. Амеллера. – М.: Прогрес, 1967. С. – 185 с.

13. Топорнин Б. Н. Высшие органы государственной власти европейских стран народной демократии. – М.: Юрид. лит., 1962. – С. 169.

14. Махненко А. Х. Представительные органы государственной власти Польской Народной Республики. – М.: Юр. Лит., 1962. – 70 с.