Д.е.н., професор Аптекар С.С.
Донецький національний університет економіки
і торгівлі імені Михайла Туган – Барановського, Україна
Наука – рушійна сила інноваційної
діяльності
Є у крайньому
разі два фактори – інвестиційна активність і якість менеджменту (куди можна
включити і власне підприємництво), – які
не викликають заперечень ні в кого.
Але є ще один фактор, як на нашу
думку визначальний, це рівень, обсяги фінансування і ефективність наукової
діяльності в країні. Як не дивно, але ця теза в тій чи іншій формі
заперечується в багатьох публікаціях. Прикладом може служити стаття П. Губенка
та В. Гусєва у №6 за 2009 р. журналу “Економіка України” [1].
У цій статті міститься низка дуже
корисних конкретних пропозицій щодо шляхів створення інноваційної економіки.
Серед них, зокрема, правове і фінансове забезпечення, створення відповідної
інфраструктури, спеціальне стимулювання інноваційного бізнесу, адміністративне забезпечення,
забезпечення знанням.
Разом з тим заперечення викликає теза
авторів щодо ролі науки в інноваційній діяльності. В статті висловлюється
думка, що оскільки наука і техніка у глобальному світі все більше
інтернаціоналізуються і все менше залежать від країн і територій, то роль
розвитку науки у кожній конкретно взятій країні (у т.ч. і в Україні) в
інноваційному процесі повинна постійно зменшуватися, поступаючись
підприємницькій діяльності.
Між тим, ще Дж.Бернал показав, що
існує нерозривний діалектичний взаємозв’язок
між науковим і технічним розвитком [2].
Інновації виникають як правило тоді,
коли на них є попит, тобто в практичній діяльності виникають проблеми, вузькі
міста і т.п., розв’язати які підручними засобами неможливо. Широко відомий
вираз, що наука вирішує ті питання, які ставить практика. Але для того, щоб
такі питання вирішувались своєчасно, потрібно мати мобільну систему досліджень
і розробок, яка може цей попит задовольнити. Тут і знаходиться функціональне
місце науки [3].
Треба також мати на увазі, що поняття
“наука” досить широке. В усякому разі слід розрізняти фундаментальну і
прикладну науку. Загальноприйнятим визначення змісту фундаментальної науки є
одержання нових знань про основні закономірності будови, функціонування і
розвитку людини, суспільства і оточуючого середовища. Щодо прикладної науки, то
вона спрямована переважно на використання нових знань для досягнення практичних
цілей і вирішення конкретних завдань.
Очевидно, що безпосередній зв’язок з
інноваціями має саме прикладна наука. На практиці нерідко навіть важно
розділити досягнення прикладної науки й інновації. Не такий простий
взаємозв’язок між фундаментальною
наукою та інноваціями. Як правило, між відкриттями фундаментальної науки й
інноваціями функціонує прикладна наука.
Досить часто для аргументації
незалежності (або слабкої залежності) інноваційної активності в окремій країні
від розвитку і стану науки в ній наводиться Японія. Дійсно після Другої
світової війни, яку японці (разом із гітлерівською Німеччиною) програли, вони
висунули гасло – “Доженемо Захід”. І оскільки різниця в рівнях розвитку Японії
і країн Заходу була надто великою, то Японія стала використовувати
науково-технічний і господарський досвід міжнародної спільноти. При цьому вона
суттєво удосконалювала зарубіжний досвід. І хоча у 90- х роках минулого
століття в економіці Японії був значний спад, в даний час Японію характеризує
високий науково-технічний рівень, що дає їй шанси стати одним з головних
лідерів ХХІ сторіччя серед високо розвинутих країн світу.
Таким чином, Японія, почавши із
широкого використання зарубіжних досягнень науки і техніки, в даний час володіє
власним науково-технічним потенціалом найвищого рівня. Досягнуті суттєві
прориви у робототехніці, у комп’ютерній та електронній галузях, у створенні
швидкісного транспорту на магнітних подушках і т.д. [4].
