Мальцева О.В.

ВДНЗ «Приазовський державний технічний університет»

«KEEP SMILING!»: ФІЛОСОФСЬКІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДВАЛИНИ АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОСМІШКИ

Посмішка з давніх часів активно використовувалася в англійській, а потім і в американській традиції невербальної комунікації для створення привабливого публічного образу. Посмішка додає впевненість в собі, створює враження успішності, що піднімає рейтинг даної особи в діловому та політичному світі. Саме тому посмішка є невід’ємною складовою публічної самопрезентації британських та американських політичних лідерів, бізнес-еліти, знаменитостей, членів королівської родини. Хоча переважною більшістю людей посмішки політиків сьогодні сприймаються як фальшива куртуазна маска, вони все одно вважаються певною соціальною нормою. Посмішка широко застосовується працівниками британських та американських ЗМІ, вочевидь, з метою створення загальної позитивної атмосфери в суспільстві. Особливо поважаться публічний образ, наділений посмішкою саме в Америці. Посмішка допомагає американцям долати труднощі, не здаватися перед складними випробуваннями, рухаючись шляхом розбудови свого щастя й досягнення «американської мрії». В Америці склалася традиційна мода на посмішку. Приміром, в американській літературі часто зустрічається вираз «носити посмішку», який сам собою вказує на не зовсім природне її походження – посмішка тут розуміється як емоційний знак-сигнал, який можна за власним бажання «одягати» та «знімати» з обличчя.

Незважаючи на давню американську історію застосування позитивної емоційності, той феномен, що ми сьогодні звикли розуміти як «американську посмішку», має абсолютно визначений час виникнення і має під собою, окрім традиційної поведінки, ще й глибокі філософські та соціально-психологічні підвалини. Часом теоретичного обґрунтування та активного впровадження «американської посмішки» в соціальну практику слід уважати період «проспериті» (20-і рр. ХХ ст.) та «Великої депресії» (1929-1933 рр.). У витоків «американської посмішки» стояв отець-засновник прагматизму, «самої американської з усіх філософських систем» Уїльям Джеймс. Сучасний американський історик Ван Уезен стверджує, що «саме із Джеймсом американська філософія вирвалася уперед…», що Джеймс «був лідером», що він відкрив нову еру для всієї філософії», що «він був голосом Америки, який сповіщав своє керівництво». Цей голос на головне питання філософії, що є джерелом істинного знання, відповів твердо й однозначно: дія. Слідуючи за Гербертом Спенсером та Чарльзом Пірсом, Джеймс оголошує безсумнівно реальними тільки наші відчуття, наші думки, якими ми здійснюємо вплив на об’єкт пізнання та оцінку, котру виробляємо, виходячи із нашого досвіду. Практичні дії в силу своєї доступності для спостереження й перевірки досвідом встають тепер на місце елементів свідомості. В результаті «принцип Джеймса» (котрий правомірно називати трансформацією «принципу Пірса» в філософії Джеймса), згідно якому істинне те, що виявилося практично корисним або, інакше кажучи, вигідним, став буквально символом американського суспільства. Пізніше він розповсюдився й на Захід, оскільки асоціюється з нічим іншим, як із філософським вираженням життєвих поглядів «середнього класу». Цей принцип був також підтриманий з ентузіазмом науковими та діловими колами Америки. Ч. Пірс благословив його, проголосивши: «Істина полягає у майбутній корисності для наших цілей»; Д. Дьюї підтвердив його, закріпивши формулою: «Істинність визначається як корисність» й уточнив, що розуміти її слід як співпадіння між наміром і результатом (а не між ідеєю й дійсністю), «подібно тому як ключ відповідає умовам, що висунуті замком». Для широких ділових кіл Америки ці «занадто наукообразні» формулювання були вже зайвими. На їхній мові «принцип Джеймса» означав, що істину можна перевірити на практиці, точніше – «на зуб», що отримання прибутків від вкладеного капіталу є свідченням про їх істинність й освяченість небесами.

Перенісши свій принцип із гносеології в психологію, Джеймс створив нове вчення про емоції, котрі в світлі цього вчення є наслідком, а не причиною фізіологічних змін. Поступаючи певним чином, можна викликати відповідні емоції, і тому перед людиною відкривається простий і ясний шлях до упорядкування своєї психіки. Як психолог-експериментатор Джеймс досліджував м’язові й поведінкові форми проявів емоційних станів і встановив, що, якщо, наприклад, гарний настрій супроводжується посмішкою, то розтягуючи губи у посмішці, коли в тебе поганий настрій, можна викликати підвищення життєвого тонусу. «Keep smiling!» і у вас на душі буде «о’кей». Американське гасло часів «Великої депресії» – «Усміхайтеся!» навіяний саме цією концепцією.

Теорія емоцій Джеймса поруч із вченням І.П. Павлова про умовні рефлекси стала основою для розвитку «біхевіоризму» – нового напрямку в психології, згідно якому предметом даної науки є не свідомість, а поведінка, що розуміється як сукупність рухливих та зведених до них словесних і емоційних відповідей (реакцій) на вплив (стимули) зовнішнього середовища. За біхевіоризмом закріпилася назва «психології без психіки», а головним результатом досліджень в цій області явилося твердження про те, що, застосовуючи до людини певні подразники, можна отримати визначену поведінку у відповідь. На мові соціальної філософії це означало перспективу оптимізації майбутніх суспільних відносин. Теоретичний лідер біхевіоризму Джон Уотсон, який визначав цей науковий напрямок як «продукт виключно американської науки», вірив в те що «біхевіоризму потрібно стати лабораторією суспільства», оскільки він виведе Америку до загального щастя. Посмішці тут відводилася особлива функція: американське суспільство повинно було випромінювати успішність, задоволеність, радість, навіть тоді, коли для цього не було об’єктивних причин. Американці своїми усміхненими обличчями повинні були створювати позитивне соціальне тло для майбутнього преображення суспільства та «притягувати» мрію в своє індивідуальне життя. «Американська посмішка» поступово перетворювалася у товар (стимул), завдяки якому американці прагнули отримати відповідні дивіденди (реакції) у вигляді отримання робочих місць, підвищення по службовим сходам, напливу покупців, збиту продукції, розширення кола прихильників певних політичних ідей або шанувальників таланту тощо. Як помічав адепт нових прагматичних методів Дейл Карнегі, з книгами якого знайомі в усіх куточках світу: «Вміння обходитися з людьми – такий же товар, що покупається за гроші, як цукор або кава». Недарма в своїй популярній книзі «Як придбавати друзів та здійснювати вплив на людей» (яка повністю побудована на викладках із вчення У. Джеймса та А. Уотсона) Д. Карнегі значне місце приділяє саме умінню підтримувати в собі позитивні емоції та посміхатися. Він наполегливо стверджує, що «справжня посмішка, сповнена сердечного добра, що йде із глибин душі, … високо цінується на біржі людських почуттів». Та продовжує свої поради, цитуючи У. Джеймса: навіть якщо зараз вам складно посміхнутися, пам’ятайте: «свідомий шлях до життєрадісності, якщо вона втрачена, – це взяти себе в руки і заставити говорити і поступати так, якби життєрадісність була вже отримана…». Слід відзначити, що ідеологія «американської посмішки» здійснила свій вплив і на розвиток масової культури, і на загальний настрій постмодерної доби.