Економічні науки / 1. Банки і банківська система

к.е.н., доц. Смоляк В.А., Шумова А.О.

Харківський національний економічний університет, Україна

Особливості оцінювання кредитного ризику банку

Ризик – це насамперед можливий розкид результатів, можливе їх коливання навколо очікуваного значення. Він присутній практично в будь-якій діяльності комерційного банку.

Численні дослідження показали, що ризик виникає в умовах невизначеності, коли немає вичерпної інформації про умови прийняття рішень, тобто саме невизначеність є середовищем його виникнення, і для банку важливо визначити його ступінь. Від цього буде залежати якість оцінки події та вибір інструментарію ризик-менеджменту. Ризиком пронизана вся банківська діяльність, незалежно від того, чи здійснюються при цьому будь-які дії чи ні. Банки приречені працювати в таких умовах і їх головна задача при цьому реалізувати успішні альтернативи розвитку подій (операцій). Найризикованішим видом діяльності у комерційному банку є кредитна [1].

Кредитний ризик – імовірність, що дебітор не зможе здійснити відсоткові платежі або виплатити основну суму кредиту відповідно до умов, зазначених у кредитній угоді. Він так само означає, що платежі можуть бути затримані або взагалі не виплачені, що, своєю чергою, може призвести до проблем у кругообігу грошових коштів і несприятливо позначитися на ліквідності банку. Незважаючи на інновації в секторі фінансових послуг кредитний ризик дотепер залишається основною причиною банківських проблем [3].

Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення – на рівні кожної окремої позички та на рівні кредитного портфеля в цілому. Ризик кредитного портфеля пов’язаний головним чином з його недосконалою структурою, а також з якістю його складників (окремих позик). Наприклад, надмірна концентрація позик у певну економічну галузь створює залежність стану банку від стану цієї галузі.

Кредитний ризик характеризує економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу перерозподілу фінансових активів. У роботах економістів, що вивчають проблематику ризиків, управління ризиком розглядається, як правило, у вигляді специфічного виду діяльності, що складається з послідовності певних етапів. Вивчення процесу управління кредитним ризиком у банку пов’язане з аналізом змісту конкретних етапів, що утворюють цей процес [5].

Процес управління кредитними ризиками складається з наступних етапів:

1) ідентифікація – усвідомлення ризику, визначення причин його виникнення;

2) квантифікація – вимірювання, аналіз та по можливості оцінювання величини ризику;

3) мінімізація – зниження чи обмеження ризику за допомогою відповідних методів управління;

4) моніторинг – здійснення постійного контролю за рівнем ризику з механізмом зворотного зв’язку.

Проте є ще один напрямок роботи, якому приділяється зовсім незначна увага, але він є одним з найскладніших та найвідповідальніших – це ліквідація наслідків реалізації кредитного ризику. Адже, провівши оцінку ризику та зіставивши показники кредитоспроможності позичальника з його намірами та поточною діяльністю по виконанню заборгованості, аналітик кредитної адміністрації чи підрозділу ризик_менеджменту може дійти висновку, що уникнути ризику не можливо, бо він є не керованим для банку, заходи по зменшенню рівня ризику або у неможливлені, або їх реалізація коштуватиме значно дорожче, ніж можливі результати, а прийняти ризик у тій формі, якій він є, для банка не припустимо. Подібні випадки в банківській діяльності носять не поодинокий характер, а цілком масовий і тому контроль за ризиком не повинен бути останнім пунктом в існуючому алгоритмі керування кредитним ризиком.

Кредитний ризик оцінюється на рівні окремого позичальника на основі спеціального аналізу його кредитоспроможності. При цьому узагальнюючою оцінкою ймовірності реалізації ризику виступає кредитний рейтинг позичальника, що розглядається як індикатор імовірності дефолту. Оцінюючи кредитоспроможність клієнта, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона візьме на себе, встановлюючи кредитні стосунки з цим клієнтом [4].