Між тим, відсутність власних наукових
розробок сучасного рівня неминуче призводить до перетворення економіки країни у
економіку наздогоняючого типу, а в кінцевому рахунку в сировинний придаток передових
в науковому сенсі країн.
Недарма найбільш розвинута і потужна
країна світу з безумовно інноваційним типом економіки, а саме США має більше
нобелівських лауреатів ніж усі інші країни (не в останню чергу за рахунок
імміграції в США “мізків” з усього світу).
Наукові результати, досягнуті в
науково-технічно розвинутих країнах, використовуються досить активно і
придбавати право на впровадження інновацій (ліцензії) доводиться у виробничих
фірм, а для цього треба мати значні фінансові ресурси, яких у підприємств
України не має.
Для прикладу торкнемося проблеми
енергоресурсів, яка для України, як і для багатьох інших країн, має пріоритетне
значення. Це питання енергозбереження, диверсифікації джерел і т.д. В цьому
питанні є немало ефективних вітчизняних розробок.
За даними досліджень Україна на
протязі 5 років розраховує одержати додатково 20 млрд. куб.м газа з альтернативних джерел, зокрема від
видобутку сланцевого газу, шахтного метану.
Але порівнюючи стан цього питання з
передовими у науковому сенсі країнами, зокрема із США, бачимо велике
відставання.
Так, в останній час увага як
спеціальних видань, так і засобів масової інформації прикута до можливостей
добування і використання так званого сланцевого газу, тобто газу, який
міститься у сланці.
У 2008 р. видобуток сланцевого газу в
США склав 51,7 млрд.куб.м (біля 8 % від
загальнонаціонального показника). В 2009 р. видобуто в цій країні вже 118 млрд.куб.м
сланцевого газу. Це було досягнуто за рахунок розробки і впровадження
технологій горизонтального буріння, тобто завдяки використанню результатів
відповідних науково-дослідних робіт. За
деякими прогнозами видобуток сланцевого газу в США до 2015 р. може
зрости до 180 млрд.куб.м на рік.
Разом з тим, навіть в США економіка видобутку цього нового ресурсу
поки що неясна..
За оціночною інформацією, яка є в
геологів, потенціал України по сланцевому газу складає від 2 до 32 трлн. куб.м.
Але можливості використання цього
ресурсу потребують глибокого наукового дослідження. Зокрема необхідно з’ясувати
можливі екологічні наслідки видобутку сланцевого газу у т.ч. забруднення
підгрунтових вод.
Не з’ясовані реальні інвестиційні і поточні витрати і
т.д.
Значно краще досліджені питання
використання метану вугільних родовищ. За інформацією Комітету Державних премій
в галузі науки і техніки вченими і спеціалістами АП “Шахта ім. А.П. Засядько”,
НАК Нафтогаз України” ти НАНУ розроблено рентабельну технологію промислового
видобутку і використання шахтного метану. Добутий газ спрямовується для
вироблення електроенергії, опалення і моторного палива.
В США за останні 15 років видобуток метану з вугільних пластів зріс з 5
до 60 млрд. куб. м. До 2030 р. тут планується збільшити видобуток метану до 350 млрд.куб.м. Завдяки спеціальній
технології видобувається з вугільних пластів до 80 % метану, який в них
міститься.
В Україні ж згідно з концепцією програми “Видобуток і
використання метану вугільних родовищ як альтернативного енергоресурсу”
ставиться завдання збільшення до 1 млрд.куб.м на рік видобутку метану вугільних
пластів.
Безумовно, неможливо порівнювати
економіку України і економіку наймогутнішої країни світу – США. Але у великій
(а може і у вирішальній) мірі це обумовлено саме станом як фундаментальної, так
і особливо прикладної науки в США.
Є абсолютно очевидним, що розвиток
наукових досліджень в країні у визначальному ступені залежить від фінансування
цього сектора економіки.
Між тим, на протязі 1992-2003 р.р.
реальний обсяг фінансування наукових досліджень в нашій країні знизився у
порівнянні з 1991 р. в 1,8 рази, а в порівнянні з 1990 р. – 2,2 рази. У2005 р.
