Економічні науки / 10. Економіка
підприємства.
пров.
економіст Денисенко О.А.
Морський
торговельний порт Южний, Україна
Організаційно – економічні проблеми розвитку портових послуг на прикладі ДП «МТП «Южний».
За
підсумками 2011 року, порти України об’єктивно мають ряд проблемних питань, які
пов’язані перш за все з організацією логістики доставки вантажів та
координацією всіх учасників логістичного процесу, а також з підвищенням
інвестиційної привабливості сектору портових послуг.
Пропонується
розглянути проблемні питання сфери портових послуг України на прикладі
Державного підприємства «Морський торговельний порт «Южний».
Проблемні питання та шляхи вирішення проблем:
1.Розробка ефективного механізму
контролю та регулювання обсягів
відвантаження вагонів з вантажами від Російських вантажовідправників.
Для чіткого оперативного
регулювання обсягів відвантаження вантажів у вагонах Російськими
вантажовідправниками, необхідно вирішення питання з Укрзалізницею та РЖД, щодо
впровадження роботи системи АРМ (оперативного планування) по транзитних вантажах, як на території України так і
Росії, а також внесення змін у Статут Укрзалізниці, Правила перевезення
вантажів залізничним транспортом та Правила планування перевезень вантажів.
Впровадження роботи
системи АРМ (оперативного планування) по транзитних вантажах, як на території
України так і Росії, надасть Порту та Залізниці можливість контролювати обсяги
відвантаження вагонів з урахуванням технологічної можливості прийому, погодних
умов, наявності флоту та складських ємностей та виключить накопичення
вагонів і нарахування штрафних санкцій
з боку Залізниці.
2.Інвестиційна діяльність.
Відсутність типової форми інвестиційного договору
затвердженої КМ України, неприйнятність для морської галузі виконання
Постанов КМ №530 від 17.04.2009р. і № 703-р від 07.05.2008р. не дозволяє
портам активно залучати інвесторів у розвиток портової інфраструктури.
Необхідно внести відповідні зміни до Постанов КМ №530 від 17.04.2009р. і
№703-р від 07.05.2008р., а також до Постанови Кабінету Міністрів України від
11.05.2011 р. № 560 «Про затвердження Порядку затвердження проектів будівництва
і проведення їх експертизи»
3. Розвиток
транспортної інфраструктури морських портів України.
Подальша реалізація Програми розвитку портів великої Одеси (Одеса,
Іллічівськ, Южний) потребує відповідного комплексного розвитку залізниць
України – від переходів кордону Росія – Україна до вузлових припортових
станцій.
Необхідно на урядовому рівні прийняти «Програму комплексного розвитку
залізниць України» з визначенням джерел її фінансування, яка повинна
відповідати Програмі розвитку портів.
4. Питання лоцманського забезпечення морських портів.
На
теперішній час лоцманське забезпечення морських портів України виконують
відповідні служби ДП «Дельта-Лоцман», що не дозволяє належним чином координувати роботу портів, як наслідок веде до
необґрунтованих витрат як порту, так і його клієнтури.
Враховуючи, що ст. 92 КТМ України передбачено, що лоцманська служба порту
підпорядкована капітану порту, пропонується здійснити реструктуризацію
лоцманської служби з введенням останньої до складу капітанії портів. Втілення
зазначених заходів дозволить забезпечити підвищення рівня безпеки в розрізі
лоцманського проведення суден безпосередньо морськими торговельними портами,
оскільки взаємодія лоцманської служби у складі порту з іншими структурними
підрозділами порту буде більш ефективною, скоротити витратну частину на
утримання лоцманської служби, а також уникнути правових колізій в частині
підпорядкування лоцманської служби та уникнути намагань комерційних структур
дублювати державні функції щодо лоцманської проводки суден.
Висновок: Для вирішення проблем портового сектору, необхідно спиратись на іноземний
досвід управління портами та впроваджувати світові організаційно – управлінські
методи.
Як
показує практика, порти світу мають наступні організаційні особливості:
1.
Переважно державна власність – США (державні корпорації), Франція (державні
адміністративні органи), Великобританія (1/3 портів в державні власності);
Японія (приватна власність розповсюджується на окремі вантажопотоки, наприклад,
контейнери).
2.
Централізований контроль з боку держави.
3.
Тарифні ставки встановлюються адміністрацією порту.
4.
Дотації зі сторони держави.
Узагальнюючи досвід
управління портами в різних країнах світу, можна виділити два підходи: макро- і
мікроекономічний.
Макроекономічний,
або континентальний, підхід поширений в країнах, що розглядають порти як
інструмент досягнення регіональних або національних економічних цілей. Що в
цьому випадку відводиться портам роль виправдовує втручання державних органів в питання витрачання коштів на створення і підтримку в робочому стані
інфраструктурних об'єктів. Інвестиції при такому підході розглядаються як
макроекономічні вигоди, що дають. Такий підхід переважає в США і Японії. Відповідно
до цього підходу інфраструктура частково знаходиться у веденні приватного
сектора, діяльність якого обкладається податками. За рахунок останніх і
покриваються витрати на інфраструктуру.
Мікроекономічний
підхід характерний для європейських країн, що входять до складу ЄС. При такому
підході компетенція адміністрації портів часто поширюється на будівництво,
обслуговування і експлуатацію морських підхідних каналів і інфраструктуру
портів. При цьому портова адміністрація одночасно виступає як комерційне
підприємство, яке повинне оплачувати всі витрати, пов'язані з інфраструктурою
порту. З іншого боку, адміністрація порту є «підприємством» з обслуговування
суден і вантажів, і сама отримує дохід. Тому при такому підході адміністрація
порту підлягає обкладенню податками, наприклад, у Великобританії вона
оподатковується з прибутку.
Розгляд двох
підходів показує, що деякі адміністрації портів самі несуть відповідальність за
розвиток і підтримку інфраструктури портів. У інших країнах виконання або
фінансування цих робіт покладається на державні органи. У ряді випадків
діяльність порту виступає як діяльність самої адміністрації порту, в інших
портах це здійснюється приватним сектором на конкурентній основі. Таке
розділення відповідальності приводить до розподілу витрат і прибутків між
адміністрацією портів, державними органами і приватним сектором за допомогою
податкового регулювання.