Равлюк Н.П., науковий керівник: Корнецька М.І.

Буковинська державна фінансова академія

Співробітництво України з Міжнародним валютним фондом: реалії та перспективи розвитку

Трансформаційні процеси в Україні супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв'язку з цим різко загострилися питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової.

Розбалансованість фінансової системи, платіжна криза, спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, відсутність необхідних внутрішніх нагромаджень, об'єктивно обумовили потребу в зовнішніх коштах для відновлення господарської рівноваги, забезпечення сталого економічного зростання.

Серед зовнішніх фінансових джерел найбільший потенціал має Міжнародний валютний фонд (МВФ). Вартість запозичень, які вони надають, значущість їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредиторів та інвесторів спонукають на даному етапі до тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих принципах міжнародного права [2].

Отже, актуальність даної теми полягає в тому, що для України, яка пов'язує свою інтеграцію у світову економіку, вихід на міжнародні фінансові ринки з поглибленням співробітництва в основному із Міжнародним валютним фондом є досить важливим завданням.

Мета даної роботи полягає у дослідженні співпраці України з Міжнародним валютним фондом та виявлення основних пріорітетних напрямів даної співпраці.

Завданням даної роботи є:

1) виокремлення найважливіших проблем співробітництва України з МВФ;

2) розробка шляхів вирішення існуючих проблем;

3) опис перспектив розвитку даної співпраці.

Дослідженням даного співробітництва займалися велика кількість українських науковців, зокрема такі, як Гаєць В.П., Василик О.Д., Луцишин З.О. та багато інших [1]. Основні проблеми, що вирішуються у працях даних науковців, стосуються ефективного використання коштів, залучених Україною від МВФ. Адже, на даний момент, фінансова допомога від МВФ спрямовувалась лише на покриття численних зовнішніх боргів України, замість того, щоб використати ці кошти, як ресурс для втілення в життя певної економічно вигідної довгострокової програми.

Гаєць Віктор Петрович наголошує на тому, що у період післякризового розвитку, коли стадію входження нашої держави в міжнародну фінансову систему можна вважати завершеною, потрібне вдосконалення механізмів такого співробітництва. В їх основі мають залишатися національні економічні інтереси, потреби дальшої ринкової трансформації, соціальні пріоритети [1].

На думку Василика О.Д., ініціатором удосконалення цих взаємовідносин має бути українська сторона, що ставить перед Урядом вимогу чітко окреслити та обґрунтувати не лише оптимальні потреби у зовнішніх запозиченнях, а й пріоритетні сфери та необхідні умови ефективного їх використання.

Усі проекти, що впроваджувалися в Україні з 1991 року, можна віднести до однієї з таких груп: проекти макроекономічної стабілізації економіки та структурних перетворень в окремих секторах (системні проекти); інвестиційні проекти; проекти міжнародної технічної допомоги. Розглянувши співробітництво України саме з МВФ, слід зазначити, що перший свій кредит вона отримала на суму 763,1 млн. дол. США в рамках Механізму системних перетворень (МСП). Мета даної позики - надання фінансової підтримки економіці країн, що переходили від централізованого планування до ринкової економіки [4]. 29 березня 2004 року Радою Директорів МВФ було прийнято позитивне рішення щодо започаткування програми „попереджувальний стенд-бай” [2]. На даному етапі серед усіх форм подальшого співробітництва України з МВФ, Україна обрала співробітництво в сфері технічної допомоги. Також, відомо, що станом на липень 2008 року Україна отримала кредитних ресурсів від МВФ на загальну суму 4,41 млрд. доларів США. На сучасному етапі Україна проходить четверту програму розширеного фінансування. Проте, для отримання даних коштів, Україна повинна виконати ряд важливих вимог.

На даному етапі досвід взаємодії України з МВФ підтверджує необхідність істотного удосконалення її форм та механізмів. Головним у цьому контексті має стати мінімізація державного боргу, що передбачає збільшення власних фінансових ресурсів та поліпшення інвестиційного клімату. В основу фінансової стратегії необхідно покласти досягнення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми джерелами фінансування потреб економічного та соціального розвитку [1].

