Право/5. Кримінальне право та кримінологія

К.ю.н., Лень В.В.

Національний гірничий університет, Україна

Питання застосування обмеженої осудності у кримінальному законодавстві України

Майже два століття тому, у 1840 році, вперше була визнана обмежена осудність у кримінальному законі Франції. З часом, багато країн світу пішли саме таким шляхом. Багато країн не визнали зазначену інституцію. І до сьогодні ця тема є актуальною і гостро дискусійною, перш за все серед юристів та психіатрів.

Офіційні дані щодо злочинності в Україні не зовсім втішні (не зважаючи на щорічне підтвердження, як правило, про зниження за останні роки), свідченням чого є показники МВС, СБУ тощо.

Так, за показниками МВС в Україні, наприклад, з 2003 – по 2006 рр. стан злочинності по зареєстрованих злочинах є таким: 2003 – 556351; 2004 – 520105 (– 6,5 %); 2005 – 485725 (– 6,6 %); 2006 – 420900 (–13,3 %), 2010 – 454806, 2011 – 491309 (+ 8%).

Однак, всупереч зазначеній офіційній статистиці, відслідковується тенденція до збільшення кількості злочинних діянь, вчинених особами з психічними відхиленнями та хронічними психічними захворюваннями.

На 2007 р. в Україні лише зареєстровано понад 1.21 млн. громадян з психічними відхиленнями та психічними захворюваннями. [1, C.615]

Ця тенденція постійно збільшується (і є латентною), вона зберігається і на світовому рівні, і, відповідно, поширюється спектр й кількість вчинених злочинів, суспільно небезпечних діянь особами з психічними діагнозами. [2,С.1]

В Україні загальна чисельність населення становить понад 45 млн. громадян, але останні роки вона невпинно зменшується.

Провідний український кримінолог, академік А.Закалюк в своєму 3-х томному курсі кримінології (2007 р.) відзначав, що ці показники (стан, рівень, динаміка злочинності у державі – В.Л.) навмисно занижуються, а реальною ситуацією злочинності в державі відповідні відомства не володіють. Позицію про те, що рівень злочинності підвищується, визнають й інші українські вчені правники, зокрема, О.Бандурка, Л.Давиденко.

Однак відомства, зазначені вище, стверджують зворотнє.

Тривала нестабільність в економічній сфері, погіршення соціально-політичних відносин у державі впливають, відповідно, і на прогресуюче падіння матеріальної й духовної культури українського населення, а це та багато інших негараздів сприяють збільшенню психічної захворюваності у суспільстві.

Одночасно слід зазначити, що наявність психічних аномалій і психічних хронічних захворювань у певної частини населення не веде фатально до злочину. Але одним з необхідних суб’єктивних факторів, який сприяє вчиненню суспільно небезпечних діянь, є стан психічної дезадаптації, який набагато частіше зустрічається у вказаної категорії осіб, ніж у психічно здорових.

Український законодавець сформулював назву цього стану, в ч.1 ст.20 Кримінального кодексу України (далі – КК) таким чином: підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. [3, С.59] Ця норма була закріплена у КК України, що прийнятий у 2001 році.

Оскільки в суспільстві існує група осіб, осудних відносно вчиненого злочину, але вони мають аномалії, які впливають на їх поведінку, в українській кримінальній і психіатричній науках (як, доречі, й у інших країнах) гостро дискусійним залишається питання про так звану обмежену, зменшену, відносну, спеціальну, пограничну, часткову та іншу осудність. На сьогодні кримінальний доктрині взагалі відомо вже більше тридцяти п’яти їх видів і ступенів. Практично всі вони є синонімами обмеженої осудності, таким чином юридична природа і сутність цих понять є попередньою, а спірні питання ще не вирішені.

Ця проблема є вкрай складною і багатоаспектною, оскільки можливі будь-які різноманітні градації, однак через складність вбачається тільки необхідність її більш глибокого дослідження.