витрати держбюджету України на НДДКР склали 1,7 млрд. грн., або 1,2 % від усієї суми витрат. Відповідно і доля
інноваційних витрат у капітальних інвестиціях в Україні в 2006 р. склала 4,9 %
[7].
В останні 7 років в інноваційній
діяльності на результати власних досліджень і розробок припадає лише 13,6 %.
Очевидно, що при такому співвідношенні неможливий інноваційно-інвестиційний
шлях і перехід до п’ятого і шостого технологічних уклад за умови створення
відповідальної інфраструктури національної інноваційної системи. Це
підтверджується зокрема тим, що доля продукції галузей, які відносяться до
високих технологій, загальному обсязі промислового виробництва складає мізерну
величину 4,6 % [8].
Зростання ВВП за рахунок введення
нових технологій в Україні оцінюється до 1 %. Між тим у розвинутих країнах ця
величина складає 60-90 %.
Слід підкреслити, що держава не
тільки не виділяє відповідних коштів на наукову та інноваційну діяльність, але
і не стимулює економічними методами їх розвиток.
Сьогодні більшу долю прибутку
одержують підприємства масового виробництва нової продукції, а розробникам
виділяється незначна частина коштів, недостатня для продовження науково-технічних
досліджень, покращення існуючої і створення принципово нової продукції [9].
В розвинутих країнах велику роль у налагодженні такого зв’язку між науковими
дослідженнями й поширенням інновацій в промисловості й інших галузях реальної
економіки відіграє малий бізнес, зокрема венчурні, франчайзінгові і тому
подібні малі підприємства. Зокрема венчурні підприємства на основі результатів
наукових досліджень розробляють принципово нові види техніки, новітні
технологічні процеси, нові види продукції. Цей бізнес є досить ризиковим, але в
кінцевому рахунку забезпечує інноваційний розвиток економіки.
Між тим за даними
П. Губенко і В. Гусєва [1] кількість малих підприємств, задіяних у
науково-технічній сфері в Україні оцінюється приблизно у 1500 одиниць із середнім
числом зайнятих 5-7 осіб, що звичайно не справляє скільки - небудь помітного
впливу на інноваційні процеси в країні. Малий бізнес в Україні головним чином
зайнятий у різних видах торгівлі (більше ЗО %), в операціях з нерухомістю і
сфері послуг юридичним особам (11 %), в будівництві (12,6 %).
Таким чином,
інноваційна діяльність здійснюється в Україні вкрай низькими темпами, причому
інноваційна складова у ВВП постійно знижається.
Однією з головних
причин такого положення є абсолютно неприпустиме відношення керівних органів
країни і великого бізнесу до розвитку вітчизняної науки, фінансування ЇЇ по
залишковому принципу.
Така ситуація
неприпустима для великої європейської країни, якою с Україна, і її треба
негайно виправляти.
Література:
1.
Губенко П., Гусєв
В. Чому гальмуються інноваційні процеси в Україні. // Економіка України. 2009
№6, с.30-38. с
2.
Бернал Дж. Наука
в истории общества // Дж. Бернал.- М.-изд-во иностран. Литературы, 1956, 736 с.
3.
http://www.ng/ru/2008-06-11/20-innovatsii.htmi
4.
Фісун А.
Японська модель розвитку економіки // Економіка України, 2009, №9, с.79-87.
5.
http://www.kdru - nt.gov/ua/work.
6.
Щотижневик 2000 №23 (513), с.В1, 11.06.2010
7.
Статистичний
щорічник України за 2005 рік. (За ред. О.Г. Осауленка). К.: »Консультант»,
2006.
8.
Яценко Н.
Економіка України 1999-2008: втрачене десятиріччя: //Дзеркало тижня. №51 (779).
26.12 - 14.01.2010.
9.
Сидорова А,
Анісімов А. Напрями інноваційного розвитку у промисловості України // Економіка
України, №3 (560), с. 19-26.
10.Крючкова І. Малий і середній бізнес в Україні: погляд
через призму цифр. // Дзеркало тижня, №40, 2002.