Дедалі настійнішою є потреба у створенні спеціалізованої фінансової структури - Українського банку реконструкції і розвитку, через який здійснювалося б фінансування інвестиційних проектів. Це також сприятиме більш вимогливому, жорсткому відбору інвестиційних проектів, надійнішому контролю за використанням отриманих коштів [3].

Відомо, що правова природа міжнародних фінансових організацій передбачає певні особливості членства у таких організаціях. Як правило, при вступі до міжнародної організації держава повинна відповідати певним умовам, що висуваються для кандидата в члени організації.

Зокрема, до цих умов відносять такі:

- поглиблення структурних реформ, дерегуляцію підприємницької діяльності;

- продовження курсу реформ у напрямку прозорості економіки і процесів приватизації;

- поліпшення якості бюджетного процесу, забезпечення збалансованості державних фінансів з урахуванням податкової реформи та реформи міжбюджетних відносин;

- зменшення обсягів негрошових видів розрахунків;

- подолання корупції;

- активізацію реформи фінансового і банківського секторів та дальший їх розвиток на якісно новому рівні;

- досягнення прогресу в розвитку енергетики та вугільної промисловості, у розрахунках із зовнішніми постачальниками за природний газ [4].

Досить важливою проблемою співпраці України з МВФ є нераціональне використання залучених коштів. Без проведення програми економічних перетворень фінансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування лише поточних проблем платіжного балансу, які без реформування економіки знову нагромаджуватимуться і перетворюватимуться у додатковий тягар.

З метою підвищення ефективності співпраці з міжнародними фінансовими інституціями необхідно вирішити такі завдання:

- розробити стратегію і тактику боргової політики держави, удосконалення механізмів управління державним боргом, оптимізації його строкової структури, збільшення питомої ваги середньо- і довгострокових кредитів та мінімізації вартості обслуговування боргу;

- прискорити приведення вітчизняного законодавства у відповідність з принципами та нормами міжнародного права;

- вжити заходів для прискорення прийняття Закону "Про державний борг" та правового забезпечення державної політики у сфері управління державним боргом, валютного регулювання та валютного контролю [3].

Отже, найважливішою проблемою для України є обгрунтування важливості даної позики: чи варто її брати і на які цілі спрямовувати. Проте одного бажання України тут замало, адже в держбюджеті України закладено значно занижений бюджет – на думку експертів Фонду реальний дефіцит бюджету по підсумкам року буде не 5,3% ВВП, а біля 14%. Проте, українська влада затверджує, що виконала всі вимоги МВФ стосовно їхньої співпраці. Отже, головним завданням України є вибір найпріорітетніших сфер та галузей фінансування. До таких сфер варто віднести сферу послуг України, легку промисловість, адже для реформації даних галузей необхідно значно менше коштів та ресурсів для їх вдосконалення. Варто зазначити, що Україна буде погашувати кредит Уряду МВФ за рахунок коштів, що надійдуть до України під час проведення Євро 2012. То, можливо, варто було б спрямувати дані кошти в розширення інфраструктури (будівництво доріг, покращення інформованості про Україну тощо), яка б сприяла значному розвитку туризму. Адже саме в цій сфері, сфері послуг, Україна має реальні шанси на вдалий розвиток.

Щодо перспектив розвитку даної співпраці Україна має реальні шанси на подальше співробітництво із МВФ.

Отже, дане співробітництво, за виконання всіх вимог МВФ, буде сприяти досягненню макрофінансової стабілізації, формуванню основ конкурентного ринкового середовища, стабільності грошової одиниці, активізації інвестиційного процесу, розвитку приватного підприємництва. Воно має бути продовжено на основі урахування обопільних інтересів сторін.

Список використаної літератури:

1. Геєць В. П. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / В.П. Гаєць – Київ: Знання, 2003. – 278 с.

2. Філіпенко А.С., Боринець С.Я., Вергун В.А. Міжнародні економічні відносини: Сучасні міжнародні економічні відносини / А.С. Філіпенко, С.Я. Боринець, В.А. Вергун — К., 2009. — 255 с

3. Рогач О.І., Амалян Н.Д., Боринець С.Я. Міжнародні фінанси / О.І. Рогач, Н.Д. Амелян, С.Я. Боринець - Київ, 2003. – 472 с.

4. Чарлз В. Л. Міжнародний бізнес / В.Л. Чарлз — Київ, 2004. – 529 с.