Науковці багатьох країн світу (які зацікавленні цією проблемою), перш за все, з кримінального права, кримінології, психіатрії та психології, а також судді, практичні співробітники правоохоронних органів протягом тривалого часу ретельно її досліджують.

На сьогодні обмежену осудність визнали й закріпили у вітчизняних кримінальних законодавствах Азербайджану, Бразилії, Великої Британії, Грузії, Данії, Італії, Казахстані, Латвії, Литві, ФРН, Польщі, РФ, Угорщині, Україні, Фінляндії, Франції, Чехії, Швеції, Швейцарії та інших країн.

Не визнають цей інститут і, відповідно, його немає в кримінальних законах таких країн як: Аргентина, Болгарія, Голландія, Іспанія, Китай, Молдова, Норвегія, Румунія, США (більшість штатів), Узбекистан, Естонія. У кримінальному законі країн – колишніх колоній Британії (Австралія, Індія, Канада, Нова Зеландія, Пакистан, Південно-Африканська Республіка та ін.) (усього 53 країни) норм про обмежену осудність також немає.

Кримінальне законодавство України 1960 р. не визнавало обмеженої осудності. І тільки у новому КК України 2001 р. законодавець закріпив кримінально-правову норму про обмежену осудність. У адміністративному законодавстві України правової норми про обмежену осудність немає.

У світі є країни, в кримінальному законі яких (чітко, конкретно й однозначно) інститут обмеженої осудності не визнається; є країни, де згадана норма закріплена, вона не піддається сумніву і подвійному тлумаченню. Одночасно можна окреслити й третю групу країн (хоча і дуже умовно), кримінальне законодавство яких чітко не визнає, однозначно не визначає, на наший погляд, цієї норми (Австрія, Японія і деякі ін.). Безумовно, з часом українські юристи, використовуючи закордонні юридичні джерела, зможуть дати однозначну відповідь, до якої з двох основних груп слід віднести останню умовну групу.

Так, прихильниками визнання і закріплення обмеженої осудності є психіатри: Б. Алмазов, Ю. Богомяков, О. Голубков, Д. Майер, І. Фарбер та ін.; юристи: Ю. Антонян, С. Бородін, О. Зайцев, Г. Злобін, В. Ємельянов, В. Камінська, Н. Мірошниченко, І. Михайловська, Б. Нікіфоров, І. Ной, Н. Орловська, І. Петрухін, Т. Приходько, С. Тихенко, В. Трахтеров, П. Фріс та ін.; заперечують необхідність визнання зазначеної кримінально-правової норми психіатри: П. Ганнушкін, Є. Краснушкін, В. Кандинський, Д. Лунц, Г. Морозов, О. Насінник, В. Сербський, Б. Спасєнніков та ін.; юристи: З. Астеміров, О. Кістяківський, І. Карпець, Г. Калманов, М.Книга, М. Колос, М. Коржанський, О. Коробєєв, В. Кудрявцев, В. Куц, В. Лень, Р. Міхєєв, А. Музика, В. Орлов, С. Познишев, О. Свєтлов, М. Таганцев, В. Трубников, Н. Ярмиш та багато інших.

На сьогодні єдності у цьому питанні немає ні у юристів, ні у психіатрів багатьох країн світу.

Так, наприклад, нечітко визначеним, не зовсім зрозумілим є алгоритм визначення міри спроможності особи. Не могла повною мірою, встановити цю міру, саме на момент вчинення злочину, що особа була саме у стані обмеженої осудності?, діагноз чи діагнози психіатричної аномалії або(та) психіатричного захворювання?, часто це не просто визначити. А після встановлення діагнозу вирішити більш складне завдання – слід проаналізувати перебіг, рівень, параметри, межі, глибину, ступінь впливу психіатричних порушень та надати висновок.

На практиці це означає необхідність зведення усіх відмінностей психічних відхилень і захворювань, понад 300 (за міжнародною класифікацією хвороб 10 –го перегляду (МКХ -10) у класі 5), ( за радянською класифікацією) це більше 50 основних варіантів психозів і більше 80 видів не психопатичних розладів) до двох груп за ознаками, які входять, в кінцевому результаті, до понять осудності або неосудності.