Виявлення факторів ризику дає змогу узагальнити можливі негативні наслідки для банківської системи, зокрема:

1. подальше погіршення якості кредитних портфелів банківських установ через зростання частки прострочених і сумнівних кредитів, втрати об’єктами застави частини вартості тощо;

2. зниження прибутковості діяльності банків, у т.ч. через необхідність нарощення обсягів резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків та списання безнадійної заборгованості банківськими установами, що посилює ризик збиткової діяльності, особливо в умовах знецінення національної валюти для кредиторів, які проводили ризикову кредитну політику;

3. виникнення проблем із поверненням зовнішніх запозичень через погіршення фінансових результатів діяльності банківських установ унаслідок низької кредитної активності та їх капіталізації;

4. посилення загрози відтоку капіталу через припинення діяльності в Україні відділеннями банків із іноземним капіталом, власники яких не бажатимуть зазнавати втрат, продовжуючи діяльність у країні з нестабільною політичною ситуацією в умовах наявного економічного спаду, та намагання власників вітчизняних банківських установ зберегти залишки активів;

5. подальше обмеження ресурсної бази, а отже й уповільнення темпів кредитування через високий відсоток проблемних кредитів, досить обережне ставлення зовнішніх кредиторів до ненадійних вітчизняних позичальників ( основними факторами високого ризику яких є низька якість активів, зростання обсягів проблемних кредитів, зниження вартості заставленого майна, великий зовнішній борг, дефіцит торговельного балансу, спад реального ВВП тощо);

6. падіння ринкової вартості банківських установ.

Посилення негативного впливу виявлених факторів ризику на стабільність банківської системи можливе внаслідок погіршення кредитоспроможності й фінансового становища клієнтів – суб’єктів господарювання та фізичних осіб [2].

Так через погіршення зазначених показників суб’єктів господарювання відбуваються, по-перше, збільшення частки пролонгованих кредитів, значний обсяг яких припадає на великі підприємства металургійної, хімічної, машинобудівної і будівельної галузей, у наслідок негативної кон’юнктури на їхню продукцію; по-друге, звуження ресурсної бази, в т.ч. через зростання недовіри до банківської системи, зменшення коштів на рахунках клієнтів, зокрема внаслідок відповідної динаміки надходжень на їхні поточні рахунки через скорочення виробництва й погіршення кон’юнктури, вилучення ліквідних активів із банківської системи, в т.ч. через зростання тіньового сектору економіки; по-третє, погіршення якості кредитних портфелів банківських установ та збільшення частки проблемних активів унаслідок зростання обсягу простроченої заборгованості.

Скрутне становище фізичних осіб, по-перше, потребує додаткових витрат, пов’язаних із необхідністю підвищення якості моніторингу кредитів, виявлення причин припинення розрахунків за позикою й запровадження відповідних заходів щодо відновлення розрахунків; по-друге, завдає збитків банківським установам через неповернення позик, знижує ресурсні можливості кредиторів, що відповідним чином позначається на рівні виконання ними власних зобов’язань; по-третє, зумовлює потребу в забезпеченні кваліфікованими фахівцями, діяльність яких має бути спрямована на роботу із проблемними кредитами фізичних осіб, а також ведення судових справ щодо безнадійних кредитів; по-четверте, потребує організації роботи з масового вилучення, зберігання, оцінки й переоцінки об’єктів застави з урахуванням ситуації, що склалася на ринку, а також їх реалізації за кредитами, власники яких не спроможні розрахуватися за своїми зобов’язаннями.

Таким чином, негативні результати фінансової діяльності суб’єктів господарювання неодмінно позначаються на стабільності й рівні капіталізації банківської системи. Тому потрібен зважений підхід до реалізації кредитної політики – з урахуванням можливих ризиків та їх наслідків у разі погіршення економічних умов.

Література:

1.Кльоба Л.Г. , Кльоба В.Л., Ризик-менеджмент комерційного банку // Науковий вісник НЛТУ України. – 2008. – №18. – С. 213-222.

2. Нідзельська І.А., Кредитні ризики та їх наслідки для банківської системи України в умовах поглиблення фінансової кризи // Фінанси України. – 2009. – №8. – С.102-108.

3. Швець Н.Р. Ризики банківських установ: проблеми визначення та управління // Регіональна економіка. – 2008. – №4. – С.97-103.

4. Панченко А.О. Про сутність поняття кредитного ризику позичальника // Финансы, учет,банки. – 2007. – №13. – С.121-129.

5. Примостка Л. О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник.–К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.

6. Банківський менеджмент: Підручник / За ред. О. А. Кириченка, В. І. Міщенка. – К.: Знання, 2005. – 831 с.