Економічні науки / 9. Економіка промисловості

Малій О.В.

здобувач, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Бар’єри входження як базові детермінанти формування ринкових структур

Об’єктом вивчення теорії організації галузевих ринків (теорії промисловості) є ринковий механізм взаємодії виробників, споживачів та держави, особливості функціонування якого досліджується за допомогою структуралістської (гарвардської) парадигми «Структура – Поведінка - Результат». Відповідно до даної концепції цей механізм формується під впливом таких чинників як закономірності формування ринкових структур, поведінка фірм на ринку, результативність діяльності фірм в залежності від базових умов попиту та пропозиції.

Детермінантами, тобто головними факторами, що обумовлюють ту чи іншу структуру ринку (як першу складову парадигми) виступають:

· кількість продавців та покупців на ринку,

· ступінь диференціації продукції та диверсифікації діяльності,

· структура витрат виробництва та реалізації,

· умови входження фірм на ринки, тобто бар’єри входження [1, c. 4 - 5].

В залежності від наслідків дії цих детермінант у практиці прийнято розрізняти три основні ринкові структури, а саме: досконало конкурентні, олігопольні та монопольні ринки. Відповідно поведінка суб’єктів на кожному з цих ринків та результативність кожної структури ринку характеризується своїми показниками.

Для досконало конкурентних ринків характерна велика кількість виробників, продукція є однорідною та досконало замінною з точки зору споживачів, вхід на ринок вільний без обмежень. На олігопольних ринках діє декілька великих фірм-лідерів та безліч невеликих фірм-виробників, продукція яких може бути як однорідною, так і диференційованою, можливість входу є обмеженою в залежності від можливостей фірм-лідерів. Монопольні ринки характеризуються наявністю одного виробника, який виробляє однорідну або диференційованому продукцію, що не має досконалих замінників з точки зору споживачів, а також відсутністю свободи входу (блокованим входом) на ринок.

З наведених характеристик можна помітити, що диференціація продукції, кількість покупців, а також диверсифікація діяльності не є тими головними показниками, що роблять ринкові структури відмінними одна від одної. Але існує взаємозв’язок між кількістю виробників на ринку та висотою вхідних бар’єрів: чим менше виробників, тим вище бар’єри входження і навпаки. Це пояснюється тим, що чим менше виробників діє на ринку, тим більшою є їхня ринкова частка ринку, а отже, і ринкова влада на даному ринку, тобто вхідні бар’єри є показником рівня ринкової влади у фірм на даному ринку: чим вони вищі, тим вища ринкова влада і навпаки.

Отже, вхідні бар’єри є однією з головних детермінант формування ринкових структур. Ступінь свободи входу або виходу фірм на ринок безпосередньо впливає на процес ефективного використання ресурсів, заохочує фірми до розвитку нових технологій, впровадження нових видів продукції тощо. Фірми, що входять на ринок, намагаючись реалізувати наявні у них конкурентні переваги, постійно перебувають у пошуку форм модернізації й розвитку галузевого ринку.

Необхідно зазначити, що на момент становлення структуралістської парадигми бар’єри входження визнавалися лише чинниками, що характеризували стан тої чи іншої ринкової структури. Це пояснювалося тим, що, згідно поглядів основоположника парадигми Дж. Бейна, існував лише прямий зв’язок між трьома, на той час, складовими парадигми: базовими умовами, структурою та поведінкою. Тобто базові умови попиту та пропозиції впливали на структуру ринку, яка, в свою чергу, обумовлювала, поведінку фірм на ринку. А вхідні бар’єри були об’єктивними (екзогенними) факторами, що допомагали укоріненій фірмі підвищувати ціни понад конкурентний рівень, тим самим знеохочуючи нові фірми від входу на ринок [2, c. 6].

В подальшому, опонентом Дж. Бейна Дж. Стіглером та його послідовниками було доведено існування оберненого зв’язку між складовими парадигми і показано хибність попереднього припущення про те, що вхідні бар’єри є лише показником розвитку ринку. Вчений довів, що «поведінка», як третя складова парадигми, що визначається набором певних інструментів конкурентної боротьби, які є формою прояву тих чи інших бар’єрів входу для новачків, може впливати на структуру ринку. А тому вхідні бар’єри набувають статусу ендогенних, залежних від поведінки фірми чинників, що можуть впливати на сформовану структуру ринку, змінюючи її [3, c. 4 - 9].

Впевнимося у правильності даного положення, дослідивши вхідні бар’єри, як індикатори структури ринку, разом з головними типами поведінки фірм на ринку, що закріплені у законодавстві з питань конкуренції: конкурентні та антиконкурентні дії, а саме: домінування, угоди і концентрація. Саме ці чотири типи поведінки дають можливість говорити про наявність або відсутність ринкової влади у фірм на ринку і визначають спектр можливих методів конкурентної боротьби укорінених фірм проти новачків на ринку.

Схематично цей взаємозв’язок показаний на рис.1.

Рис.1. Взаємозв’язок між складовими структуралістської парадигми через бар’єри входження

Тобто, з одного боку, бар’єри входження, виконуючи функцію показника вже сформованої структури ринку (риска з індексом 1 на рис.1), формують поведінку фірм на цьому ринку (риска з індексом 2 на рис.1). Наприклад, відсутність вхідних бар’єрів за умов досконало конкурентних ринків формує стратегію дій фірми на ринку у ролі досконалого конкурента.

З другого боку, поява навіть незначних вхідних бар’єрів може допомогти фірмі отримати ринкову владу на ринку і тим самим змінити тип її поведінки, що буде характеризуватися вже іншими інструментами боротьби з потенційними та наявними конкурентами, а отже, призведе до зміни ринкової структури (риска з індексом 3 на рис.1). Наприклад, за досконало конкурентного ринку та відсутніх бар’єрів входу поява у декількох виробників додаткових фінансових можливостей створює для них переваги в процесі виробництва (економія від масштабу, нероздільні витрати тощо), що виокремлює їх з маси інших виробників і робить лідерами на ринку. Наступним кроком для них буде стратегічна взаємодія, що проявиться або в різних узгоджених цінових та нецінових діях (цінова дискримінація, ексклюзивне партнерство, територіальні обмеження, реклама тощо), або у концентрації (злитті цих виробників). Така поведінка перетворює ринок досконалої конкуренції на олігопольний або інший тип недосконалого ринку.

Тому можна зробити висновок, що бар’єри входження є одночасно і показником існуючих ринкових структур (досконалої конкуренції, олігополії чи монополії), і детермінантою впливу на структуру ринку з боку укорінених фірм за допомогою різних інструментів конкурентної боротьби.

Література

1. Шерер Ф., Росс Д. Структура отраслевых рынков: пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 1997. – VI, 698 с.

2. Bain J.S. Barriers to new competition: their character and consequences in manufacturing in industries. - Cambridge, MA: Harvard University Press, 1956. - 329 p.

3. Carlton D.W. Barriers to entry // NBER Working paper series. - Cambridge, MA: NBER, 2005. – Working paper No. 11645. - 32 p.