Над проблемою розробки меж, критеріїв, параметрів обмеженої осудності з 1993 р. працюють фахівці Українського науково-дослідного інституту загальної і судової психіатрії та наркоманії МОЗ України (м. Київ), але й на сьогодні вагомих позитивних результатів ними не досягнуто.

Дана обставина не викликає сумнівів не лише у противників, але й у прибічників обмеженої осудності. [4, С.75]

Але у цій праці хотілося б звернути увагу і на аспект застосування у правозастосовчій практиці даної норми. А тут є комплекс невирішених питань.

Проведене нами дослідження у 2003 році підтверджує, що переважна більшість працівників, а це слідчі ОВС, працівники прокуратури, судді - 210 осіб (Дніпропетровська, Запорізька та Херсонська область), 206 (98%) осіб, висловились проти законодавчого закріплення обмеженої осудності у КК України і лише 4 (1.9%) за. [5, С.177]

У квітні 2008 р. ми провели анкетування 44 слідчих ОВС з різних регіонів України (лише слідчих ОВС, тому що близько 93% всіх кримінальних справ на сьогодні розслідують саме слідчі МВС), з них: 27 (61.36%) висловились проти обмеженої осудності; 14 ( 31.8%) за, та 3 (6.8%) не визначились та 15 суддів (Дніпропетровська та Запорізька області), з яких 13 (86.6%) висловились також проти обмеженої осудності і лише 2 (13.3%) позитивно ставляться до законодавчого закріплення обмеженої осудності у національному кримінальному законі.

Так, лише у 2007 р. в Україні судово-медична експертиза призначалась у зв’язку з вчиненням суспільно небезпечних діянь, злочинів 21229 підекспертним, які мали психічні відхилення, психічні хронічні захворювання. У стаціонарних умовах проходили обстеження 17773 (83.7%) особи, з яких визнано 15481 (87.1%) осудними, 257 (1.4%) осіб обмежено осудними. Амбулаторно було обстежено 3456 (16.2%) осіб, з яких 2678 (77.4%) визнано осудними, 160 (4.6%) обмежено осудними. Неосудними визнано усього 1232 (5.8%) особи, відповідно з 21229 усіх підекспертних.

Ці дані яскраво свідчать хоча б про спростування наполегливих переконань окремих юристів та психіатрів, що в Україні велика кількість громадян (що вчиняють злочини) є саме обмежено осудними. Безумовно слід враховувати і труднощі при визначенні саме обмеженої осудності, відсутності об’єктивних, науково обґрунтованих критеріїв, меж та параметрів (про це йшлося вище).

Надалі, наприклад, іноді визначають чи намагаються визначити відповідний стан особи експерти-психіатри, які не мають достатньої відповідної підготовки, знань, практики, навичок, схильності до аналізу, наукових пошуків, наполегливого бажання до встановлення реального стану підекспертної особи, гарних здібностей до проведення цього вельми непростого дослідження (експертизи).

Слід відверто зазначити, що ці висновки експертів-психіатрів, як правило, стають основою для прийняття подальшого рішення в суді.

Є ще багато висвітлених у наукових джерелах аргументованих переконань юристів і психіатрів щодо неможливості на сьогодні об’єктивного науково обґрунтованого визначення обмеженої осудності.

Отже, таким чином вирішується доля особи, громадян України, забезпечуються їх права та свободи.

З цього приводу (стосовно обмеженої осудності) професор М. Коржанський зазначав, що осудність як вагітність - або вона є, або немає [6, С.222], тобто особа жіночої статті не може бути “трішки” вагітною.

Інакше кажучи, поняття “осудність” не може мати ступенів, градацій. Особа або страждає на психічне захворювання, або ні; може бути визнана судом або осудною, або неосудною. [7, С.134] Так визначає своє ставлення до цієї проблеми професійний психіатр та юрист (д.м.н., проф., д.ю.н., проф.) російський вчений Б. Спасєнніков.

Всесвітньо відомий російський кримінолог, професор Ю. Антонян, який є прихильником обмеженої осудності, також зазначає, що на сьогодні не визначені критерії цього поняття, вкрай важливого для науки і практики, і в цілому відсутня переконлива наукова теорія обмеженої осудності [5,С.7].

Дослідження, проведене М. Книгою, показує, що психіатри і відповідно судді, зрідка (безумовно враховуючи об’єктивні та суб’єктивні підстави) застосовують зазначену норму. Так, у 2006р. в Україні визнано злочинців: 11754 - осудними (з числа осіб, які мають психічні розлади); 1234- неосудними і лише 392 (3%) - обмежено осудними [8, С.74].

Не знаходить реального застосування зазначена кримінально-правова норма й у Російській Федерації. Так, Г. Калманов відзначає, що розгляд даної проблеми у кримінально-правовому аспекті дає підстави стверджувати, що як нові норми, так і доповнення до КК РФ, котрі передбачають врахування психічних розладів, які не виключають осудності, не знайшли суттєвого відображення у правовиконавчій діяльності судових органів [9, С.1].

Незважаючи на закріплення визначення обмеженої осудності у кримінальному законі 2001 р., пов’язані з нею питання й на теперішній час є гостро дискусійними для науки кримінального права та правозастосовчої практики судових та правоохоронних органів.

На нашу думку, сьогодення юриспруденції та психіатрії переконує, що концепція обмеженої осудності щодо її визнання і закріплення у кримінальному законі є сумнівною та необґрунтованою. І відповідь має бути заперечливою.

Осудність як юридичне поняття повинно бути точно й однозначно визначено в законі і не допускати ніяких градацій.

На наше глибоке переконання, має місце й внутрішнє неприйняття норми про обмежену осудність з боку переважної більшості представників судової, слідчої та прокурорської практики, але це наполегливо ігнорується [10, С.218].

ЛІТЕРАТУРА:

1. Закалюк А.П.. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн.- К.: Видавничий Дім “Ін-Юре”.2007. Кн.2: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. - 712 с.

2. Психіатричні захворювання // МИГ.- 2002.- 10-16 октября.- №41 (6356).

3. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, С.Б.Гавриш та ін. За заг.ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. Вид.четверте, доповн. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2008. - 1208 с.

4. Голіна В., Ємельянов В., Петрюк П. Проблеми боротьби зі злочинністю неповнолітніх з психічними аномаліями // Право України.- 2005.- №10.- С.74-76.

5. Лень В.В. Осудність у кримінальному праві і законодавстві: Монограф. / Передм. д.ю.н., проф. Ю.М. Антоняна.- Д.: Дніпроп. держ. ін-т внутр. справ; Ліра ЛТД, 2008. - 180с.

6. Кримінальне право і законодавство України частина Загальна. Курс лекцій/ За ред. М.Й. Коржанського.- К.: Атіка , 2001.- 432с.

7. Спасєнников Б.А. Принудительные меры медицинского характера: история, теория, практика / Предислов. засл. деят. науки РФ, д.ю.н., проф., Ю. М.Антоняна.- СПб.: Юридический центр Пресс, 2003.- 412 с.

8. Книга М.М. Медичний критерій визначення суспільної небезпечності психічно хворих до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру // Актуальні проблеми протидії злочинності в Україні: Матер. наук.- практ.семінару.- Д.: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ.- 2008.- С.73-75.

9. Калманов Г.Б. Патопсихологические механизмы насильственного преступного поведения: Автореф. дис. ...д-ра юрид. наук: 12.00.08/ ВНИИ- Москва, 2002.- 18с.

10. Лень В.В., Колісник С.Є. Правові та медичні аспекти обмеженої осудності: проблемні питання // Науковий вісник ДДУВС: 3б. наукових праць. - 2006.- № 1(26).-С.214-218.